Рецензії

Тихо підкрадеться вечір за вікном.
Спи, моя дитино, забувайся сном.
Як не будеш спати, вийде із землі,
З'їсть упир косматий оченьки твої.

"Maruna"

Casa Ukrania ("Український дім") – у фільмі Алехандро Ходоровскі "Танець реальності" так називалась крамниця одного з героїв, переселенця з України в Чилі. Цей образ строкатого клаптика української культури посеред густої та химерної чужини вже третій альбом поспіль досить влучно описує той напрям, у якому працює цей одеський дует.

Завершилася декада. Чергові десять років, котрі внесли величезні зміни у всю музичну мапу: від мейнстріму до андеграунду; від поп-музики, що транслюється на радіо, до того гурту, на виступ якого ти навряд чи колись потрапиш.

Ви пам’ятаєте їх, і підете за їхніми кроками цього разу, як пішли за їхніми гітарами минулої весни. Нові історії визріли у нові витвори, й лише темрява залишилася тією самою. В супроводі понурих рифів вона знову засмоктує винно-винних героїв та дівчину, якої тут, можливо, й не було, до своїх глибин.

Є така думка, буцім рок після Black Sabbath вже неможливо грати, мовляв, Айоммі з товаришами геть усіх випередили, зігравши все на багато-багато років (століть?) вперед. Проте, слухаючи "From the Outer Space", я думаю: стривайте, а Айоммі точно зіграв усі рифи?

Вперше я почула SINOPTIK 2015-го. Це був трек "White Cats", який пізніше увійшов до лонгплею "Interplanet Overdrive". Гурт вразив мене потужним саундом і якоюсь нетутешністю. Я зрозуміла, що мушу потрапити на живий концерт, і влітку наступного року мені пощастило побачити SINOPTIK, які на той час уже встигли стати переможцями GBOB – наживо на Імпульс-фесті в Харкові. Що у хлопців велике майбутнє, якого вони, безсумнівно, гідні, зрозуміло було навіть тоді.

Вибух на ЧАЕС відкрив двері до Пекла. Посіяв ядерний жах, спотворив частину Полісся. Окрім того, що понад 20 000 рентгенів на годину вбили чимало людей, вони створили купу інформприводів, та згодом, як і все у нашому світі, були монетизовані. Від популярного серіалу HBО, до тисяч різних гуртів, що співали про популярне техногенне пекло, повстання машин/штучного інтелекту, поліруючи все це гітарними міцними рифами та швидкісними ударними.

Шпинат

Семплери від Robustfellow – це завжди приємний підгон під ялинку: тут тобі і підбиття підсумків, і надії на майбутнє, можна ще раз порадіти від того, скільки кайфової музики вийшло за рік, і зацінити те, що пропустив. Приємно, що збірка не обмежується лише навколопсиходелічною сценою – метал, панк та експериментальна електроніка теж на місці.

За короткою та звучною назвою Yah ховаються не проповідники растафаріанства і навіть не фанатичні шанувальники Кендріка Ламара, як можна було б подумати, а квартет щирих хлопців з Києва, про яких ми з вами вже дещо дізналися з рецензії на їх перший реліз "We Woo" три роки тому. Ці кияни мають непогане почуття гумору і люблять його демонструвати: наприклад, перші літери назв треків тут складаються в назву альбому, як це було і в першому їх релізі. І, так само, як і раніше, на обкладинці альбому Yah цілком буквально зображують, про що ми почуємо від них цього разу.

Лунають обіцянки, що "в нас буде сад де навіть ми будем рости", що "буде час прочитати всі книжки". Він каже, що "у землю вріс" - в селі Міженець, з якого ближче до польського Перемишля, ніж до Львова. Його стихія – сісти на припічку поряд із дідусем, котрий знає все. Десь так приблизно і живе.

Останній подих жахливого для важкої музики десятиріччя дарує надії на те, що наступна декада буде куди більш родючою. За останні два роки вийшли найкращі ЕР та альбоми важкої української сцени. Культура вживання музики повільно, але перестає бути суто андеграундним явищем. Нарешті, що тут ще сказати.