Лунають обіцянки, що "в нас буде сад де навіть ми будем рости", що "буде час прочитати всі книжки". Він каже, що "у землю вріс" - в селі Міженець, з якого ближче до польського Перемишля, ніж до Львова. Його стихія – сісти на припічку поряд із дідусем, котрий знає все. Десь так приблизно і живе.

Гадаю, повернення блудного мене на сторінки Неформату очікував приблизно ніхто, і для ще меншої кількості людей це повернення хоч щось означає. Зате, сподіваюся, альбом "23" гурту Тимпаче, рецензія на який починається трохи нижче, матиме певне значення якщо не для всього українського ринку, то хоча б для локальної сцени, про яку так вдало недавно писав міністр фейсбук-мемологіі Євген Тимчик. 

Другий довгобуд андеграундного сучукрмузу нарешті побачив світ — через 8 років після релізу дебютного ЕР, Backchat таки випустили довгоочікуваний повноформатний альбом. Спочатку Kasu Weri вирішили записатися вперше за довгі роки існування та десятки відіграних концертів, а тепер прийшла черга Backchat закрити це питання. Забігаючи наперед та відповідаючи на всі питання — чи вартувало воно того? — о так, ще й як. Але про все по черзі.

Перфекціоніст всередині прокидається, коли музику треба розрізняти та розділяти за всілякими ознаками, групами та піджанрами. Наприклад: для модернового хардкору британської школи та гуртів, що роблять а-ля Being As An Ocean, зараз не найкращі часи. Та навіть якщо брати гітарну музику взагалі, то її пік пройшов, але скоро повернеться, все циклічно.