Перед нами – виданий ще на початку жовтня 2017 року дев'ятий повноформатний альбом плодовитого дуету з Дніпра. Ігор Ялівець та Сергій Ягода стабільно ведуть своїх слухачів стежками власної творчості, ніколи не роблячи довгих пауз. Такий високий для андеграунду темп я трактую виключно позитивно у випадку з Gamardah Fungus, адже багатство й різноманітність їхньої дискографії однозначно свідчить на користь такого підходу.

Я завжди дуже прихильно ставився до українських гуртів екстремального ґатунку і з цікавістю шукав щось нове, не зважаючи на технічну недосконалість та одвічну проблему з тим, щоб нормально записатись, яку донедавна мали більшість гуртів. Адже такі умови є викликом для музикантів, які бралися за жанр, що має досить обмежену аудиторію в цілому. До того ж на теренах нашої країни велика частка прихильників екстремальних жанрів взагалі не хотіли звертати увагу на місцеву сцену, задовольняючись іноземними бандами.

Через якісь певні особливості менталітету, більшість населення пострадянського простору, включаючи і творчий сегмент, страждає від проблем із закритою свідомістю. Це найпомітніше у важкій музиці. Є кілька грандів жанру, на яких зазвичай рівняються і грають музику по тенденції "аби грати", не докладаючи анітрохи зусиль, щоби хоч якось вирізнятись з-поміж десятків типових гуртів. Безперечно, існують діаманти, правовірні та безкомпромісні у наслідуванні традицій стилю, і відчувається, що навіть за відсутності оригінальних ходів є повна віддача і занурення.

Украинский сладж. При этом словосочетании приходит на ум очень немного групп, и одними из первых — киевляне Kasu Weri. Если под словом "сладж" мы все понимаем что-то разное, то здесь мы имеем тот самый американский злой дымящийся и болотистый метал, приправленный любовью к психоделическим растительным практикам и выражающий некоторую склонность к мизантропии. Наши герои воплощают это понимание в своей дебютной работе как нельзя лучше. Но все по порядку.