Labyrinthus Stellarum — Rift in Reality (2025)

У цьому огляді Єгор говорить про третій акт космічної опери одеситів Labyrinthus Stellarum, дотримання заданого попередніми роботами вектора, й спекулює на тему впливу сучасного металкору.

Тематика космосу в блек-металі почала з’являтись у другій половині 90-х. Хтось починає відлік від "Moon in the Scorpio" (1996) гурту Limbonic Art, для когось "повноцінний" космік-бек почався з Arcturus та альбому "Aspera Hiems Symfonia". Покопавшись на форумах та тематичних записах, я також виявив згадки гуртів на кшталт Obtained Enslavement, Tartaros чи альбому "Nexus Polaris" від Covenant. Утім, одноголосно батьківство приписують швейцарцям Darkspace. В Україні ж тематику нескінченності та відчуженості космосу передає проєкт Bezmir, для глибоко занурених у сцену — Lugburz Sleed і, з 2023 року — Labyrinthus Stellarum.

З моменту виходу дебютного альбому Labyrinthus Stellarum "Tales of the Void" у 2023 році, гурт встиг одразу злетіти на вищі сходинки сабжанру — 57 тисяч щомісячних слухачів на Spotify проти 4,4 тисячі у Darkspace або 11,6 у Mare Cognitum. При цьому гурт не лише продемонстрував розуміння канонів створення композицій космічного блеку, але й дещо розширив їх, додаючи у творчість левову частку спадщини шведів Lustre та постблеку.

Третій акт своєї космічної опери — "Rift in Reality" — гурт презентував у травні цього року.

Одразу визнаю, перед нами — діамант, таланти! Прийнято захоплюватись першими роботами Emperor або Enslaved, надавати їм канонічний статус легенд та акцентувати — комусь із музикантів на момент випуску дебютних повноформатників було по 17-20 років. В той самий час основним учасникам Labyrinthus Stellarum, братам Андронаті, в момент релізу третього (!) повноформатного альбому було 24 (Олександр, вокал, програмування ударних) та 17 років (Михайло, гітари) відповідно.

"Rift in Reality" продовжує заданий двома попередніми альбомами напрям:

• ліричний, про подорожі в космосі, контакти із неземними цивілізаціями та супутні із цим наслідки;
• інструментальний, через суміш сучасного атмоблеку, постблеку, превалювання ембієнтної частини, втоплений у синтах вокал та відмічені багатьма дописувачами електронні ударні.

Продовжує і… розвертається в кардинально іншу сторону — металкор. Це відчуття з’являється одразу, при прослуховуванні "Voyagers" — тут і традиційна для жанру куплетно-приспівна структура й наявність чередування агресивно-чистих партій вокалу, і — брейкдауни (!), які вміло акцентуються сабдропами перед "мошевими" частинами. Для блек-металу, особливо космік-блеку, особливо його "швидкої" варіації, це звучить занадто нетипово та грувово.

Зважаючи ще й на популярність металкору в Україні серед молодого покоління метал-виконавців таке припущення має право на життя. Та я все одно довго не зміг зрозуміти, наскільки це судження правдиве, чи хибне, проте, диявол, як завжди, ховається в деталях, і тільки вміння їх знаходити (або додумувати) картину відкриває повністю:

1. На сторінці проєкту в Spotify є авторські плейлисти, створені Олександром, серед яких нам цікаві два: прог-метал та металкор. У першому сусідство побудовано навколо Gojira, Death, Mastodon та Rings Of Saturn. У другому — Bring Me The Horizon, Architects, Bad Omens та Asking Alexandria. Починаєте відчувати, у яку аудиторію ціляться самі музиканти та асоціації з ким прагнуть?
2. Мерч. Я все ще переконаний, що це важливий показник музичних вподобань — ти не станеш одягати на концерти мерч гурту, який не подобається, тим паче — витрачати на нього гроші. На останніх виступах Олександр був на Lorna Shore та Rings Of Saturn.
3. Спільні виступи. Ми не будемо брати до уваги регіони чи рідну для музикантів Одесу, лакмусом є Київ — від розділення сцени із превалюючими блек-металістами до зірок дезкору сьогоднішнього дня Ortum.
4. Обкладинку альбому малював американець Марк Купер, серед послужного списку гуртів, якого є Malevolent Creation, Brand Of Sacrifice, Master та Rings Of Saturn (згадувані втретє).

Чи достатньо цього для аргументації позиції? Ні? Тоді фінальне слово самому Олександру:

"У третьому альбомі є вплив металкору та дезкору. Особливо це відчувається на пісні "Rift in Reality", де і хіп-хоп біти, і чистий вокал і брейкдаун в кінці треку.

Стосовно інфлюєнсів, фанатом Lorna Shore я став у 2024-му році, брат ще десь з 20-21-го їх слухав. "Pain Remains" став переломним моментом для мене в розумінні вектора, в якому хочу рухатись

Bring Me The Horizon, Architects, Bad Omens люблю ще зі школи. Від Rings ще з 2019 року тащусь. Тож завжди любив дуже різне музло, блек-метал був і є тільки малою частиною того, що я слухаю і люблю.

Взагалі, любимо кор з братом, тож хочемо надалі його елементи ще більше додавати в музику".

Відкрите питання — чи взяли б Nokturnal Mortum зараз на сапорт собі Labyrinthus Stellarum? Щось мені підказує — навряд. Із заданим вектором розвитку, це, імовірніше, цільова аудиторія Dark Stage на фестивалі "Файне Місто" та більше має спільного із поціновувачами Burned Time Machine, аніж старорежимного блек-металу. Погано це? Я б не сказав — маємо чудовий досвід гурту Abigail Williams, чия спадщина у вигляді дебютного мініальбому "Legend" переродилась у цілу хвилю сучасного симфонік-дезкору аля Lorna Shore, Shadow of Intent, Worm Shepherd, Immortal Disfigurement тощо.

Напівкрок у цю сторону аніскільки не є мінусом для гурту, радше відкриває нову сторінку та ширшу аудиторію, адже в космік та навіть атмо-блек металі вони вже все сказали, зайнявши верхні позиції на стримінгах. І, можливо, про міжгалактичні інтенсивні подорожі тематичніше мати саундтрек із сабдропів, прикритих брейкдаунів та середньо-високих швидкостей, аніж ембієнтних полотен на 20 хвилин?

Labyrinthus Stellarum у мережі:

https://www.instagram.com/labyrinthusstellarum