Рецензії
Skunkhunt

Джаз сам по себе довольно специфичен как жанр, а в Украине и подавно. Как правило, у нас гораздо проще найти поклонника какого-нибудь техничного дез-металла, чем поклонника вполне обычного джаза. Это, как ни странно, даже характерно для сцен вроде нашей – то есть для тех, кто вроде как уже встал на путь активного развития, но до развитого состояния еще идти и идти босыми ногами по стеклу по сорокаградусной жаре.

Skunkhunt

Попробуйте развалиться на диване, кровати, стуле или на чем вы там еще сидите, включить "Basement Suite" и представить, на чем должны сидеть участники DZ`OB, чтобы написать такой вот альбом. Это упражнение номер один. Упражнение номер два – представьте Ким Чен Ына на каблуках, танцующего со шваброй под Шостаковича. Теперь то же, но на концерте Aphex Twin. А? А? Чувствуете? Зазвучало по-другому? Теперь вы готовы погружаться в украинский авангард с головой.

Альмагест

Дивна річ: не згадаєш такого календарного року, коли представники цього чи не найвідомішого харківського культу не тішили шанувальників своїм новим хоча б одним релізом, але кожного разу його (їх) анонс (особисто ж для мене, звичайно) сприймається як грім серед ясного неба – несподівано. Причина цьому, мабуть, одна: вони кожного разу звучать по-іншому (навіть у рамках одного проекту), але завжди впізнавано, мелодійно та… хітово.

Слухаючи RapeKit розумієш, що тут все просто. Просто, як ті три пальці об асфальт, зображені на обкладинці. Музичне різноманіття, як я розумію, - це ворог не стільки гурту RapeKit, скільки жанру pornogrind, в цілому. Вузька тематика, мабуть, змушує накладати обмеження на музику. Або це стається навпаки. Спробуємо розібратись з цим питанням на прикладі нещодавно виданого альбому "ClitCult".

Дождались наконец-то! Спустя четыре года, по праву одни из флагманов украинской хардкор сцены, выпустили что-то свежее и новое. Тринадцатиминутный ЕР под названием "Palais Ideal" вышел в свет 26 марта и он в корне отличается от того, что группа играла ранее. Нет, даже не так, перефразировав одно выражение, можно про релиз сказать следующее: "шаг назад и два вперёд".

Проет KAUAN – это совместная работа украинских и российских музыкантов. "Такий собі інтернаціонал по папиній лінії", поскольку основан он был жителем Челябинска Антоном Беловым. Коллектив разросся из 2 человек до 5, не считая сессионных музыкантов, которые помогали игрой на скрипке, виолончели и прочим оркестром.

aLex veNtilL

Очередной мини-альбом харьковчан Кат под названием "Герника / Guernica" (орфография с бэндкэмпа коллектива цинично сохранена) прошлого 2017 года заставил меня в очередной раз подумать о кризисе любой музыкальной сцены в Украине, что называется, "взагалі" (а, возможно, и о странностях времени, в котором живём сейчас).

Когда слушаешь, как украинские музыканты издеваются над ирландским панком или фолком, рука невольно тянется к револьверу. Вспомнить хотя бы группу Пирятин. Страшная вещь. Поэтому к вкушению альбома "Ye Olde Chariot" группы ShamRocks я приготовился со всей ответственностью. Даже одел капу, нет, не для типичных драк под эту музыку, а для того, чтобы не источить зубы от злости. Но переживал и накручивал себя я зря – работа оказалась прикольной.

Omodada Gee (Omodagee) – дует Лесика Драчука та Олександра Пахомова. Лесик Драчук зі студії Шпиталь Рекордс здіймає овації через його проекти, зокрема Tik Tu, хоча там він суто виконавець. Натомість, у сольному амплуа Omodada він, обплітаючи чарівний інді-поп неоднозначними україномовними текстами, утворює не менш гримучу суміш. Так звучить міні-альбом "Кімнати" 2015 року. Паралельне життя Omodada йде в дуеті з Gee.

Сладж – димна зброя дивного покоління для того, щоб вистрелити з життя біль і поринути у гедонізм. Просуваючись поміж вухами та легенями, жанр в Україні має дуже мало представників як серед слухачів, так і серед гуртів. Бо мало хто готовий до болючого збоченого кайфу, хоча вся країна так і живе, здається, останні років 90. Та перед нами ідеальний саундтрек буття, яким його мав би бачити середньостатистичний сладжер.