Обзоры по автору Єгор Фелюст

Яким ви бачите прогрес хардкор-панк артиста? Чи можливий взагалі у рамках жанру якийсь розвиток? Не беручи до уваги те, що "тримати марку" від альбому до альбому вже є гарним показником, хоча б стабільності, як мінімум.

Nuitville — найновіше ім’я вітчизняної сцени блеку, дебютний реліз котрого "When the Darkness Falls", вийшов за підтримки лейблу Ashen Dominion. Нижче я розповім вам про те, хто ховається під назвою Nuitville, хто є її серцевиною та рушійною силою, чому ця платівка отримує тільки позитивні відгуки у профільній пресі, а мінімальна її оцінка сягає 7,5/10 балів і чи потрібен нашій та світовій арені молодший брат, що захоплено і закоханими очима дивиться на Alcest.

Світ Бітлз без Бітлз. Це опис під новою роботою "Yesterday" авторства Денні Бойла — романтичною комедією про те, кому випав шанс виконувати на сцені пісні легендарного гурту, якби він не з’явився. Відштовхуючись від цієї думки, як ви уявляєте музику без найвідоміших її імен? Як би все виглядало без Елвіса, Цепелінів, Металіки, Нірвани? Хто спроможний зайняти місце Луї Армстронга, королеви Елли Фіцджеральд або Пацючої зграї? Я також не можу не те що знайти відповідь — навіть близько до неї підібратись.

Чи здивує вас інформація про те, що вітчизняний блек у багатьох його проявах вважається однією із найсильніших сцен всередині жанру? Про харківську сцену взагалі стільки вже було разів сказано, що тільки максимально віддалена людина може не знати про Князя Варггота, Романа Саєнка та їх проєкти.

Якщо б мені платили кожного разу долар, коли я слухаю альбом українського альтернативного року з брейкдаунами (хочете — називайте це мелодік металкором) та кажу, що це калька на гурти, які переграють грандів жанру — моя кишеня була би під зав’язку набита валютою.

І світовий, і хіп-хоп (хоча правильніше буде кальян-реп) чарт ВК, який лунає з кожного поп-бару, дійшов до моменту стагнації, жанру не вистачає молодої та свіжої крові. Кулеметні хай-хети, викручені на максимум баси та нескінченні едліби відійшли у минуле, звільнивши місце для чогось нового, хоча поки без конкретної форми.

Перед тим як почнеться текст рецензії, я б хотів поговорити із вами стосовно жанру, який грає Knifeman. Майже завжди їх тегають як metallic hardcore, та чи існує таке поняття взагалі і як його сприймати?

Скоріш за все, не мені одному здається, що розвиток вітчизняної психоделічної сцени завжди проходив якось окремо від інших жанрів. Я не є ньордом у цій сфері, котрому відомо, що "на початку 80-х у Києві існував гурт, що видав альбом, котрий випереджав свій час на декілька років, але розпався він через 10 хвилин після дебютного виступу й окрім самих музикантів про нього відомо тільки мені". Тому, наведені нижче твердження будемо вважати за остаточні. У будь-якому випадку, це така річ, котру можна обговорювати та критикувати, при нагоді для виявлення істини, вірно?

Flame — ще одні вихідці з локальної одеської панк-сцени aka Odesa City Hardcore aka OCHC. Гурт створений силами музикантів, що були/є учасниками Aspire, Clearsight, Set Adrift та Leviathan. "Цепляться за жизнь" — їх перша серйозна студійна робота. Раніше вони випускали тільки демо.

Для мене будь-який новостворений гурт — немов маленьке свято, особливо, якщо це стосується панк-сцени. Хардкор Одеси aka Odessa City HC aka OCHC вже давно створив своє фірмове звучання, яке вирізняє його серед інших колег по цеху. Відштовхуючись від цього, я завжди приблизно розумію, що переді мною, що я почую в наступні хвилини.