Yotsuya Kaidan — Четыре письма эльфу (2021)

Yotsuya Kaidan повернулися із новою іпішкою після трирічного мовчання та реюніону. Єгор Фелюст розмірковує, у якому напрямку зараз рухається гурт та чи вдалося ЕР вийти із тіні дебютного повноформатника "Крошка-комета".

Yotsuya Kaidan — одеський скрімо гурт, заснований у 2014 році колишніми учасниками Mariesena. Дискографія нараховує один повноформатний альбом, два ЕР, три спліти та участь на збірці "Invasion USSR Сompilation", присвячені класикам скрімо Orchid. На останніх трьох релізах гурт відійшов від класичного скрімо та почав активно додавати у свою музику елементи постхардкору, інді-року та постблеку.

Три роки тому Yotsuya Kaidan випустили шедевральний альбом "Крошка-комета", який фактично перевернув моє особисте сприйняття скрімо-музики. Це вже було що завгодно — постхардкор, постблек, якесь нове бачення емоційного хардкору, але не скрімо. Не те саме, що закарбувалося в пам’яті десь там в американському розрізі тисячоліть, не німецьке хаотичне, не французьке мелодійне й тим більше не японське атмосферне.

Одесити зробили все можливе і неможливе, аби створити унікальний, новаторський продукт, що, як і будь-які інновації, був незрозумілим, відкинутим і обпльованим більшістю вартових трушності та писарів закономірностей. Наскільки мені відомо, саме це бомбардування критикою — одна з причин такої довгої відсутності подальших релізів Yotsuya Kaidan.

Хай там як, через три роки, влітку 2021-го, гурт знову заявив про себе нечувано-негадано (ми не будемо брати до уваги анонси ВК, бо, фактично, до нашої країни ця соцмережа не дуже актуальна) — випустивши чотиритрековий ЕР "Четыре письма эльфу", немов на відкуп слухачам.

Я не можу знайти інший опис цього релізу — він не вкладається в жодні рамки. Після настільки приголомшливого композиторського розмаху отримати таке розчарування. Так, це не скрімо, а знову суміш експериментів у постхардкорі з елементами постблеку, мелодики та інді, але без цілісності, без монолітності та напруження емоційного.

Над звуком вдруге працював Джек Ширлі, який мастерив Deafheaven, Loma Prieta, GULCH, Joyce Manor, Oathbreaker, King Woman, Elder Brother, Remo Drive, Amenra і багато інших. Тобто, інфлуенси, хоча б як орієнтир, уже зрозумілі.

Сенсовно ж "Крошка-комета" був альбомом-гойдалкою, всередині якого не було банальностей — там усе гармонійно та продумано до дрібниць. А от "Четыре письма эльфу" — це істерична розповідь в аудіоповідомленні з безперервним потоком одного й того ж сенсу, немов у нікуди. Нав’язана самотерапія.

Я вірив "Крошке", щиро співпереживав автору в його історіях. У "Письмах" же автор не рефлексує над собою до кінця — він просто ставить перед фактом: ось, мені погано; я ледь не помер; ти мене відштовхуєш, але я однаково твій. Якщо в попередньому релізі це подавалося крізь флер романтики, то тут атмосфера кидає з одного кута в інший: то незрозуміла треп-реперська хата та клішований флекс, то романтичні проводи додому. Без додаткових роз’яснень доволі неоднозначне і питання віку дівчини, про яку йде мова у піснях. Однак публічно коментувати, як і чому написав для альбому саме таку лірику, вокаліст гурту Валік Лапшин відмовився.

Сподіваюся, що "Письма" — це експеримент, до якого повертатися ніхто не буде. Для цінителів "Комети" тут немає нічого привабливого, для тих, кому до душі рання творчість гурту — тим більше.

Я, як фанат, розчарований. Навіть у розрізі дискографії гурту, "Письма" виглядають білою вороною. На жаль, Yotsuya Kaidan впали під тиском слухача і, можливо, свого магнум опус. Чи так це — покаже наступний повноформатний альбом. Я тут — старовір і звик судити й порівнювати тільки по LP в епоху спотіфайкору.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Yotsuya Kaidan у соцмережах:

https://yotsuyakaidan.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/yotsuyakaidanband/
https://www.instagram.com/yotsuyakaidan/

Neformat.com.ua ©
06.07.2021