Høstvind — Nebokraj (2025)

Наш рецензент Єгор Фелюст покладає певні надії на атмосферний блек-метал-проєкт Høstvind, і все завдяки новому альбому, що вийшов сьогодні.

У роботах про історію розвитку жанрів та/або локальних сцен в Україні дослідники й дописувачі часто впираються у труднощі з установленням причинно-наслідкових зв’язків. Наприклад, феномен гурту Sunami неможливий у наших реаліях, бо його учасники не росли на Hatebreed чи не ходили на концерти Terror. Та й з’явись цей проєкт в Україні, його б клеймували "tough guy hardcore music", а не "новою хвилею" чи черговим витком у жанрі. Høstvind, звісно, не має нічого спільного з хардкором — це блек-метал андердог, яким опікується Erythroleukoplakia Records. Але новий альбом проєкту побудований на спадщині інших гуртів: Ulver, Drudkh, знакових резидентів лейблу Northern Silence Productions і трошки Kroda, а також на грі з ембієнтом і фолком.

Я спробую пояснити, чому новий альбом "Nebokraj" це не перегравання й не копія чогось, а саме розвиток ідей і спроба знайти щось свіже.

Новий матеріал — двох/трьохтрековий альбом (залежно від типу релізу, адже вміст цифрової й касетної версій альбому відрізняється), що занурює вглиб атмосферного/ембієнт блеку й у паралельне ширше, порівняно з попередніми роботами, використання українського фолк-колориту.

Для вашого розуміння, у записі брали участь вісім людей без урахування засновника:

• Doomdoze — відповідав зокрема за дримбу
• Андрій GepbI4 із проєкту Deddom — саксофон
• Вікторія Брей, професійна оркестрова фолк-музикантка — бандура
• Неймовіра — кобза, цимбали, віолончель
• Гума з Альфатер — вокал
• Veltty — вокал
• Metover, учасник Горілка та Lysteria — гітарне соло у "Сльози сонця і зорей плач"
• Некрохолод — клавіші в "Сльози сонця і зорей плач"

Інструментальна база тут — альбом "Autumn Aurora" уже згаданого Drudkh, гурт Eldamar (чий вплив на засновника Høstvind, Дмитра Громакова, навіть вилився в однойменний кавер-альбом), акустична основа робіт Ulver і чимало ембієнту, що ділить простір із фолком, як в Agalloch. Попри це, проєкт не вдається до архаїки чи то сліпої спроби повторити успіх вищеназваних гуртів (хоча в тегах на бендкемпі до минулого релізу взагалі вказаний Gallowbraid). У двох треках, сумарно 25 хвилин, автор успішно встигає пройтись майже десятьма супутніми субжанрами й стилями:

• "Сльози сонця і зорей плач" тримаються атмоблекової основи, яка перетікає в депресивний блек завдяки хворобливому жіночому запрошеному вокалу (Гума з Альфатер), який у контексті вокалу відсилає до Сейри й гурту pušča. Одразу за цим чуємо саксофон, який насамперед нагадує White Ward. Закриває той відрізок акустична вставка, схожа на роботи Мета Оулмена, композитора "Diablo II".
   
•  "Сині гори кригою окуті" радше спираються на напрацювання ранніх робіт гурту Kroda: акустичні й духові тут превалюють, а закінчується все декламацією поеми Шевченка. Після двох треків на нас чекає інструментальна варіація на тему Kaer Morhen із третього "Відьмака". Здавалося б, де Шевченків "Кавказ" і світ Сапковського можуть перетнутися? Символізм альбому проявляється навіть у таких дрібницях: осінній вітер (норвезькою Høstvind) знаменує скорий прихід зими — відьмаки ж на зиму прямують до єдиного місяця, який вважають домом, і тільки там можуть відновитись та відчути спокій.

Окремо від музики уваги заслуговує й візуальна частина. Серед промоматеріалів для касетного релізу фігурує мерч Tiamat — футболка з обкладинкою LP "Wildhoney". Свято вірю, що такі речі продумані завчасно й несуть у собі приховані натяки й відсилання. І правда, навіть для середньотемпового блек-металу, треки по 12 хвилин не трапляються на кожному кроці — щось тут та й закралося від думу чи психоделічного року.

Принципово не торкатимуся теми зведення, набитих ударних та загальної якості звуку, через особливості піджанру — він зобов’язаний (!) передати атмосферу. А сирість чи кристалічна зчитуваність тут не грають абсолютно ніякої ролі, якщо виконують поставлене завдання.

Головне питання рецензії — наскільки оригінальним може бути гурт, чиї приклади для наслідування настільки очевидні? Чи гурти Caladan Brood або Druadan Forest є вторинним продуктом відносно Summoning? Що ж, вони точно відкрито надихалися останнім, проте випрацювали власний почерк, який суттєво вирізняється на тлі робіт першопрохідців. Те ж саме і з Høstvind. Звісно, його можна вважати пост-Drudkh проєктом. Але у новому альбомі, замість копіювання метра, автор проєкту йде шляхом розвитку власних напрацювань, впровадження дотичних елементів, які збагатили кінцеву картину невідомими до цього відтінками й фарбами.

Gromak, засновник формації, показує феноменальний розвиток за короткий проміжок часу. Він має всі шанси вивести свій нішевий продукт до ширшої, хоча й усе ще сегментованої, аудиторії. Такі роботи, як "Nebokraj" із часом стають орієнтирами для майбутніх поколінь і, цілком можливо, ми бачимо перед собою новий композиторський блек-метал талант, який репрезентує нашу сцену з іншого боку й для нової аудиторії.