Огляди

Тихо підкрадеться вечір за вікном.
Спи, моя дитино, забувайся сном.
Як не будеш спати, вийде із землі,
З'їсть упир косматий оченьки твої.
"Maruna"

Casa Ukrania ("Український дім") – у фільмі Алехандро Ходоровскі "Танець реальності" так називалась крамниця одного з героїв, переселенця з України в Чилі. Цей образ строкатого клаптика української культури посеред густої та химерної чужини вже третій альбом поспіль досить влучно описує той напрям, у якому працює цей одеський дует.

Ви пам’ятаєте їх, і підете за їхніми кроками цього разу, як пішли за їхніми гітарами минулої весни. Нові історії визріли у нові витвори, й лише темрява залишилася тією самою. В супроводі понурих рифів вона знову засмоктує винно-винних героїв та дівчину, якої тут, можливо, й не було, до своїх глибин.

Вперше я почула SINOPTIK 2015-го. Це був трек "White Cats", який пізніше увійшов до лонгплею "Interplanet Overdrive". Гурт вразив мене потужним саундом і якоюсь нетутешністю. Я зрозуміла, що мушу потрапити на живий концерт, і влітку наступного року мені пощастило побачити SINOPTIK, які на той час уже встигли стати переможцями GBOB – наживо на Імпульс-фесті в Харкові. Що у хлопців велике майбутнє, якого вони, безсумнівно, гідні, зрозуміло було навіть тоді.

Семплери від Robustfellow – це завжди приємний підгон під ялинку: тут тобі і підбиття підсумків, і надії на майбутнє, можна ще раз порадіти від того, скільки кайфової музики вийшло за рік, і зацінити те, що пропустив. Приємно, що збірка не обмежується лише навколопсиходелічною сценою – метал, панк та експериментальна електроніка теж на місці.

Лунають обіцянки, що "в нас буде сад де навіть ми будем рости", що "буде час прочитати всі книжки". Він каже, що "у землю вріс" - в селі Міженець, з якого ближче до польського Перемишля, ніж до Львова. Його стихія – сісти на припічку поряд із дідусем, котрий знає все. Десь так приблизно і живе.

Гадаю, повернення блудного мене на сторінки Неформату очікував приблизно ніхто, і для ще меншої кількості людей це повернення хоч щось означає. Зате, сподіваюся, альбом "23" гурту Тимпаче, рецензія на який починається трохи нижче, матиме певне значення якщо не для всього українського ринку, то хоча б для локальної сцени, про яку так вдало недавно писав міністр фейсбук-мемологіі Євген Тимчик. 

Другий довгобуд андеграундного сучукрмузу нарешті побачив світ — через 8 років після релізу дебютного ЕР, Backchat таки випустили довгоочікуваний повноформатний альбом. Спочатку Kasu Weri вирішили записатися вперше за довгі роки існування та десятки відіграних концертів, а тепер прийшла черга Backchat закрити це питання. Забігаючи наперед та відповідаючи на всі питання — чи вартувало воно того? — о так, ще й як. Але про все по черзі.

Перфекціоніст всередині прокидається, коли музику треба розрізняти та розділяти за всілякими ознаками, групами та піджанрами. Наприклад: для модернового хардкору британської школи та гуртів, що роблять а-ля Being As An Ocean, зараз не найкращі часи. Та навіть якщо брати гітарну музику взагалі, то її пік пройшов, але скоро повернеться, все циклічно.

У 2020 році гурт Zombie Attack святкуватиме 10 років на сцені. Їхній дебютний реліз "Drunk & Dead" (2011) одразу продемонстрував, що, незважаючи на юний вік і роздовбайство, Zombie Attack — не звичайні гімнарі з клубу "Барви" (хоча і це теж), у якому на той час проходила більшість їхніх концертів. Окрім непоганого рівня володіння інструментами, їх вирізняло бажання створювати двіжухи й розуміння того, що крім металу є ще й інша музика, а панк і хардкор — це теж круто, хоча багато мамкіних метал-елітістів не були з тим згодні.

Про успіх Jinjer не чув тільки лінивий або ж забутий богом мазафакер з провінційного міста. Об’їхавши майже весь світ, гурт зі скромної Горлівки підкорив серця мільйонів фанатів у найрізноманітніших куточках Землі. Після більш-менш успішного міні-альбому "Micro", який вийшов на початку року, гурт зумів вирватись з турових подорожей і відправитись на студію для запису повноформатного альбому, котрий просто зобов’язаний стати новою віхою у розвитку колективу.

Яким ви бачите прогрес хардкор-панк артиста? Чи можливий взагалі у рамках жанру якийсь розвиток? Не беручи до уваги те, що "тримати марку" від альбому до альбому вже є гарним показником, хоча б стабільності, як мінімум.