Обзоры по автору Олекса Блїдий

Минулого разу, коли вийшов повноформатний альбом stonefromthesky "Spirals", він вразив своїм концептуальним наповненням, дивною структурою та в’їдливими різноплановими мелодіями. Були присутні доволі інтимні тексти з глибоким змістом, що доповнювались виразними партіями гітари. Все більше скидалось на роковий проєкт з електронними домішками. Утім, всього кілька тижнів не дочекавшись до повного року різниці між релізами, маємо абсолютно новий міні-альбом від наче абсолютно нового проєкту з тією самою назвою, матеріал якого раніше був доступний лише у вигляді лайвів.

У той час, коли важка музика помирає, знаходячись у стані чи то летаргії, чи то готуючись до переродження, як той птах фенікс, український андеграунд продовжує радувати появою нових облич гуртів. Серед таких новоутворень — мат/хаотік хардкор гурт Afterphase Project з Дніпра. Хто б міг подумати, що відносно непопулярний в Україні жанр, мабуть, менше, навіть, ніж сладж, отримає чергове нове дихання?

У нинішніх реаліях грати суворий панк в Україні стає необхідністю, а не просто модою. Втім, це, радше, необхідність моди на необхідність. Що? А те, що протестний дух здебільшого дорівнює тому, щоб сходити на рейв/гіг, розпити алкоголь, вжити заходів для зміни реальності лише у своїй голові, а не у своїй країні, і різним сортам словоблуддя від словоблудів різних сортів у соцмережах: вінець контркультури, аплодисменти.

Існування стонеру в його чистому вигляді, майже без домішок, у новітні часи просто неможливе. Можуть це дозволити собі лиш старовинні гіганти стилю, яким можна пробачити цей весь паразитизм на пентатоніці. І то, всі вже або глибоко в космосі самих себе, або грають якесь другосортне невідомо що для задоволення потреб в кокаїні, дівчатах/чоловіках чи грошах.

Колись зображення вовка на футболці чи іншому мерчі могло б видати вас як дуже обмеженого любителя темної романтики самотності. В одного виникли б асоціації з фентезійниками, в іншого — з металістами з поганим смаком. І це ще м’яко кажучи. Та всі б мали упереджене ставлення до вашої персони. Зараз — тим паче. Втім, тріо киян вирішило змінити цей факт, реабілітувавши статус санітарів лісу, спотворений минулим.

Переважна консервативна більшість в Україні та й у всьому світі вважає, що зміни завжди або на гірше, або, як мінімум, сумнівна забавка з присмаком зради. Але щоб жити в сучасному світі, треба змиритися з єдиною константою — змінами.

Українська школа смертельного металу не часто радує поглядами на Флориду. Останнім часом альбоми цього напрямку виходять з орієнтиром на Швецію (наприклад, супер-гурт Necrom). Так, дуже давно панове з гурту Bleeding випустили альбом, що мав дух Флориди, але не настільки, щоб можна було казати про пряме ураження мозку гнилим Південним м’ясом.

Аж раптом просто нізвідки з’являється новий альбом гурту з чудернацькою назвою Дідько Лисий, яка більше пасувала б якомусь карикатурному блек-металу з розряду Аццкої Сатани чи ще чогось в такому дусі. Утім, дане упередження спростовується з першими звуками, які одразу кажуть, що тут все не так просто.

Існує такий собі темний бік українського андеграунду, що взагалі не використовує електрогітари, ударні інструменти та брутальні голоси. Ні, це і не готичний чи індустріальний темний бік. Це — малозаселений темний бік еклектичного мінімалізму.

Колись давно, один маленький хлопчик років восьми кілька місяців ходив у місцевий будинок піонерів. Там він не розумів, для чого йому дали дивну дерев’яну дошку з дивною декоративною різьбою — прямі лінії, мов лади на гітарі, але глибокі. Він не розумів, чому її кличуть пральною дошкою і як тоді можна на ній грати, тим паче його улюблену тему з Сімейки Адамсів — тріск та й годі. А гурт Zwyntar розуміє, хоча й дошка в них дерев’яно-металева.

На 15-му (за офіційними даними, 12-му) році існування, гурт Sectorial зробив зиму ще холоднішою, втім, лиш розбурхавши бажання їхати кудись далі від електричного світла і бетонно-механічного мислення. Це все сталося завдяки третьому повноформатному альбому "VYR", що вийшов наприкінці осені на лейблі Noizr Prods.