Український маткор: реліквія минувшини чи затишшя перед бурею?

Чим був український маткор, які прояви має зараз та чи є у жанру перспектива відродження? Розбирався Іван Ломелов. 

Маткор — вузький жанр із широкими рамками. Це яскравий представник червоної книги українського металу. За, вважай, 30 років його існування локальну сцену прикрасила зовсім невелика дрібка тематичних колективів. Наразі цей вид на межі зникнення. Актуальних і активних гуртів буквально одиниці, та й ті щедро розмішують формулу маткору значними дозами сторонніх впливів.

Це вибаглива музика з високим порогом входу. На думку учасника культової команди +\- Максима Сікаленка, справи в української жанрової сцени дещо кепські:

"Будь-яка музика і складність цієї музики еквівалентна інформації — а в часи, коли суспільства перегріті інформацією, люди тягнуться до більш простих форм, тому, думаю, ревайвалу маткору найближчим часом не планується".

Хороший гурт має відповідати захмарним стандартам скаженої технічності й таланту, а поганий гурт просто не гратиме маткор. Одні стають заручниками власної крутості, інші не встигають досягти вершин особистих амбіцій. Щоби зрозуміти контекст справ жанру на момент як недалекого минулого, так і сьогодення, варто звернутися до самого початку маткорогенезу в Україні.

Фото з архіву Максима Сікаленка

2005 рік. Долар по 5, Київ приймає Євробачення, а українська метал сцена готується зустріти один із найвизначніших метал гуртів свого часу. Гурт +\- вривається і впевнено розносить все живе, радикально знайомлячи слухачів із на той момент ще досить молодим авангардним піджанром. Грають якісно й оригінально — настільки, що аж видають дебютний EP на лейблі Moon Records — успіх на той час безпрецедентний.

Однойменний дебютний мініальбом гурту вийшов 2008 року

За свою недовгу кар’єру +\- випускають два релізи, грають низку концертів, знімають кілька кліпів і формують те, чим є сучасна українська сцена. Кульмінацією цього дійства стає "Emerald Island" — концептуальний технічний альбом із нетиповим для маткору продакшном на манір гараж року. Він стає великою мірою instant classic, та буквально за рік після його виходу гурт припиняє існування.

Символічно, що передвісником творчого шляху більшості українських маткор об’єднань став колектив, що заграв його вперше. Висота амбітності й спільна вага з’їдених підводних каменів призвели до докорінного вигорання й подальшого морального занепаду. І як у такому стані далі робити музику?

Звісно, незабаром з’явилися й інші, не менш люті й різноманітні проєкти, проте в пізніх нульових не всі були готові оцінити епатажність School [18]-[17], експресію Бороди Івана чи веремію Victim of Chance (докладніше про ці та інші вітчизняні маткор-гурти читайте тут). Повна свобода самовираження й навмисне ігнорування будь-яких наявних рамок притягує настільки, наскільки й відштовхує. Це період відчайдушної експериментації, що живе в пам’яті вузького кола поціновувачів якраз завдяки тотальній відірваності й драйву.

Уже згаданий вище Максим Сікаленко коментує ранні дні українського маткору так:

"Початкова стадія маткор сцени в Україні формувалася на базі ню-металу, тоді як класичний американський маткор виріс на сцені хардкору та металізованого хардкору. Більшість учасників маткор гуртів в Україні до того пробували себе у ню-метал стилістиці, тому що саме цей жанр домінував тут на початку 00-х.

Сама стилістика більшістю слухачів сприймалася дивно — стара школа не дуже розуміла й ідентифікувала маткор скоріше як треш. А нова школа віддавала перевагу більш мейнстрімним напрямам того часу (металкор, дезкор). Тому маткор це було більше про своєрідний культ для поціновувачів".

Victim of Chance наживо на Neformat Fest 2010

Роки минають, на зміну нульовим приходять десяті. Сцена вибухає молодими амбітними гуртами, виходять вже культові релізи The Nietzsche, Злам і Dysphoria. Складається враження, що запущений процес культивації музичного хаосу вже не зупинити — та один за одним з тих чи інших причин формації зникають з музичної мапи, лишаючи по собі незаповнений вакуум.

На тлі уламків неактивних колективів яскраво виділяється The Nietzsche — єдиний, хто вижив. Євген Тимчик, лідер проєкту, розповів про причини довголіття The Nietzsche й ахіллесову п’яту маткору в Україні:

"На мою думку, сам жанр у країну зайшов вже доволі пізно, коли з якогось глобального тренду у важкій музиці (середина нульових) маткор перетворився на мікрожанр з декількома великими іменами і з маленькою кількістю фрешменів.

Коли у нас ця хвиля була ще свіжою, то й існувала сцена, були гурти, потім це згасання інтересу інерційно докотилась і до нас, тож така музика перестала отримувати бажаний відгук.

Мабуть, The Nietzsche вижили, тому що ще у 2019 нам захотілось змінити своє звучання, спробувати розширити жанрову палітру, тому що все, що ми хотіли зробити в маткорі, ми зробили на "Finals." 2018 року, краще вже не зможемо".

Слід зазначити, що в новому релізі іншого гурту Євгена Septa планується повернення хаотичного звучання з дисонансами, як це було ще у 2014-му на другому повноформатнику колективу.

А як воно зараз? За винятком The Nietzsche, наразі навіть відносно чистий маткор в Україні не існує як явище, та це не означає, що жанр цілковито мертвий. Вузьку нішу хаотичного дисонансного металу зайняли гурти, що підкладають до своєї музики маткор скоріше у вигляді приправи, аніж основи частування. Маємо Raw Grip, які, за їхньою же характеристикою, грають мат-панк і не цураються елементів скрімо. Чи 0 %Mercury й Bojevilla — вони одружили мат- і металкори. Має сенс звернутися до слів гурту VMRE, творчість якого можна охарактеризувати як матграйнд або ж технічний грайндкор:

"Теперішнє й майбутнє маткору — це більше питання про стилістичний елемент, ніж про повноцінний жанр. Такі елементи все частіше потрапляють у творчість нових гуртів як спосіб зробити музику складнішою, цікавішою та вражаючою. Цей потенціал настільки нерозкритий, що навіть ідеї раннього маткору і зараз звучать досить актуально й сучасно".

А Артем Міняйло з Bojevilla висловлює свої сподівання з приводу жанру в Україні:

"Мені здається, що "українського маткору", як явища, ніколи й не було. Цей жанр ніколи не був в моді, і дуже сумніваюсь, що колись буде. Тому, якщо знайдуться якісь гарячі голови, буде й маткор".

Ціла низка нинішніх молодих і стильних гуртів хизуються дисонансами й незвичними темпами у своїх соляках і брейкдаунах. Це модно, свіжо й весело. Незважаючи на всю нішевість, тенденція до утехнічнення й відповідно використання насліддя маткору великою мірою характеризує траєкторію розвитку парасольки піджанрів металкору. Однак чи слід очікувати на якийсь мікроренесанс жанру? Покаже тільки час.