Війна та культура: "І жити спішити треба..."

Внаслідок атак росіян минулого року Філ Добров (Robustfellow) переїхав до Івано-Франківська, а Євген Касьян (Kurs Valüt) — до Ужгорода. Хлопці вже перемістилися в інші міста, але їхній вклад відобразився на місцевій культурі, і про це ми з вами й поговоримо. 

Цей матеріал — невеличка спроба осмислити актуальну на сьогодні тему змін у локальному мистецькому процесі внаслідок міграції через війну. На прикладах двох тилових міст: Івано-Франківська та Ужгорода — аналізуємо, які нові можливості у сфері культури з’явилися внаслідок переїздів для переміщених осіб і що вони "привезли із собою" на ті території. На конкретних прикладах кейсів показуємо, як герої наших історій використовують невеселі зміни як шанс змінити щось на краще й у часи, коли здається, наче геть не до того, та намагаємося пояснити, чому це важливо.

Івано-Франківськ

Нещодавно DIY лейбл Robustfellow, що базується в Києві, представив документальну відеосерію "Robust Strive Chronicles". У ній українські музиканти діляться своїм досвідом проходження через воєнні часи, а також, як в останнє, грають свої твори. Основним завданням проєкту є передати чисте переживання й зафіксувати його як зліпок цих буремних часів для наших наступників. А почалася вся ця історія фактично з тимчасового переїзду сім’ї співзасновника Robustfellow Prods. Філа Доброва до Івано-Франківська.

Героєм першого випуску став Vykroutas — one-man band з Києва, другого — івано-франківський гурт Red Eyed Hyena. Обидва епізоди були зняті на репетиційній базі останніх за один день. Також у місцевому барі "Блуд" відбувся "Robust Strive Evening" — перегляд на великому екрані в теплій домашній атмосфері першого пілотного епізоду, допрем’єрний показ другого та лекція про концептуальні серії релізів та заходів "Idea. Release. Deluxe Edition"

 

Перед початком війни Red Eyed Hyena майже повністю записали перший альбом, але зі стартом бойових дій, як і багато інших музикантів, перестали грати й навіть слухати музику. Однак, тоді ж чимало друзів і товаришів гурту по сцені вимушено опинились у Франківську та хотіли пограти на їхній базі. 

"Так ми почали робити джеми, де збиралось по 5-10 людей із зовсім різних команд, часто граючи на непритаманних їм інструментах. Там познайомились і зіграли з музикантами з Харкова, Одеси, Києва, Дніпра та інших міст. У нас були люди з Shiva the Destructor, Vykroutas, Soom/Пращур, Deddom, Generic Doom Band Name, Oleksii Lupashko. Це стало можливістю пограти й ближче познайомитись з музикантами, яких ми поважали, але перетинались виключно на сцені або в інтернеті", — розповідає Макс Городівський, гітарист Red Eyed Hyena.

З "Robust Strive Chronicles" усе вийшло дуже спонтанно, після того, як Максим помітив через сторіз, що Філ Добров перебуває в місті, і запросив його на один з таких джемів. Філ підкинув ідею відзняти виступ Red Eyed Hyena. та Викрутаса, і вже на наступний день хлопцям вдалося спонтанно домовитись з оператором, знайти світло й це все відзняти.

"Формат для нас не типовий, особливо давати інтерв’ю на камеру, але дуже задоволені, що тепер маємо задокументовану базу. Це дуже рідне місце для Red Eyed Hyena, але, можливо, доведеться перебиратись звідти, тому матимемо хоч спогади, як там було", — додає Макс.

 

Третій епізод вийшов з теж івано-франківським гуртом Azimut, а зняли його на місцевій студії Frost Magnetic Records, також принагідно поставивши кілька запитань і її власнику — Олегу Морозу (Фросту). А вже на початку грудня на лейблі Robustfellow вийшов дебютний EP Azimut — "30°".

Десь на цьому етапі до створення серії  долучився і Юрій Дубровський з Octopus Kraft/Nug/Злеле. Він був знайомий з Назаром з Azimut уже півтора року, чув демо-версії їхнього альбому, давав технічні поради і загалом хотів  допомогти хлопцям якось донести їхню музику до більшої аудиторії.

"В Україні це можна зробити тільки з одним мені відомим лейблом — Robustfellow. Після повномасштабного нападу росії, наприкінці березня, написав Філ, чи я не знаю, у кого можна перебути в Івано-Франківську. І я такий: "Так у мене можна". Тож незабаром Філ жив уже в мене, і я розказав йому про Азімут, він зацікавився, і так ми сходили на репетицію й вирішили, що хлопців треба підтримати й випустити на лейблі "Робуст". Багато музикантів, з якими Філ підтримував контакти, навесні перебувало у Франківську, і в нього виникла така ідея знімати їхні репетиції вперемішку з інтервʼю", — пригадує Юрій.

У Азимуту репетиційна кімната не така велика, тож зйомки проходили у Фроста, оскільки він "практично єдиний, хто може якісно записати наживо гурт".

"На жаль, мушу погодитися, що в Івано-Франківську не настільки активно в цьому плані. Здається, що тепер чи не єдине місце, де щось таке відбувається періодично, — це бар "Блуд". Але все можна виправити, адже загалом, як на мене, у нас живе та сприйнятливе середовище. Проводилась серія заходів: "Потужняк", "Плантація рифів".

Зі співпраці з "Робуст" відчули себе не самотніми. Якось відкрились очі, що в Україні багато крутих виконавців, і така, зокрема наша, музика, комусь цікава. Бо в мене особисто була трішки інформаційна бульбашка та скепсис, що це потрібно. Хоча писати музику варто в будь-якому випадку, то просто така духовна потреба, незважаючи ні на що", — розповідає вокаліст/гітарист Azimut Назар Михайлюк.

У результаті команда взяла участь у зйомках, випустилася на лейблі Філа, виступила на столичному фестивалі "Movement" разом з Ritual Service, Hellenic Blue, Викрутасом, Rising Sabotage і зараз готується записувати новий альбом. 

 

Усі випущені епізоди Robust Strive Chronicles були презентовані в рамках кінематографічного мінітуру "Strive Chronicles", що охопив також Київ та Львів. Монетизація переглядів, донатів та прем’єр у кінотеатрі була скерована у фонд Musicians Defend Ukraine (концентрована допомога людям з музичної індустрії, котрі перебувають на передовій).

"Я вважаю, що такі проєкти важливі не тільки локально, бо вони висвітлюють реальний стан речей: чим музиканти живуть, як творять, чому не зупиняються. Щоб інші побачили й зрозуміли, що потрібно грати, створювати нове, інколи в умовах важких як психологічно, так і фізично, але це те, що змушує тебе рухатися далі, не просто існувати чи виживати, а жити повноцінно", — додає Юрій Дубровський.

Ужгород

Приклад іншого міста — Ужгорода — у певному сенсі може здатися менш позитивним, ніж попередній, але і тут війна розштурхала місцеве культурне середовище.

"Виїжджав я 24-го з Києва зі своїм сусідом у повну невідомість, план дій з’ясовувався в процесі. Першим містом, у якому затримався, була Коломия, після неї ще Івано-Франківськ, а потім опинився в Ужгороді.

План дій був побути тут тиждень, трохи поволонтерити з друзями з Дніпра та їхати далі в село Буківцьово будувати прихисток для переселенців. Я не думав затримуватись надовго, та зайняв себе волонтерством і проєктами, зустрів чимало знайомих з різних міст та вирішив якийсь час побути в Ужгороді, бо стало цікаво, що з того може вийти, і відчуття перебування в безпечному для себе середовищі й безпечному місті на початку було дуже приємним", — пригадує Євген Касьян (Kurs Valüt).

У місті він працював, зокрема, над двома проєктами: колективне створення аудіовізуальної вистави та артрезиденція із загальнодоступною для всіх охочих майстернею.

"Я випадково зустрічав в місті знайомих музикантів і почав організовувати імпровізаційні джеми електронної музики. Сформувалася команда, і Палац дітей і юнацтва виділив нам робочий кабінет, де за літо ми написали музичний матеріал, і зараз працюємо над відеочастиною.

На "Undercover Residence" я потрапив улітку, познайомившись з Ромою Бананом з київського "Coschey" (резиденцію започаткував він). Ми розробляємо аналоговий синтезатор та створили загальнодоступну майстерню, у якій можна займатися друком, грати на синтезаторах, працювати з електронікою, також можна використовувати її як музичну студію", — розповідає Євген.

На жаль, майстерня вже завершила своє існування через проблеми з електропостачанням й майже всі учасники зазначених подій з Ужгорода виїхали. А от аудіовізуальний перформанс ми ще побачимо. Він має назву "Стереоміф" ("Stereomyth"), твориться музикантами з різних міст України в контексті війни, щоб переплавити колективну травму в мистецький проєкт. Це допомагає їм та іншим подолати травматичний досвід і поділитися тим з усім світом. Результатом роботи має стати аудіовізуальний досвід, побудований на історіях, які музиканти чули щодня. Цей колективний досвід є джерелом натхнення для митців, і, щоб створити з багатьох історій одну, вони використовують конструкцію так званого мономіфу, на якому будуються мільйони історій.

 

 

"Особливо зараз я не маю взагалі сумнівів стосовно того, чи актуально щось робити, бо в цей нелегкий, буремний час є розуміння цінності кожної миті й краще свій ресурс використовувати доцільно, на конкретні дії та втілення ідей. Як заповів пан Симоненко: "І жити спішити треба, кохати спішити треба — гляди ж не проспи!" Тож діємо, а потім, як буде час і бажання, відрефлексуємо при нагоді", — каже музикант.

Наразі Євген вже переїхав до Києва, зокрема й через те, що в Ужгороді йому бракувало соціальних інтеракцій з діячами культурної сфери. А тими двома людьми, які для нього уособлюють культуру Ужгорода, музикант назвав Петра Ряску та його резиденцію "Вибачте, вільних номерів немає" й Олексія Уманського з радіо "Єден".

Грант-менеджерка "Неформату" і музикантка Ксенія Янус, яка брала участь у творчих починаннях Євгеначастково підтверджує ці слова, але й додає, що загальна картина культурних зрушень в місті дещо позитивніша. З її спостережень, хоча багато митців і повернулося до звільнених Київщини чи Харківщини, частина все ж лишилася в Ужгороді:

"Культурне життя в цілому змінилось. Але, наприклад, на концерти це не дуже сильно повпливало, бо як не було нормального майданчика, на якому б проходили якісь андеграундні заходи, так в принципі й немає. Бачила, що роблять вистави представники маріупольського театру. Також є палац дитячої і юнацької творчості, на базі якого ми якраз і починали підготовку свого аудіовізуального перформансу, отам професійні актори з переселенцями започаткували аматорський театр. Резиденція Петра Ряски була й до війни, але на її початку знайшли фінансування й почали запрошувати митців у готель "Інтурист-Закарпаття", тобто там і виставки проводяться (або ще в галереї "Коридор"), і митці живуть".

Ксенія переїхала до Ужгорода з Одеси відразу після повномасштабного вторгнення, як 2014-го — з Донецька. Разом з чоловіком Вадимом Олійником працюють над новими музичними проєктами, серед яких і згаданий Євгеном аудіовізуальний перформанс.

Стереоміф “Stereomyth”

Робота над перформансом. На фото — Євген та Вадим

Також Ксенія — учасниця проєкту саунд-подорожі "Звукові ландшафти. Слухання", створеної в рамках лабораторії "Земля повернення, земля турботи". Це звукова трансляція наживо, тривалістю 12 годин, яка стала результатом співпраці митців з України та Великої Британії й була зміксована в Лондоні. Методологія роботи з живим звуком у реальному часі в цьому випадку наступна: зазвичай стрімбокси (портативні пристрої, що працюють як відкриті мікрофони, транслюючи звуки на онлайн-мапу) розміщують у місцях екологічного й культурного значення. Тому такими засобами нерідко користуються екоактивісти на форумах, протестах, або ті, хто переймається культурною спадщиною. "Крізь сторіччя до спокою: Середнянський замок" — проєкт Ксенії. Сьогодні там можна побачити тільки залишки величних товстих стін у романському стилі. Інший — "Захисток Церкви-ротонди", архітектурної пам'ятки й однієї з найстаріших церков України.

 

Сподіваємось, ці приклади стануть ілюстрацією ширшого явища українського сьогодення: так, унаслідок війни та сумних за характером соціальних процесів змінюється й культура, але серед цих змін є й "плюси": принагідно з’являються нові можливості, знайомляться, згуртовуються та разом працюють над важливими проєктами люди, котрим раніше це було зробити значно важче. 

Neformat.com.ua ©