Music Meets Art Vol. 6

У другому десятилітті XXI століття альбомний арт постав перед слухачами у всій красі. Почався Ренесанс фізичних носіїв, стала відроджуватися поліграфія. Тепер все це набуло характеру фетишу з чітким усвідомленням того, що ти володієш чимось фізичним, а не цифровим.

Обкладинки та оформлення релізів тепер з'являються як мінімум у двох видах - для мережі та для продажу на руки, хоча багато музикантів вважають за краще мати і те, й інше. Оформлень альбомів стало майже як крапель води в океані. Але все одно, і серед такої великої кількості можна, застосувавши спеціальні фільтри, знайти гідних представників.

Десятиліття ще не закінчилося, тому до вашої уваги зріз на кінець 2017 року. 12 обкладинок, 12 виконавців, і 12 для цієї декади - не фінальне число. Адже ще кілька років попереду!

Album art для цього гурту з Бостона виконаний за всіма традиціями stoner і doom жанрів. Самі Elder стали вже одним з еталонів стилів, які лунають зараз з кожної мильниці меломана. У гурту є свій офіційний художник, якого звуть Adrian Dexter. У його портфоліо можна знайти оформлення до всіх релізів американців.

"Lore" 2015 року виділяється на тлі загальної психоделії та похмурості своїми більш космічними тонами, синіми відтінками, які відразу викликають асоціації з чимось планетарним і глобальним, наприклад, єдністю людини і природи. І, звичайно, тут є гори. Красивішими за них можуть бути тільки гори у різних колірних гамах і у різний час доби.

На оформленні передостаннього релізу гурту видно, як у спеціально заокругленому зображенні змінюються стихії, а разом з ними й тони. Dexter чітко вловив настрої "Lore" і подав їх без краплі чогось темного, а навпаки - витяг на поверхню щільний, в'язкий саунд і дав йому наповнитися стихією вітру.

Практично всі знають, що Jacob Bannon із Converge - справжній художник, та ще й в образотворчому мистецтві. У нього є компанія Atomic! ID, яка займається артом. У їх пакет послуг входить, наприклад, оформлення альбомів, дизайн одягу, арт-принти, графічний дизайн, лого гурту та багато іншого.

Зокрема, Bannon зробив дизайн сорочки для онлайн-бутіка Jamey Jasta з Hatebreed. Так, у хардкорщиків теж є своя висока мода і відповідні магазини. 

До речі, саме фронтмен Converge вигадав череп з крилами, настільки популярний у панк-товаристві. Зараз на оригінальну версію від Bannon випускають масу підробок. Ось так хардкор стає мас-культурою.

Як художник і дизайнер він попрацював з масою гуртів, серед яких As I Lay Dying, Every Time I Die, Fall Out Boy, Knut, Martyr A.D., Nine, Norma Jean, P.O.S, Sepultura, Underoath, etc.

Арт альбому 2012 року для власного гурту Jacob Bannon зробив чорно-білим. На ньому він зобразив фази місяця, от тільки їх зображення ніби мають на собі відбитки пальців, чи то якусь подібну текстуру. Як видно з картинки, цикл зображень починається з темного верхнього лівого кута і закінчується таким же темним правим нижнім кутом.

Сам реліз вийшов для фронтмена дуже особистим, і його назва вибрана неспроста. Кожна пісня показує його особистісні переживання за останні п'ять років до виходу "All We Love We Leave Behind".

Що можна взагалі говорити про найбільш дивного і всесвітньо відомого австралійського виконавця Nick Cave? Його альбом 2013 року "Push The Sky Away" зайняв усі можливі високі позиції, які тільки можна уявити. Обкладинка релізу не відстала від вмісту. Топові видання  також відзначили її як значиму.

А по суті арт досить простий, але красивий і не позбавлений сенсу. Це фото з Ніком Кейвом, який відкриває віконниці та впускає світло, що падає на тіло його оголеної дружини Susie Bick, котра стоїть неподалік. У цей момент вона кудись йде навшпиньки, закриваючи груди й обличчя. Знімок зробив фотограф Dominique Issermann прямо у власній спальні сімейної пари. А оформлено все це у тонах сепії.

І наче тут все і в дусі музики, і звичних настроїв Nick Cave, але не зовсім. Під час створення релізу виконавець з групою відійшли від звичних балад і великої кількості клавішних. Вони вирішили видати більш мінімалістичний матеріал.

Весь запис проходив у старовинному особняку XIX століття у французькій комуні (це територіальна одиниця, а не поселення хіпі - авт.) Сен-Ремі-де-Прованс на студії La Fabrique, що також не могло не позначитися на саунді та настрої альбому.

Лірику і теми до нього Nick Cave брав зі своїх власних пошукових запитів в інтернеті та інформації з Вікіпедії, якими він користувався протягом року. Для поціновувачів і допитливих: у 2014 році вийшов фільм "20 000 Days On Earth", що розповідає про запис "Push The Sky Away".

Без електронщини вже зовсім нікуди, тому цінителям автентичного звуку доведеться змиритися, що є на планеті дещо, окрім там-тамів і печерного виття. У нинішніх реаліях експериментальне звучання і ритми щільно оточили сучасну андеграундну естраду. Чудовим зразком таких віянь є Squarepusher зі своєю зуболомною інтелектуальною музикою. Не дарма ж кажуть, що Tom Jenkinson грає drill'n'bass.

Album art до його LP "Damogen Furies" обов'язково варто помістити у цікаві обкладинки сьогоднішніх днів. Начебто і виконано просто, і без наворотів, але зі смаком і чорно-білою чарівністю!

Дизайн альбому робила англійська студія Build спільно з фанатом творчості Squarepusher - Michael і фотографом Timothy Saccenti. Сам знімок винуватця ламаної музики був зроблений у Східному Лондоні. Для шанувальника творчості Tom Jenkinson, розробляти йому обкладинку була особлива честь, оскільки він мріяв про подібне співробітництво понад 20 років, відколи побачив виступ Squarepusher у 1995 році в Шеффілді.

Одного разу одна хороша і розумна дівчина, велика поціновувачка творчості Brett Anderson, сказала, що дуже боїться слухати заново об'єднаний гурт Suede. Раптом там щось не те, а розчаровуватися або навіть "не пережити" подібне - зовсім не варіант. На ділі все було зроблено як треба і за всіма канонами жанру.

Одні з творців brit-pop nе підвели з обкладинками навіть після творчої паузи. То тобі два тіла займаються незрозуміло чим за розмашистим підписом, то панночка у платті тоне чи падає кудись, а невідоме стирає їй фарбу з обличчя. І все це немов у акварелі.

Достовірно відомо, що "Bloodsports" робили двоє англійців - фотограф Jonathan Baron і багатофункціональний Matthew Holroyd. У першого є своя студія, що займається арт- і фешн-зйомками. Він встиг, окрім Suede, попрацювати ще з марками Gap і Harvey Nichols.

Другий же є арт-директором і редактором багатьох проектів. Під час створення обкладинки до "Bloodsports" він виступив у ролі креативного директора всього цього процесу. Метью має відношення до Harvey Nichols як консультант бренду. Зараз Holroyd видає два журнали - сатиричний фешн "Vague Paper" і порно-авангард "Baron & Baroness Magazine".

Ще одне повернення, цього разу альтернативи 1990-х з жіночим вокалом від Skin. У 2016 році легендарні та соціально гучні Skunk Anansie випустили свій останній LP "Anarchytecture". Яким він вийшов по звуку і наповненню, судити більше фанам. Про цей реюніон і про діяльність вокалістки з колективом і без нього було написано вже безліч матеріалів.

Обкладинка у релізу вийшла геометрична і мальовнича, в дусі оформлень красивих книг з 1980-х і афіш великих кінотеатрів тієї ж епохи. Тоді в моді були рівні лінії, геометричні форми з кутами, і тони, які не перетікають один в одного.

Саме так все і виглядає на "Anarchytecture". Учасники квартету показані в чотирьох різних колірних відтінках. Skin вирішила вбратися в відтінки фіолетового. Назва стилізована під заставку чи то фантастичного фільму тих років, чи то аркадної гри з автомата в парку культури та відпочинку.

Так і хочеться сісти в кінотеатрі "Комсомолець" і подивитися першу частину Термінатора або ж піти закинути 15 копійок і пограти в "Морський бій". В англійській інтерпретації це, напевно, буде серіал "Doctor Who?" і Space Invaders.

Альбомний арт "Anarchytecture" зайняв перше місце на сайті Creative Commission у січні 2016 року.

Про цей альбом без надриву говорити просто неможливо, оскільки це останній реліз Девіда Боуї. Це його фінальна пісня, прощання з цим світом. Багато важких і гучних промов було написано на адресу виконавця і його смерті через два дні після виходу релізу. Він точно щось знав і заздалегідь готувався. Містики багато і наслідків також. Чорна зірка тепер - один із символів співака, тільки з трагічними конотаціями.

А саму обкладинку зробив британський художник і дизайнер Jonathan Barnbrook. Він же малював попередні "The Next Day", "Reality" і "Heathen". На перший погляд, все оформлення є досить мінімалістичним, але в арті останньої платівки Боуї приховано багато символів і таємниць.

Оформлення компакт-диска - це чорна п'ятикутна зірка на білому тлі, під якою з її ж сегментів стилізовано слово "B O W I E". Вініл виглядає інакше - чорний фон, чорна вирізана зірка і чорна етикетка самого вінілу. Відомо, що в Unicode символ ★ йде під номером U + 2605. Ці цифри збігаються з датою народження колишнього гітариста Боуї - Міка Ронсона, який, так само, як і співак, помер від раку.

У медиків також є свій спеціальний термін до розвитку деяких форм раку в області грудей, і звучить він як black star lesion.

Окрім того, в альбомному арті зашифрована маса послань і символів. Так, якщо платівкою відбивати світло, то сторона А покаже птаха у польоті, а В - космічний корабель. Під ультрафіолетовим світлом зірка на альбомі сяє синім кольором. Якщо ж покласти його під сонячне проміння, то всередині зображення з'являється скупчення галактик.

У буклеті вінілу зашифровані 3D-зображення зірки, жінки, чоловіка і напис "Lazarus". Для цього потрібно до надрукованого вкладиша піднести ліхтарик, щоб його освітити. Сам автор оформлення каже, що у релізі кілька захованих чорних зірок і кожна з них означає щось своє.

Трохи про інфлюенси. Існує британський сладж-гурт Lazarus Blackstar, який обіграв у своєму відео танець святого Віта задовго до виходу зоряного альбому. Крім схожості у назвах, є також певні спільні риси у кліпах виконавців. Це згадані вище рухи хворих на хорею і пов'язки на їхніх очах. Втім, підтвердити або спростувати теорію про вплив британців на передсмертну музику Боуї поки ніхто не зміг.

Мабуть, ще один реліз за складністю сприйняття і смисловим навантаженням в цьому огляді, який також зробив крок за межі стандартного продукту мас-культури. При цьому гурт UNKLE довго був її представником. А з відродженням trip-hop і downtempo вони взагалі підкорили хвилю.

Але James Lavelle вирішив пірнути далі та заглибитися, за його словами, в основи. У той Лондон, який був 20 років тому і звідки пішла створена його проектом нова електронна течія. "The Road: Part 1" складний для сприйняття і незрозумілий з першого разу. Досвідчений слухач ризикує пірнути та вдаритися головою об затоплений пірс Темзи, а той, хто шукає звукового ажіотажу, піде на дискотеку (вибачте, рейв) після першого ж прослуховування.

Обкладинка UNKLE насичена за сенсом і виконанням. У ній є дитина, куб, скелет собаки, маленька людина з паличкою і в капелюсі, фарби, кінь, вершник без голови з прапором України на рукаві. Все це чудово підходить для пошуку глибоких сенсів і закручених сюжетних ліній у статичному зображенні. Оформлення для альбому зробив Jonas Burgert, берлінський художник, роботи якого, крім столиці всієї Німеччини, можна подивитися у галереях Гамбурга, Венеції, Стокгольму і навіть Бейрута. Альбомний арт останнього альбому UNKLE включає також 36-сторінковий буклет, до якого увійшли роботи художників, фільммейкеров і фотографів Nathan Coley, John Isaacs, David Nicholson, Norbert Schoerner, Doug Foster, Warren Du Preez and Nick Thornton Jones, з якими гурт співпрацює зараз або працював раніше.

Оскільки ми видання про андеграунд і важкі складові музкультури, не лише морального плану, то завершувати наш матеріал будуть команди з ніш із більш щільним, міцним, суворим і потужним звучанням.

Почнемо з австралійських прог, псай і гаражних рокерів King Gizzard & the Lizard Wizard. Один з п'яти альбомів, випущений гуртом у 2017 році, називався "Polygondwanaland". Про складність і якість виконання композицій гуртом можна прочитати масу хвалебних відгуків від їхніх колег, а також авторитетних світових музичних видань. Більше цікавим є той факт, що цим релізом гурт ламає систему повністю, буквально викидаючи в мережу мастер wav для друку вінілу, диска або навіть касет, мовляв, випускайте, хто хоче.

А саме оформлення прямо роз'їдає очі своєю насиченістю барв і сенсів. На обкладинці, крім традиційної назви гурту й альбому, в різних сегментах і різними шрифтами написані всі назви його пісень.

Оформляв цей реліз художник Jason Galea, який працював з гуртом і раніше. Дуже цікавий факт з життя художника - він зацікавився створенням анімації ще у віці десяти років. Його першою програмою була Nickelodeon 3D Movie Maker, у якій він створював свої перші візуальні образи, використовуючи персонажів з Рена і Стімпі, Нового життя Рокко і Справжніх монстрів. Подібна дитяча творчість не могла не позначитися на подальших роботах аніматора і художника.

З 2009 року у Jason Galea проходять виставки у країнах двох півкуль - Австралії та США. Щоправда, поки не було жодної персональної, зате він уже кілька разів увічнив себе співпрацею з одним із найперспективніших гуртів свого напрямку.

Однією з найяскравіших оформлювальних робіт можна без сумніву назвати альбомний арт гурту Baroness на їх останньому LP "Purple". Робота належить руці John Dyer Baizley, котрий, власне, є вокалістом і гітаристом гурту. На його власному сайті можна детально ознайомитися з артом, який виробляє художник. Цитата з Вікіпедії: "Kvelertak, Kylesa, Pig Destroyer, Darkest Hour, Daughters, Skeletonwitch, Torche, Cursed, Black Tusk, Vitamin X, Flight of the Conchords, The Red Chord, Gillian Welch, Metallica" - це список колективів, яким John Dyer Baizley робив оформлення та різні арт-рішення". По назвах одразу можна зрозуміти та переконатися у рівні його майстерності.

І тут відразу ж напрошуються паралелі з фронтменом гурту Converge - Jacob Bannon, про якого йшла мова вище. До речі, в одній з недавніх новинних публікацій на сайті "ідеального монстра" один художник згадує іншого. Взагалі ж у посиланнях сайту можна зустріти багато цікавих назв та імен, окрім хардкорового вокаліста і колеги соліста sludge metal формації: Nath Cöre, HUSH, Paul Romano, BRLSQ, Monolith Press, Junkyard Arts і багато кого ще.

Baroness (John Dyer Baizley) - не раз був відповідальним за візуальну частину відомого голландського фестивалю Roadburn і одного разу в 2017-му навіть став куратором цілого фестивального дня, організувавши лайн-ап з улюблених і дружніх гуртів. 

Що стосується самого оформлення альбому "Purple", то на нього можна дивитися безкінечно, не відриваючись і отримуючи періодично естетичні оргазми від подібного підходу до album art.

Ще одним незабутнім шедевром оформлення в'язких, важких і повільних жанрів по праву можна вважати album art Bell Witch на альбомі "Mirror Reaper". Doom колектив з Сіетла по духу близький своїм колегам Baroness і за концепцією іншим соратникам - гурту Sleep. На своєму останньому релізі вони випустили всього один трек довжиною 1:23:15. Все за канонами жанру.

А ось для оформлення вони взяли картину польського сюрреаліста Mariusz Lewandowski, який у світі та на рідних просторах такий же знаменитий, як і його колега по "станковому живопису" Zdzisław Beksiński. Обидва народилися практично в один і той же час в 1931 і 1929 роках. Обидва писали на одну тематику - релігія, готика, соціум, і все це приправлялося похмурим сюром.

Наврядчи вони один в одного дерли, швидше, стали основоположниками польської школи цього напрямку. Mariusz Lewandowski, як і його колега, залишили після себе таку вражаючу кількість робіт, що гуртам, які заграють з загробними та потойбічними темами, є з чого вибрати.

На "Mirror Reaper" ми бачимо, начебто, і класичний сюжет: істота з косою, вогонь, гори, зіткнення ночі та дня. Але візуально це подано так, що хочеться зупинитися на кожній дрібниці, кожній деталі, кожному відтінку, який стикається на боротьбі стихій. Bell Witch зробили дуже правильний вибір з оформлення свого останнього альбому.

Закриває список незавершеного десятиліття шведський гурт Monolord і їх LP "Rust". Міцний stoner-doom з країни розвиненого соціалізму, проілюстрований інсталяцією, дуже нагадує скульптури фестивалю Burning Man. Образи вкопаних вертикально у пісок машин викликають прямі асоціації з гольфстрім-заходом у пустелі Невада, який недавно набрав популярності.

Дно одного з автомобілів має характерний зношений коричневий колір. Це не дивно хоча б тому, що у машини міг підійти вік, пробіг і закінчитися межа терпимості. Але, швидше за все, такий акцент на іржавому днищі на оформленні зроблений через те, що назва альбому перекладається, як "іржа".

Як би там не було, останні три оформлення можна сміливо ставити в еталони десятиліття. Можливо, їх насиченість і глибина подачі публіці пов'язана з модою на в'язкі та повільні напрямки. Не дарма ж зараз перевантажений фузз можна з кожної склянки зі смузі почути. А можливо, просто прийшов час, і тенденції переглянули самі себе. Адже у цього сегменту важких жанрів зовнішній вигляд звукового і фізичного продукту був на рівні.

Цей матеріал - не остаточний вердикт поточного десятиліття, адже воно ще не закінчилося. Скільки ще всього вийде за найближчі роки, а скільки всього намалюють, напишуть і адаптують зі старого!

Матеріал вичитували, доповнювали\урізали, коментували: Філіп Добров, Валерій і Юлія Корнєви, Олександр Масовець, Ярина Денисюк. Дуже їм дякуємо!

To be continued…

Матеріал підготовлено за підтримки:

RobustFellow Bandcamp Facebook VK Twitter

Ethereal Riffian Bandcamp Facebook VK

Усі частини матеріалу тут:
https://www.neformat.com.ua/rubrika/music-meets-art

All images are copyrighted by their respective copyright owners

Neformat.com.ua ©