Ezkaton – Last Breath (2018)
Автор: Альмагест

Харківський, якщо вірити метал-архівам, гурт Ezkaton, котрий ось зовсім недавно представив розбалуваному українському слухачу свій дебютний альбом "Plague for the Empires: Time", виданий польським іменитим лейблом Wolfspell Records, виявляється, готовий презентувати їй ще один реліз – міні-альбом "Last Breath", розповсюдженням якого займатиметься цього разу уже своїми силами.

Оскільки так склалось, що політика цієї формації (а може, й проекту однієї людини) базується на принципах тотального інкогніто, не залишається іншого вибору, як одразу приступити до опису та спроби аналізу почутого. Тим більше, що представлений матеріал є, мабуть, свого роду відповіддю на критику згаданого вище лонгплею. Тож написання цього огляду є нічим іншим, як моїм священним обов’язком.

Справа, якщо хтось пам’ятає, полягає у тому, що "Plague for the Empires: Time" був спробою музикантів утриматись на двох стільцях, поєднавши у своїй музиці глибину та проникливість атмосферного блек-металу з пригніченістю і відразою депресивного. Вдалось їм це, як на мене, тоді не дуже, що в сукупності з не найкращим продакшеном (пандемія №1 українського андеграунду) зробило з дуже навіть хорошого матеріалу доволі посередній або близький до того.

У новому ж EP (а це вже другий, якщо враховувати дебютний, датований також 2018 роком) Ezkaton приємно здивував, загравши, можна сказати, старий-добрий депресивний блек-метал зразка самих Xasthur, I Shalt Become чи навіть Twilight (особливо на фоні їхнього останнього EP). Кожна з трьох запропонованих пісень усією своє сутністю викликає під час прослуховування відчуття апатії, дезорієнтації, тривоги та нудьги (не без неї, так). Основним ведучим інструментом усіх 18-ти хвилин релізу є гітара, а якщо точніше – кілька їх доріжок, часто накладених одна на одну. Записані вони в одній тональності – мінорі, досить брудно, але далеко не так замогильно чи токсично, як у виконавців, перерахованих кількома рядками вище, у переважно неспішному темпі за рахунок тремоло та переборів, що пов’язують та перемішують між собою кілька приємних мелодій.

Інтерв'ю: Ezkaton: "Черный метал – это не просто музыка"

Роль же ударних тут полягає не стільки у завершені окремих тактів чи зміні ритмічної структури, роль якої зводиться до нагнітання енергії у найбільш кульмінаційні моменти (як правило, ними виступають завершення пісень), скільки в імітації монотонного, безпринципного і неупередженого звуку удару молотка по цвяху, яким забивається могутня кришка труни перед подорожжю в нікуди.

Вартою уваги залишається і робота над басом, який у дивному приглушеному галопі місцями взагалі змушує відчути тремтіння землі та вібрацію повітря, наче в очікуванні близького набігу апокаліптичних вершників з-за горизонту. Його тут наче лише трошки більше висунули вперед, але ця дія дуже сильно додала об’єму музичним полотнам композицій.

Третій аспект, який дуже хочеться виділити, - вокал: він тут став куди живішим, емоційнішим та менш спотвореним через програмне забезпечення. Присутній в EP рев куди більш здатний викликати у слухача явище резонансу одним тільки своїм тембром. З чим пов’язана така зміна, з’ясувати не судилось з усім відомих обставин, як і розібрати тексти пісень. Але якщо бути чесним, це все одно не основна ціль і мета нашої любові до даного жанру як явища, тому прощається.

У результаті ж хочеться сказати, що досить дивно отак вдарятись у епідейктику, розповідаючи про цей EP, створений із залишків, яким спочатку судилось припасти пилом після створення magnum opus деяким часом раніше, враження від якого у порівнянні взагалі бліднуть. Залишається тільки надіятись, що це не разова акція, а тільки початкова позиція для подальшого розвитку як в музичному, композиторському і технічному, так і концептуальному планах. 

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Neformat.com.ua ©
  1. Luring Needle
  2. Last Breath
  3. Wisdom (Instrumental)
31.10.2018