Ezkaton - Plague for the Empires: Time (2018)
Автор: Альмагест

Не думав я ніколи, що починати описувати свої враження від музичного альбому доведеться звертаючись до принципів і термінів класичної термодинаміки, а саме до поняття чи не наріжного каменю всього цього розділу фізики – ентропії - міри, грубо кажучи, хаосу. Ця величина є доволі абстрактною в розумінні, і, мабуть, саме тому популярною (та хоча б відомою!) і в гуманітарному вакуумі, але з простою закономірністю та здатністю – вона постійно зростає, себто, говорячи більш технічною мовою, в ізольованій системі ентропія не зменшується.

Веду це я до того, що хаос з усіма супровідними та причинними до нього процесами відображаються та обігруються в зовсім ще зеленій творчості молодого українського метал-проекту Ezkaton, щоправда, в трохи іншій площині: більш канонічній і звичній вже бувалому металхеду. Про цей колектив, чесно кажучи, особливо нічого сказати, невідомо практично все: імена, минувшина, географічне положення та навіть точний поточний склад. І зовсім не тому, що на авансцену вийшли досі нікому невідомі люди, навпаки: наші герої уже встигли залишити свій вагомий слід в історії української чорної металургії, просто вони з народженням Ezkaton’у вирішили зіграти з публікою в #Саєнківщину – позбавити своє творіння власної присутності. Підхід, очевидно, не новий, але, як показує практика, правильний. Утім, якщо зважити на прагнення цих безіменних вовкулак ще й виступати перед живою публікою, таким безпристрасним слухачам, як автор цих слів, буде цікаво поспостерігати за цим маскарадом і сценарієм, який буде розвиватись навколо.

Власне, якщо вже й музикантам нецікаво представитись публіці, сенсу переливати з пустого в порожнє не бачу, тому пропоную перейти до, так би мовити, аналізу їхнього єдиного на даний момент magnum opus – повноформатного альбому "Plague for the Empires: Time", виданого 30 квітня польським лейблом Wolfspell Records у форматі Digi CD: доволі скромному (з відсутнім буклетом) та по-сучасному стильному глянцевому оформленні. Видавець, між іншим, мав би бути знайомим українському слухачеві вже хоча б своєю попередньою співпрацею з такими нашими гуртами, як Eskapism та Bezmir, альбоми яких видавались в т.ч. і на вінілах.

Як вже видно з назви релізу, а також вчитуючись в короткий нарис на форзаці діг(дж)іпака, який, забігаючи наперед, єдиний виконує функцію смислового навантаження (буклету з текстами представлено ж не було), можна зробити припущення, що подразником до створення альбому виступила втома від тотального гніту і контролю умовної Імперії людей та, можливо, більш конкретної мілітаристської агресивної. Їхнє нелогічне існування тільки й може, що спричиняти негативний досвід як для всього людства, так і для кожного індивіда шляхом втрат матеріальних чи навіть членів сім’ї. І тільки Час автори бачать як панацею від імперської пошесті, протягом відтинку якого ми маємо змогу зобразити в уяві відтворений у музичній формі період з їх – Імперій - розквіту до декадансу, занепаду та, зрештою, розпаду і подальшого хаосу (ентропії). Про не надто утопічну долю людства натякає й назва самого гурту: "есхатон" з грецької означає "остання річ", а теологами та людьми у Христі сприймається як "Остання Подія В Історії" - день коли Ісус позбавить вірян нестерпних мук існування та й взагалі житія. А ще так називається міні-альбом поляків Behemoth. Словом, нічого хорошого. Доволі цікаве зародження концепції, яка охопить собою, за словами музикантів, ще два лонгплеї в майбутньому.

Що цікаво, апокаліптичні бачення майбутнього не є новими для всієї індустрії в цілому, не кажучи вже про сам жанр чорного металу, тут натомість виділяється стилістика музики, яка в цілому відіграна в достатньо мінорних гамах. Та і сам проект позиціюється музикантами як Atmospheric / Depressive Black Metal. Так, справді, вже перша композиція альбому – "Method of Despair" - з перших секунд думками відносить до класики DSBM через неспішний, монотонний, чистий, прямо "вакуумний" гітарний перебір, який з часом понижується й обростає партією ще однієї гітари. Їхнє звучання максимально викривлене: скреготливе та іскристе, іржаве, а техніка гри виконана далеко не на межі людських здібностей. Можна навіть сказати, показово примітивно. Подібній обробці піддався й вокал, який, окрім того, що фактично не несе ніякого смислового навантаження, ще більше нагнітає й так не надто приємну атмосферу. Все, власне, як і має бути, як по негласній інструкції.

Подібним чином звучить і друга пісня альбому, і третя, і наступна за нею, і так до останньої – "Dissolved": гітари відіграні в одній тональності, вокал періодично вигулькує, віддалено нагадуючи щось схоже людську присутність, а ударні все такі ж відсторонені та напівлетаргічні, що періодично збиваються в кульмінаційні моменти. Очевидно, що будь-які експерименти були згодовані в угоду атмосфері та мелодіям окремих композицій. Інша справа, чи вони тут потрібні – ці експерименти?

Варто також виділити клавішні, які, вважаю, просто на відмінно справляються зі своєю задачею, повністю заповнюючи, утворений скреготом струнних, простір та фактично виконуючи роль локомотива у мелодіях. Серед представлених композицій, крім першої, ще хочеться виділити "Rising Grief" (ох, які ж там синти!), "Variations of Absense" (найперша композиція, написана для Ezkaton), "Ukrainian Insurgent Army" (з усіма шансами не впізнати, що це за кавер) та "Darkest Crowler" (ця і попередня перекочували з EP "The Ashbringer", виданого 10 лютого).

Окрім того, що пісні хоч і відрізняються між собою, володіють обіцяною у різних прев’ю пригніченою атмосферою та не є технічно складними, все ж вони не до кінця справляються зі своїми обов’язками: після прослуховування пацієнт радше живий, аніж мертвий. Тобто їм не вдається остаточно роздушити слухача, а цього так хотілось, знаєте. Як показує практика, є два способи, щоб успішно це зробити: або виносити тіло і розум максимально хворою замогильною / істеричною атмосферою (Xasthur, Austere), або видавлювати залишки емоцій хронометражем (Make a Change... Kill Yourself, Mortualia), тоді як "Час" є надто лаконічним.

Ще одним недоліком, на мою думку, є бажання грати гібрид атмосферного блек-металу з депресивним. Яскравий приклад – друга по списку композиція "Opal Shells", де просто чудова інструментальна частина губиться на фоні аудіо-семплу, що виглядає не зовсім доречним в контексті всього альбому та більш відволікає. Втім, її ендшпіль потрапляє прямо у серце, і хоч-не-хоч на інтро закриваєш очі.

Як наслідок, початок майбутньої трилогії новоутвореного українського музичного проекту Ezkaton "Plague for the Empires: Time" у цілому є досить непоганим. Якщо відкинути огріхи у відсутності текстів, чіткішого бачення настрою музики та малого хронометражу (35 хвилин), слухач в результаті отримує емоційно нестабільний (у хорошому сенсі цього словосполучення) альбом з семи повноцінних композицій, відіграних за всіма ознаками класного депресивного блек-металу. Тому в чи не обов’язковому порядку рекомендується купити сей опус для власної колекції, тим більше, що його ціна для вітчизняного слухача по сьогоднішніх мірках просто мізерна.

Ezkaton у соцмережах:

Facebook – https://www.facebook.com/ezkaton.band/
Bandcamp - http://ezkaton1.bandcamp.com/
Bandcamp (Label) - https://wolfspellrecords.bandcamp.com/album/plague-for-the-empires-time

Neformat.com.ua ©

    1. Method of Despair
    2. Opal Shells
    3. Rising Grief
    4. Variations of Absence
    5. Ukrainian Insurgent Army (Drudkh cover)
    6. Darkest Crowler
    7. Dissolved Outro

30.04.2018