Drudkh / Paysage d’Hiver - Десь Блукає Журба / Schnee IV [split] (2017)
Автор: Альмагест

О, друже мій! Останні трачу сили,
В країні тій уявній живучи,
Де образ твій, утрачений і милий,
Де голос твій… Мовчи!
Мовчи!
Мовчи!
Рівновага. Поезії. Аугсбург, 1948.

Євген Плужник

Вивчаючи сучасний Drudkh як явище не тільки музичне, але й культурне, обійтись без хоча б поверхневого аналізу ліричної складової їхньої музики було б величезною помилкою. Навіть не сумніваюсь, що зі свого боку музиканти, готуючи матеріал для кожної своєї композиції, на подібне заглиблення в літературні та історичні джерела виділяють немало часу. Саме тому у зв’язку з виходом нового релізу від харків’ян (та й для загального розвитку) особливу увагу мою привернула антологія Юрія Лавриненка "Розстріляне Відродження", завдяки котрій ми й дізнались про існування винищеної червоним терором української інтелігенції — читай: цвіту нації — в 30-х рр. минулого століття у тому вигляді, в якому подають нам ще в школі на уроках української літератури.

Перечитуючи в даній антології сильвети та роботи в першу чергу таких поетів, як Володимир Свідзінський, Євген Плужник, Майк Йогансен, чиї вірші були використані в композиціях трьох останніх спліт-альбомів харків’ян, постійно наголошується про їхній — поетів — "скритний" характер, про що пише й сам укладач: "Як і у випадку Свідзінського, зовнішня біографія Плужника бліда, майже відсутня, тоді як внутрішньо, духовно його коротеньке життя було інтенсивне та багате", а от Йогансен же попри свою "активну суспільно-літературну працю був при цьому зовсім далеко від політики". Веду це я до того, що Благіх та Саєнко підбирали поезії для своїх пісень, виходячи не тільки з географічної приналежності поетів (так, усі вони є представниками Слобожанщини, окрім Богдана Ігора-Антонича, чий вірш можна зустріти на минулорічному спліті з Grift) та їх трагічну долю, але й опираючись на риси характеру — переважно замкнутих в собі людей, працьовитих та з оригінальним, унікальним підходом до поетики. І щоб не лукавити, думаю, подібну паралель можна привести й до самих музикантів, які тільки в рамках Drudkh за 15 років існування випустили цілих 10 унікальних першокласних повноформатних альбоми, будучи при цьому зовсім невідомими для звичайного українського слухача.

Останній свій альбом харків’яни видали ще в здавалось би недалекому 2015-му — тоді це був монументальний "Борозна Обірвалася", що став справжнім одкровенням принаймні для мене у зв’язку з не менш трагічними подіями, викликаними агресією сусіднього імперіалістичного колоса-гіганта. Після чого вже наступного року було видано почергово аж два спліти: один з культовими норвежцями Hades Almighty, другий — зі шведським one-man-band’ом Grift. Різниця між ними в часі склала всього 3 місяці, а звучали вони наче з різних світів: два треки Drudkh з "Той, Хто Говорить З Імлою" подарував неймовірно складний технічно швидкий інтенсивний блек-метал із сюреалістичним віршом Свідзінського у вигляді diptychos в основі, тоді як в "Зраджені Сонцем" харків’яни зазвучали більш м’яко та мелодійніше, даруючи слухачу якусь надію на прийдешню рятівну весну. 

Повертаючись до творчості поетів, варто взяти до уваги, що всі вони переважно є представниками класичного європейського модернізму XX століття: Йогансен — сучасного (модерного) романтизму, Плужник — імпресіонізму та експресіонізму, а Свідзінський, якщо вже цитувати Лавріненка, "з дуже різних елементів створив свою органічно-власну оригінальну поезію", а Антонич — містицизму та символізму. І, мабуть, бажаючи повністю відповідати заданому поетами реноме модерністів, звучання Drudkh на цих трьох сплітах можна сказати також зазнало трансформації в подібну площину, при чому кожного разу вони звучали інакше, намагаючись емоційно відповідати смисловому наповненню текстів, але в цілому зберігаючи в основі той характерний саунд з альбому 2012 року "Вічний Оберт Колеса": десь більше, десь менше. Виключенням не став й новий спліт "Десь Блукає Журба / Schnee (IV)", випущеного Season of Mist 25 серпня виключно на 12-дюймових вінілах загальним тиражем 1500 копій, які розкупили ще за декілька тижнів до його виходу, та на Bandcamp-сторінці гурту.

Про те, що третій спліт буде останнім, ми дізнались, коли, власне, і відбувся анонс останнього — з не менш культовим андеграудним швейцарським проектом однієї людини Paysage d'Hiver ще в липні цього року, коли й презентували композицію українців "The Night Walks Towards Her Throne" з лірикою у вигляді уривка вірша Йогансена "Вікно зимового вагона", узятого з альманаху "Літературний ярмарок" (вересень 1929 рік). Другою представленою та першою в трек-листі стала композиція "All Shades of Silence", покладена на вірш Євгена Плужника зі збірки "Рання осінь" — "По-осінньому хмари пливуть…". Головною особливістю як даного релізу окремо, так і трьох сплітів в цілому варто відзначити свого роду т.з. back to the roots, адже і лірично, і стилістично (мається на увазі оформлення, подача) Drudkh наблизились до самих себе зразка 2003-2004, 2012 років, коли єдиним джерелом натхнення була позбавлена людської присутності природа, періоди її існування (в нашому випадку — осінь), що в сукупності з характерним знеживленим взагалі зимовим саундом Paysage d'Hiver робить цей спліт неймовірно атмосферним. Композиції харків’ян, як вище згадувалось, наслідують звучання альбому 2012 року, а також попереднього спліту, але цього разу з нормально збалансованими інструментами, де барабанний звук не віддає каструльним. 

На відміну ж від іншого харківського проекту, котрий спромігся в цьому році видати свій перший за 8 років мовчанки альбом, Саєнко та компанія в новій роботі зокрема не бояться акцент робити саме на мелодію, яким би шаленим не був темп та ритм композиції, дозволяючи інструментам звучати більш брудно. Перша композиція сторони харків’ян — "All Shades of Silence" — формально складається з трьох з більш-менш однаковим хронометражем частин: інтенсивної, як у "Той, Хто Говорить З Імлою", ембієнту, що повертає думками аж до "Autumn Aurora" і то, та повільного неспішного програшу в дусі композицій з "Microcosmos" із його ледь виставленим наперед басом. Так як використаний вірш складається всього з 8 рядків, левова частина композиції — інструментальна. Другим треком виступив "The Night Walks Towards Her Throne" — на третину коротша за попередню, та не менш вражаюча, зберігаючи баланс між агресією та мелодикою, періодично збиваючись на повільні партії. Друга половина композиції — інструментальна, а хорові партії, як і в "Кроковеє Коло" з минулого спліту, виконав Кріс Нотон з Winterfylleth. Обидві композиції попри абсолютну відсутність будь-яких народних, фолькових та етнічних інструментів чи навіть мелодій, як це було востаннє в "Проклятих Синах II", об’єднує якийсь невловимий таке враження виключно український дух постійної туги, журби та смутку, як, наприклад, у фільмах Миколайчука. Неймовірний ефект, якщо чесно, а ще в розрізі життєпису поетів, який — хочеться наголосити — знищив сталінський терор тільки фізично, то до сирот на шкірі.

Після осені згідно законів природи на авансцену виходить зима. В нашому випадку — це майже 20 хвилинний (явище абсолютно звичне) опус швейцарця Тобіаса Мьокля, що приховує своє ім’я під небагатозначним псевдо Winterr, в рамках Paysage d’Hiver (Зимові Ландшафти). Для нього, як би це дивно не звучало, явище подібної колаборації не є новим: в 2003-му він випустив спліт-альбом з Vinterriket (теж one-man-band), а в 2004 зі ще одним німецьким культовим проектом Lunar Aurora, якого вже, між іншим, як 5 років не існує. І в обох випадках він обмежувався всього лиш одним треком приблизно такої ж, як і в нашому випадку, тривалості. І цей реліз став першим аж з 2013 року.

Представлена композиція — "Schnee IV" (сніг) є продовженням справді монументальної епічної саги гірським незайманим снігам. Вона бере свій початок ще з 2003 року, коли вийшов вищезгаданий спліт з Vinterriket, продовжуючи далі точково пронизувати дискографію Paysage d’Hiver у вигляді окремих композицій з альбомів-збірок ("Schnee II") або навіть позаальбомних треків ("Schnee III").

Початок нашої композиції після інтенсивної та насиченої подіями 20-хвилинки від харків'ян заворожує (або навіть заморожує) практично відразу, зустрічаючи рваними поривами крижаного вітру під акомпанемент акустичної гітари, що в рамках даного проекту виглядає дуже незвично, та навіть змушуючи уповільнити дихання. Дане інтро доволі швидко згасає та поступається характерному для всієї дискографії проекту блек-металу: блискавично швидкому з неясним натяком на мелодію, максимально сирому з розмитим нечітким, навіть наближеним до ембієнту, колючим звучанням електрогітар, які періодично доповнює знайома вже акустика та відстороненим теж сильно викривленим вокалом Тобіаса. "Schnee IV" — просто ідеальний медитативний трек, який до своєї середини чітко вимальовує передбачений Winterr’ом безлюдний гірський пейзаж, оповитий шумом безкінечної снігової завірюхи. Власне, середина композиції і є найсмачнішою, коли музикант дозволяє знизити темп, затягуючи слухача в кристалічну кам’яну білу безодню. 

З іншого боку подібний скупий симбіоз інструментів, таке враження, особливих змін за 20 років не зазнав, адже, слухаючи для порівняння дебютне демо "Steineiche" від 1998 року, контрасту між цими полярними в часі релізами помітити важко: Тобіас постійно намагається випустити якомога приземлений сирий реліз з епохальним загальним саундом. І йому це заввиграшки вдається. В обох випадках релізи після свого завершення викликають в слухача єдину емоцію — опустошення, виснаження, втому.

Даний спліт, якщо вже завершувати огляд, подарував в принципі очікувані враження, якщо не перевершив їх взагалі. Представлена Drudkh Осінь вразила своїми яскравими емоціями, насиченої палітрою кольорів, атмосферою смутку та поступового занепаду, апогеєм чого стала справді мертва Зима в уособлені Paysage d’Hiver. І якщо музика останнього проекту відзначається заздрісною стабільністю на протязі вже ось 20 років існування, то харків’яни продовжують експериментувати та розвиватись. Вони щойно подарували нам цілих три концептуальних спліт-альбоми з видатними закордонними гуртами. В їх основі лежить поезія та історія її авторів жорстоко замордованого українського модернізму харківської школи минулого століття.

Facebook Drudkh - https://www.facebook.com/Drudkh.Official

Neformat.com.ua ©

1. Drudkh — All Shades of Silence
2. Drudkh — The Night Walks Towards Her Throne
3. Paysage d’Hiver — Schnee IV

25.08.2017
Season of Mist