Drudkh – Їм часто сниться капіж (2018)
Автор: Альмагест

Безумовно, з таким трагічним явищем української історії, літератури та мистецтва як Розстріляне Відродження, викликане звірячим та антилюдяним сталінським режимом, більшість з нас знайома щонайменше зі шкільних років. Та навряд чи у такому юному віці, як тоді, на уроках, здається, 10-го класу можна було хоча б трохи осягнути масштаби тої трагедії, яка спіткала увесь духовно-культурний прошарок вітчизняної інтелігенції практично сто років тому. На жаль, це не можна зробити й через десятиліття після випуску, причиною чого, думається, є і те, що це питання не порушується перед нами так, як це робила шкільна навчальна програма. Зрештою, мабуть, актуалізувати її хоча б у своїй ніші і стало метою Drudkh та їх нової роботи "Їм часто сниться капіж", виданій знову на Season of Mist 9 травня 2018 року.

Лейтмотив платівки, якщо бути чесним, обраний музикантами не просто так і зовсім не випадково, а ятрив вже добрих два роки, протягом яких світ побачили цілих три спліт-альбоми з Hades Almighty, Grift (до, речі, дуже скоро побачимо їх наживо на Ragnar Reborn Нове Коло у столиці Слобожанщини) та Paysage d’Hiver. Концепція цих релізів зі сторони Drudkh полягає у запозиченні віршів українських поетів, що були репресовані злочинними режимами (Володимир Свідзінський, Майк Йогансен, Євген Плужник) та пішли з життя занадто молодими (Богдан-Ігор Антонич). При чому використані поезії тісно пов’язуються і з самою творчістю харків’ян та зачіпають теми часу, природи, відчуженості.

Утім, як і будь-яка річка, обраний музикантами задум, напевне, бере свій початок ще раніше: з попереднього монументального лонгплею "Борозна Обірвалася", а саме композиції "Епосі Нескорених Поетів" на основі вірша Святослава Гординського  – українського митця з американським громадянством, котрий, якщо судити по його працях, і що особливо цікаво, був людиною набожною (тсссс, чуєте, як тріщить шаблон? Але, якщо ви не друг Наумчуків, то не варто) та незадовго до власної смерті встиг відвідати вільну Україну. З цієї точки зору "Їм часто сниться капіж" став абсолютно логічним, очевидним та очікуваним результатом концептуальної еволюції пізньої творчості Drudkh, викликаної, у першу чергу, вторгненням усілякої наволочі зі сходу 4 роки тому, про що й свідчить розворот буклету з віддрукованими в ньому 74-ма прізвищами тих, "чиї душі випила вічна ніч – Українського Розстріляного Відродження". Але наскільки змінилась їхня музика? І чи змінилась взагалі? Питання.

Звістка про вихід нового альбому трапилась як завжди скупо і несподівано – 10 січня відразу з презентацією титульної композиції "Накрита неба бурим дахом…", або якщо слідувати оригінальній назві - "Nakryta Neba Burym Dakhom…", через що неукраїномовним шанувальникам гурту заздрити точно не доводиться. Харків’яни цього разу не просто відмовились переінакшувати або запозичувати вже існуючі назви віршів та їх адаптувати англійською, а замість цього обмежились використанням з них тільки перших рядків. Думається, в задумі музикантів лонгплей теж не мав би мати свого перекладу ("They Often See Dreams About the Spring"), якби не наполегливі втручання лейблу. Тим не менше, вже через три місяці всі охочі прихильники творчості Drudkh, напевне, тішились, забувши про всі мовні бар’єри, роздивляючись прекрасно оформлені видання альбому на CD, вінілах (у доступних чорних, червоних, білих та прозорих кольорах) та касетах. Орнаментацією, до слова, займались вже знайомі нам харків’яни: дизайнер Sir Gorgoroth та ілюстратор Едуард Новіков, перше знайомство з яким відбулось на спліт-альбомі з Hades Almighty "Той, хто говорить з імлою / Pyre Era, Black!".

Пробуючи відповісти на поставлене мною ж запитання вище, хочеться сказати, що так: музика, її стилістика зазнали змін, при чому:

а) це було очевидним ще під час ознайомлення з першими двома треками до прем’єри всього альбому (другим став "У дахів іржавім колоссю…");
б) для її розуміння, виявляється, потрібно прослухати всі 43 хвилини з половиною матеріалу. 

Часто в інтернеті натрапляв на думки, що "…капіж" емоційно є ближчим до "Пригорщі Зірок" та навіть "Microcosmos", але досі ніяких спільних точок перетину між ними так і не знайшов. Та навіть більше, подібного саунду як у новому лонгплеї, я взагалі не чув ніде (в принципі, це стосується чи не переважної більшості релізів Drudkh: хтось знає про аналоги та споріднення "Крові у наших криницях", "Відчуженості"?) Кожна з представлених п’яти композицій є тісно прив’язаною до використаних віршів (окрім Майка Йогансена і Богдана-Ігора Антонича маємо можливість ще познайомитись з творчістю Василя Бобинського та Павла Филиповича) та їх трагічних віршованих історій. Читаючи їх складається враження, що поет так сильно і раптово починає любити навколишній світ, що навіть не встигає підібрати необхідні існуючі епітети та придумати нові, описуючи красу крижано-синіх зір, кривавого серпа місяця, окутаних ніччю, знаючи, що десь там - зовсім недалеко - бродить привид червоної смерті і проводить свої нелюдські жнива, підкрадаючись все ближче до нього.

Доля творця (в т.ч. кожного зі списку 74-ох) не сильно відрізняється від описаних ним же неймовірно сильних, прекрасних і миттєвих спалахів блідих цвяхів перед своїм затуханням у гущі нічного неба. Це відчувається дуже сильно, сприяє чому і відповідний музичний супровід: крижаний, скреготливий, нестримний, дзвінкий, емоційно нестабільний, виснажений, все ж мелодійний і дуже голосний. Увесь цей набір прикметників, утім, відіграє дещо злий жарт із композиціями, адже за цим наче хаотичним торохтінням, яким би гарним воно не було, часто губиться вокал (особливо у "Вечірні смерк окутує кімнати…" та "Білявий день втомився і притих…"), через що важко вникнути у зміст лірики і доводиться ледь не вивчати з буклету вірш напам’ять, аби не загубитись у цьому шаленому вирі. Розкриваються пісні, як це було і з попереднім повноформатником, не відразу, а по одній або ж взагалі фрагментарно, як, наприклад, із третьою по списку та її розмазаною першою половиною та ледь не конвульсивно-екстазним ендшпілем. Зате потім якогось буденного травневого вечора в пошуках "чого б такого зараз послухати" думки чомусь постійно просяться огорнутись саме в описану тут вічну ніч, вогонь і море, яку часто сприймається інакше, аніж попереднього вечора.

Додам також, що композиції, в цілому, не мають чітко визначеної форми, натомість зберігають в основі мелодію та її вектор, відносно яких відбуваються подальший їх розвиток, розгортання і розкриття, що, мабуть, говорить про імпровізаційний характер написання. І, якщо взяти до уваги, що вони були написані ще у 2016 році, згадати специфіку треків з дебютного альбому чергового сайд-проекту харків’ян Windswept "The Great Cold Steppe", теж записаного у результаті одного джем-сейшену, можна припустити, що вони можуть мати спільне коріння.

У якості завершення хочеться сказати, що Drudkh і справді ніколи не розчаровує. Музиканти не бояться експериментувати, даруючи слухачам новий досвід, а також розвиваючи у них бажання цікавитись історією свого народу, його культурою. Натомість варто відзначити, що попри специфічну тематику лірики музиканти досі грають агресивно, навіть трохи не збавляючи набраних оборотів, притримуючись дещо зневажливого погляду на чистоту саунду, але завжди фірмово мелодійного. І так, чекаємо на подальший розвиток подій: "Їм також сниться капіж" став останнім чи черговим релізом, який зачіпає тематику Розстріляного Відродження? Невідомо.

Drudkh у соцмережах:

Facebook - https://www.facebook.com/Drudkh.Official
Bandcamp - https://drudkh.bandcamp.com/album/they-often-see-dreams-about-the-spring

Neformat.com.ua ©

 1. Накрита неба бурим дахом...
 2. У дахів іржавім колоссю...
 3. Вечірній смерк окутує кімнати...
 4. За зорею що стрілою сяє...
 5. Білявий день втомився і притих...