Ярослав Целуйко: Як відкрити музичний бізнес у Празі та зберегти зв'язок із батьківщиною

Власник студії Jaro Sound Ярослав Целуйко переїхав з України в 11 років через серйозну посаду свого батька та з малого віку долучався до світу музики завдяки музикальній родині. Обидва факти стали визначальними обставинами в його житті, якими Ярослав вдало скористався, аби створити свій музичний осередок у сусідній країні. Ми теж скористалися з нагоди ближче подивитися на нюанси роботи Ярослава, музичного бізнесу в Європі та різницю культур.

— Спершу про очевидне. Ви з України, але якимось чином опинилися в Празі й заснували там свою студію. Як це сталося?

— Історія почалася ще у 2004 році — тоді мій батько отримав скерування на дипломатичне відрядження до Праги, працював там радником у посольстві України в Чехії. Коли ми переїхали, мені було 11 років. Батьки обирали тоді між російською та чеською школами для мене, і надали перевагу чеській, аби інтегрувати мене в місцеву культуру.

Завдяки мамі, вона заслужений працівник культури України, я займаюся музикою з 5 років, мій батько, брат і дід також мають музичне минуле. Тому, коли я сказав, що хочу спробувати заробляти звукозаписом, батьки до цього добре поставилися.

Спочатку я підпрацьовував на студіях звукозапису в Стокгольмі, де ми теж певний час жили, і набивав клієнтську базу на майбутнє. Десь за 2–3 роки я вже чудово розумівся в цьому бізнесі, мав клієнтів та стабільно заробляв. Але Швеція — країна зі специфічним лайфстайлом, тому я вирішив, що краще звідти перебратися до Чехії, знову.

— Чи важко було відкрити студію в Чехії?

— Ні, не важко — я зняв приміщення і став підприємцем, у Чехії це так само просто, як відкрити ФОП в Україні. Але тут варто підкреслити, що моя спеціалізація — це саме постпродакшн. Цей вибір зумовлений тим, що серед студій звукозапису вже надто велика конкуренція, а також саме цей вид діяльності потребує значно більших фінансових внесків, тоді як інвестовані гроші там повертаються дуже повільно. А я записую артиста на будь-якій студії, залежно від його бюджету, і не обов’язково навіть у Чехії — іноді доводиться виїжджати, наприклад, до Німеччини, тому що моя клієнтура фактично охоплює весь світ.

Я знімаю невелику кімнату, близько 25 м кв, де зроблено акустичний дизайн і знаходиться вся необхідна апаратура. Колись я працював вдома й був таким собі bedroom producer’ом, так, до речі, деякі продюсери із великої літери роблять. Але згодом вирішив, що краще мати осередок роботи, куди ти приїжджаєш і напрямок думок одразу змінюється, а дім нехай буде лише для домашніх справ.

252142816_1254795794988357_6307831745921474345_n

Ярослав під час роботи на одній з чеських студій

— Робота зі звуком, ви їй десь навчалися чи опанували самостійно?

— Сам по собі навчився. Я почав цим цікавитися ще у 15–16 років, коли записував перші демо для своїх гуртів, допомагав друзям і так далі. Ну, також досвід здобув на студіях, де підпрацьовував. Але паралельно я сам продовжував це активно вивчати. Почати не складно, особливо в наш час, коли є стільки інформації, літератури й відео з порадами від професіоналів. Така доступність цієї професії, до речі, дуже впливає на ріст конкуренції у сфері.

— Йдеться про конкуренцію в Чехії чи у світі загалом?

— У світі, бо ця професія зараз не прив’язана до місця. Відповідно, з’явилося багато фрилансерів, які так заробляють гроші, і багато хто дійсно може запропонувати якісний результат (ред. раніше ми писали про американця Вілла Кіллінгсворта з Dead Air Studio, який так само заочно працює з вітчизняними командами).

— А як ви взагалі шукаєте клієнтів?

— Найкраще працює сарафанне радіо, оскільки я цим займаюся вже майже 10 років. Також таргетована реклама, хоча вона й залежить від багатьох обставин, мені свого часу допомагала. Ще я особисто писав командам. Але ніколи не розсилав холодний спам — я шукав саме гурти, які мені сподобаються, вивчав їхню творчість, а потім писав їм листа, на кшталт "я переслухав вашу дискографію, ви мене зацікавили, хочу вам запропонувати свої послуги на таких умовах…", ну, і десь 7–8 % з тих команд потім співпрацювали зі мною.

Найважливіше в цій професії мати портфоліо та відгуки клієнтів, а потім гурти між собою цю інформацію самі передають.

 

Відгуки українських гуртів з сайту Ярослава. Серед його клієнтів вітчизняні команди After Ego, Atlantic Wiz, Azathoth Circle, Dark Parade, Elephant Opinions, Love'n'Joy, Megapolis Witches, Peach Blossoms, Radio Plush, Siberian Sun, Somali Yacht Club, Sorrow Leads To Salvation, Shiva the Destructor та інші

 

— Із сайту студії можна зрозуміти, що ви маєте досвід у різних жанрах. Але чи є напрями, з якими вам цікавіше або приємніше працювати?

— Жанр не настільки важливий, як те, чи буде між нами з клієнтом взаєморозуміння у творчому плані й загальнолюдському. Продакшн, неважливо музичний він чи звуковий, це дуже творча робота, і тут основною є наявність смаку, завдяки чому ти уявляєш бажаний результат. Технічні ж навички лише допомагають його втілити.

Між двома видами продакшну є різниця: музичний — це коли клієнт написав композицію, але вона ще не повністю готова, тоді ми починаємо працювати над аранжуваннями й загальною структурою; існують також ситуації, коли продюсер пише музику повністю. А звуковий продакшн — це коли матеріал уже повністю готовий у музичному плані, тобто композиція завершена, і працювати потрібно лише над звуком, аби матеріал краще зазвучав.

Звісно, музичний продакшн для мене цікавіший, бо я ніби стаю ще одним учасником гурту, ми творимо разом. Найбільш неприємною частиною в будь-якій співпраці для мене може стати процес запису, бо я людина нетерпляча.

— Яка історія успішної співпраці вам спадає на думку найпершою?

— Я працював із досить відомим, хоча й нішевим британським гуртом Savage Messiah, який грає сучасний треш-метал. Їм треба було записати матеріал. Вони вже в музичному світі "варяться" десь 15 років, так-от вони прийшли, записали все з першого тейку і готово — приємно працювати з професіоналами.

Також їх майже одразу влаштував мікс-мастер, який я пізніше зробив для їхнього лайв-концерту (ред. звук Ярослава можна почути нижче на відео). І це зважаючи на те, що вони працювали з іменитими продюсерами. Зокрема, їхній перший альбом продюсувала та сама людина, що й альбом "Painkiller" для Judas Priest, також із ними працював Єнс Богрен (Jens Bogren — ред.) — знаменитий шведський продюсер, який взаємодіє з топовими гуртами в жанрі металу, ну й так далі. А от музиканти-новачки, які мають дуже багато амбіцій, приносять стільки ж клопоту — для них часто доводиться багаторазово все виправляти.

 

— Ви працюєте з гуртами різного походження, чи помітили якусь конкретну різницю між українськими, чеськими та європейськими виконавцями загалом?

— Можливо, я зараз не дуже патріотично прозвучу, але українські виконавці і просто люди звикли до сервісу на високому рівні. Наприклад, обслуговування в ресторані в Києві та в Празі — це небо й земля, де Київ, звісно, небо. Тому українські музиканти розбещені цим гарним сервісом, але вони його хочуть за невеликі гроші. Вони вибагливі, не йдуть на компроміси, а це не завжди буває добре.

Чехи набагато спокійніші, навіть флегматичні, і зовсім не вибагливі. Напевне, для творчості це плюс, тому що творчі люди нерідко бувають надто емоційними, що іноді заважає робочим процесам.

Я також багато працював із німцями — ті дуже скрупульозні, і в цьому подібні до українців, я цим був дуже здивований. Про інші нації загалом важко сказати.

— Як фізична студія звукозапису ви, радше, частина музичної індустрії Чехії. Як би ви її описали — як працюють гурти, музична культура, чи вистачає лейблів, який їхній рівень?

— З моєї точки зору, музичні ситуації в Україні та Чехії подібні. В Україні, знову ж таки, на мою думку, талановитих гуртів більше, а також більше лейблів. Чехи, по можливості, видають музику на major-лейблах, які мають свої представництва в країні, або навіть на закордонних лейблах.

Стосовно клубів та концертної діяльності — у Чехії ситуація із цим краща, ніж в Україні, тому що після звільнення Чехії від комунізму Гавел почав сприяти культурному розвитку країни, уже у 90-х сюди активно запрошували великі гурти, наприклад, грали Pink Floyd, The Rolling Stones, U2, Michael Jackson, Guns N' Roses. Тому тут культура відвідування концертів сформувалася краще. Але водночас тут дуже консервативна публіка — багато людей слухають хард-рок, хеві-метал, а в Україні це вже давно немодно й нікому непотрібно, сучасна музика має більшу популярність. Наприклад, на концерті Slayer, який відбувся зо два роки тому у Празі, була лише публіка 45+, і це про щось говорить.

 

— Як ковід вплинув на чеську музичну індустрію, виконавців, клуби та ситуацію в країні загалом?

— Дуже погано. По-перше, тут були великі людські втрати — померло близько 30 тисяч людей на 10 мільйонів населення. По-друге, на відміну від Німеччини, тут, у Чехії, не було компенсацій для виконавців та взагалі людей мистецтва. Закрилися, як мінімум, 2 великі клуби. У Празі ледь не закрився культовий хардкор / панк клуб "007", де виступали, приміром, Black Flag й різні великі гурти 80-х та 90-х. До речі, там також грали наші Jinjer.

Зараз культура Чехії потихеньку оговтується, уже відбуваються стабільно концерти, але ніхто не знає, що буде далі. Наприклад, найбільший метал-фестиваль Brutal Assault не відбувся протягом двох років, а це одна з найбільших музичних подій у Європі, де зазвичай збираються 30–40 тисяч людей.

— А конкретно на ваш бізнес ковід вплинув?

— Так, на жаль. Багато з домовленостей та контрактів, що припали на цей час, були розірвані. Клієнти жахнулися й вирішили, що краще гроші поки притримати для побуту, а музика вже потім буде. Але все вже нормалізувалося з минулого літа.

— А ви зверталися по допомогу підприємцям?

— Так, і я її отримав, але я вже був підприємцем. Цій категорії людей допомагали, як це має бути, а от музикантам… інше питання, чому музиканти не оформилися як підприємці. 

— Тобто в Чехії музиканти теж не поспішають оформляти себе юридично?

— Ні, тут усе набагато простіше ніж, наприклад, у тій же Німеччині, де держава за цим скрупульозно слідкує. Вони тут і не заробляють багато, тому, мабуть, про це не думають. І взагалі, якщо музикою не займатися в режимі нон-стоп, не ризикувати постійно, то мало зароблятимеш. Я заробляю, але я не виконавець, от саме останнім досить складно, особливо в нішевих жанрах.

— Коли ми вже торкнулися цієї теми, то розкажіть про ваш проєкт: який він, про що, як займаєтеся ним.

— Наш проєкт — це гурт Chernaa, утворений десь шість років тому. Переважно він чеський, але я — українець, і також у нас на альбомі є вокаліст із Росії. Ми записали свій перший альбом і потім я зв’язався зі своїм давнім другом, директором лейбла Noizr. Ми домовилися про те, що вони нам допоможуть із видавництвом нашого альбому. Так вийшло, що альбом таки потрапив на сторінки великих ресурсів, був дуже тепло прийнятий. Не можу сказати, що ми прямо стали зірками, але в нас брали інтерв’ю, про нас писали — ми такого не очікували від першого альбому.

Одразу ми не планували виступати й постійно це відкладали. Ми мали показати свій відпрацьований матеріал у Празі, рік тому, на великому концерті, але стався ковід і все відмінилося. У тур ми вирішили теж не відправлятися, доки це не матиме фінансового сенсу.

Зараз ми вже закінчуємо складати наступний альбом і я сподіваюся, що вже в кінці зими — на початку весни ми сядемо за запис. Можливо, через рік ми його випустимо, хоча ми й хотіли випускати альбоми щороку. Але в результаті вирішили, що правильніше буде попрацювати довше над ним і зробити його ще якіснішим. Там буде різнорідніший матеріал, аніж на попередньому, й альбом буде глибший.

— Як вам працюється над власними релізами?

— Зараз було важко, бо це мій перший великий реліз, саме власний, за, мабуть, 7 останніх років. Якось, був період, коли я був розчарований своїм написанням музики, після чого вирішив сфокусуватися на продакшні, а тут бац — і знову щось своє з’явилося. Трошки я боявся працювати над цим матеріалом. Якщо зазвичай я працюю над чиїмось альбомом близько місяця, то над своїм я працював 3–4 — і результатом залишився задоволений. Навіть зараз, два роки потому, я його прослуховую й мені все подобається.

— У вас досі є багато клієнтів з України. Як ви зберігаєте зв’язок із командами?

— Як і всі — Фейсбук, Скайп, з кимось вдається зустрітися. Кожного року я намагаюся приїздити до Києва й у вільний час ми бачимося з деякими музикантами, бо серед тих, з ким я працював, є й мої друзі. Але сам я українським гуртам не пишу — вони про мене знають, тож звертаються, коли їм потрібно. Ось нещодавно, до речі, я працював над новим альбомом Azathoth Circle.

— Так, робота вийшла доволі цікава, її багато хто хвалив, наприклад, Дмитро Кумар із 1914. Розкажіть про сам процес, як вам працювалося над цим альбомом?

— Із Azathoth Circle я працюю вже десь 4 роки, у 2017-му я їм зробив перший реліз. Спочатку нам було складно одне одного зрозуміти, але робота над цим свіжим альбомом відбувалася легко — потрібний звук уже був напрацьований, матеріал усе ж подібний, хоча й доросліший. Ми справлялися за 2–3 ітерації міксу, що дуже швидко. Мене дуже тішить результат, і я бачу, як гурт підріс ідейно.

— Про одну роботу ви вже розповіли, а які б ще українські релізи ви виділили?

— Мої українські улюбленці — це Somali Yacht Club, з якими ми працюємо майже 8 років. Перший альбом, який я для них зробив, це "The Sun" (2014), фактично проривний для гурту. Хлопці до мене звернулися самі, коли почули, що я звів мініальбом для ще одного львівського гурту Mystic Shores (ред. тепер учасники мають гурт Incomer). Вони хотіли, щоби я зробив для них типовий "булькаючий" стоунер-звук, але я сказав їм, що краще я по-іншому зроблю, бо я люблю чистий, “зібраний” та вивірений звук. Вони погодилися і їм сподобалося, але були деякі сумніви, чи сподобається це так само їхнім фанатам — останні досить консервативні взагалі. І всім зайшло!

Десь із того моменту характерний відносно чистий звук став їхньою фішкою. І коли я вже робив наступні релізи для них, то основою звуку було якраз звучання "The Sun". Під час цих процесів я кайфував від кожної пісні! До речі, інсайд, я недавно закінчив працювати над новим альбомом для хлопців. Вони його ще навіть не анонсували, але я вже раджу його потім послухати — ця робота, мабуть, найкраще, що вони зробили.

Також дуже гарні спогади маю про роботу над однойменним ЕР для київського гранж /постгранж гурту Radio Plush. У нас вийшла крута й дуже західна робота, яку я досі іноді переслуховую. До речі, мої колеги та знайомі з різних куточків світу, яким я цей запис ставив, теж були в захваті.

І третім я назву альбом гурту Megapolis Witches "My Walls". Ну, по-перше, скажу, що вокаліст гурту, Антон, став моїм близьким другом у процесі співпраці. Цей альбом був моїм першим великим релізом. Хоча я зараз і розумію, як я тепер міг би зробити його технічно кращим, але досі він мені здається витриманим у рамках тогочасного звучання, настрою. Сам матеріал там дуже крутий, тому теж раджу послухати.

Інший альбом львів’ян, над яким працював Ярослав

— Звернула увагу на ваш сайт, зручний і лаконічний, на відміну від деяких чеських) Наскільки важливо для європейської студії бути практично та красиво представленою в мережі?

— Чесно кажучи, я від цього і відштовхувався — хотів зробити кращий сайт, аніж у моїх чеських конкурентів, в декого з них це просто жах (сміється — ред.)! Я не розумію, як так можна безвідповідально до цього ставитися, бо сайт — це обличчя, візитка бізнесу. Тут навіть є певна закономірність, і я можу сказати, що в Україні всі цифрові сервіси на дві голови вищі за чеські. Навіть сайти передових європейських банків до недавніх пір виглядали просто як MS-DOS. Тут навіть Apple-Pay запрацював, здається, у 2018 році.

— І так ми плавно перейшли до особливостей життя в Чехії. Що кращого є там, а що все ж було б добре перенести до Праги з українського побуту?

— Мені подобається, що в Празі не так багато людей, як у Києві, немає такого поспіху, штовханини. Тут краща екологія, менше автомобілів, розкішна архітектура, якісна система громадського транспорту. З України варто було б запозичити рівень обслуговування.

— Насамкінець назвете нам топ ваших чеських команд?

— Звісно, я для себе виділив 4 такі. Першою буде Master's Hammer — тру блек-метал команда з 80-х років. Зараз таку музику вже "стрьомно" слухати, їх треба розуміти в контексті часу. Зараз у них ніби стався реюніон і ажіотаж навколо цього дуже відчутний у Чехії, попри жанр!

Другим гуртом буде Modern Day Babylon — це такий маткор / мат-метал, джент. Його засновник — теж мій знайомий, має дуже гарну студію на Півночі країни. У своїх колах це відомий гурт, мав світові турне, і взагалі він дуже оригінальний, наживо його слухати — одне задоволення.

Наступний гурт, який я назву, має дві назви — нову і стару — Fox Territory або Obligod. Починали вони як щось на межі джаз ф’южн та матроку, взагалі важко описати їхній звук, проте він цікавий, з елементами Сходу. Я колись працював із їхнім засновником-гітаристом, і це дуже глибока людина. Коли він мені надсилав проєкт з понад ста доріжками — то був жах, але звучало все дуже круто.

Четверту команду я почув на великому фестивалі Rock For People, вона має назву The Truth is Out There, тобто слова з "Ікс-файлів". Це сучасний постхардкор/ металкор, але дуже оригінальний.

 

Дізнатися більше про Jaro Sound можна тут:

https://www.facebook.com/thejarosound
https://www.jarosound.com/
https://www.instagram.com/jaro.sound/

Neformat.com.ua ©