Neformat Family: Ratbite

От якими б крутими не були великі концерти на високих сценах і широких майданчиках, щось є особливе й незрівнянне в атмосфері невеличких локальних лайвів у маленькому, тісному андеграундому клубі. Особливо, якщо панк, особливо, якщо Ratbite. Пригадуємо один з багатьох проєктів Дмитра Кумара, зараз найбільше відомого як фронтмена дез метал гурту 1914.

Ratbite зібрався у Львові восени 2010-го, "власне, щоб грати панк-рок". Сформований учасниками хардкор панк гурту Люстри Чижевського. Після того як долучився новий ударник, розпочали роботу над свіжим матеріалом. Музика була натхненна хардкором і панк-роком 80-х. Лірика переважно на соціальні та політичні теми, зокрема про безглуздість різних ідеологій, що можуть бути причиною смертей молодих людей, які б жили та любили за інших умов.

Склад:

• Дмитро Кумар (1914, Тостер, Люстри Чижевського, Johny B Gut, Stalag 328) — вокал
• Віктор Пекун, Vic (The Sunset Survival, Люстри Чижевського, Loozer) — гітара
• Павло Корсун, Карлос (Карна, Ніагара, Люстри Чижевського) — бас
• Богдан Гринько — ударні (Бетон, Абу-Касимові капці) 

"Ratbite – це було фактичне продовження Люстр Чижевського, які ми закрили, тому що від нас пішов ударник. Єдине, що трошки з іншим музлом. Усе впиралось у гітариста: Вік хотів грати мелодійний хардкор. Ми записали останній альбом Люстр а ля "мелодійний хардкор" і сказали: "Давай пограємо все ж таки панк-рок". Перейменувались, зробили, можна сказати, ребрендинг і почали грати таки якийсь панк. Тому я, правду кажучи, собі в голові не ділю ці дві команди – Люстри та Ratbite, для мене це фактично одна й та сама історія з тими самими людьми.

Круто було, весело було. Дуже багато фестивалів і концертів відлабали. І Файне місто, і Захід, я взагалі не вважав, що ми можемо бути форматні для таких івентів. Але вони із задоволенням запрошували, і нам окей, теж грали радісно. По-перше, у нас в принципі хардкор-панк – це неформат для музичних фестивалів великих, які комерційно орієнтовані. Таке музло не приносить грошей ні нам, ні організаторам. Це, по суті, на персональних знайомствах і персональній лояльності організаторів до мене відбувались наші виступи. По-друге, мене дуже складно заткнути. І коли говорять: "– Будь ласка, тільки от, ну, оце не кажи, добре?" "– Звичайно. Обов’язково про це й скажу, усе". І дуже багато організатори за мене потім по голові отримували, тому що я просто тупо зі сцени ніс, що хотів. Народ угарав радісно, кожну оцю мою "промову з броньовичка" приймав на ура", — згадує Дмитро Кумар.

Перший альбом Ratbite "Dead Minority" вийшов у 2011-му році. Записаний на Сихів Records, зведений на Індюк Records, виданий на невеликому домашньому лейблі Кумара 1914 Records.

Щодо тематики текстів: наприклад, “Зброю угору” – це заклик не сидіти на місці та захищати свої інтереси, і не обов’язково зброєю в прямому розумінні; література, музика, картини, прямі акції – усі ці методи годяться.

"Від людей звісно, що був відгук. Особливо носились з тою нашою піснею "Зброю угору", вона – такий негласний хіт Ретбайта. Фідбек був досить хороший, завжди на концертах слемились, тобто я не пам’ятаю жодного, щоб просто прийшли люди, стояли й дивились, такого в принципі не було. Навіть на тих, де не зовсім наша профільна аудиторія була. Ми виступали деколи на якихось сладж-концертах, тобто сладж-стоунер, або могли на метальовому, усе одно після першої пісні починався треш", — додає Дмитро.

На рахунку команди також один спліт з американським однойменним панк-рок гуртом Ratbite "Two Teeth​/​Ratbite It, You Scum", що побачив світ у квітні 2013-го. Виданий на двох лейблах: британському DIY A World We Never Made та американському Suburban White Trash Records. Інший – "Love#Rage#Resist" з житомирською хардкор-командою Romps вийшов у серпні того ж року.

Окремою й, мабуть, чи не найцікавішою сторінкою є концертна діяльність гурту. Ratbite виступав у Львові, Києві, Вінниці, Хмельницькому, Рівному, Житомирі, Івано-Франківську; на фестивалях .aorte (2012), Burn the Scene for Fun! (2013), Захід (2014), Файне місто (2015), Республіка (2015).

Дехто вважає, що от велика сцена – це круто, а маленька – самі незручності. Адже іноді на локальних майданчиках і окремої сцени як такої фактично немає. Але ж у будь-який момент виступу можна спокійно піти поміж публіку чи й послемитись разом з нею, безперешкодно віддати людям мікрофон, щоб співати разом. І ніяких тобі огорож, ніяких злізань униз. Так гадає і фронтмен Ratbite Дмитро Кумар: 

"Загалом Ratbite мав досвід і малюсіньких підвальних концертів, і великої сцени. Ми могли й у кафе виступати, а могли й на великому фестивалі перед кількома тисячами народу. Коннект з людьми – це така штука, у якій мене не зупиняють жодні сцени, огорожі чи охорона. І зараз з 1914, де б не виступав, навіть якщо це в Європі якийсь крутий великий фест, якщо мені треба коннект з людьми, якщо в той момент відчуваю, що мушу донести якусь ідею й для цього потрібно просто ломанутись у народ, мені все одно. Тобто злажу й іду.

У Ретбайті це було простіше, тому що здебільшого взагалі не було різниці між музикантами та слухачами. Ну воно й правильно, тому що між нами її нема. Ми такі самі хлопці з натовпу, просто вміємо там… трошки краще зіграти на гітарі те, що хочемо донести, грубо кажучи. І добре, коли нема кордонів між музикантами й слухачами. Я взагалі дуже проти мейнстрімного поводження на сцені. Досить часто виступаю зараз з різними а ля "рок-зірками" і вони мене дратують, чесно, своїм пафосом, поведінкою, розділенням, мов “ні-ні-ні, ми тут зірки, а ваша доля – це отам стояти знизу та слухати”. Тому шкодую, деколи є такий ностальгійний флешбек, що от би зараз якийсь панк-рок попиляв, поносився б десь галявиною, поштовхався з народом".

Проєкт завершився 2015-го року. Дмитро зосередився на діяльності дез-метал гурту 1914. Vic – вокаліст мелодік хардкор команди The Sunset Survival, також у нього є електронний хаус-проєкт Ocean T. Павло Корсун – учасник метал-гурту Карна та команди Ніагара, Богдан Гринько – панк-гурту Бетон.

"По суті, через 11 років сумісної гри це стало нецікаво гітаристу, скажемо так. Ми з ним ще з 2004-го разом грали, починаючи з Люстр. До The Sunset Survival Вік десь року з 2013-14-го активно займався діджейством, усяким техно-хаусом, словом, андеграундною електронікою. Мушу сказати, що досить цікаве музло. Його більше пре то, ну окей. Якщо людину змушувати, вона нічого хорошого не видасть. А шукати нового гітариста я не хотів, тому що Ratbite був якийсь такий більше на дружбі, тобто ми разом тягнули й у Люстрах: і Карлос, і я, і Вік – і якщо хтось один ішов, то не було сенсу продовжувати далі. І ми… ну, знизали плечима, окей, набридло, то набридло. Басист швиденько переформатувався в Карну. У мене теж було куди піти, тобто просто закрив усі проєкти й приділив увагу та сили тільки 1914. Не склалось, та й усе", — додає Дмитро. 

Наразі Дмитро Кумар планує перевидати на одному CD всі треки Ratbite.

Раніше в рубриці: https://www.neformat.com.ua/neformat-family

Обкладинка — фото Вадима Сапатрила