Stay Tuned! Vol.74 Олег Шпудейко (Heinali)
Автор: Neformat.com.ua

Альбом "Madrigals" Олега Шпудейка, саунд-артиста, що працює під псевдонімом Heinali, наробив чимало шуму в Україні та за кордоном, адже це справді велика і досконала музична праця. Отож, ми вирішили дізнатися, що слухає її автор, та отримали надзвичайно продуману підбірку музику, яку вам точно буде цікаво почути. 

Слухайте плейлист також на інших платформах: Apple MusicSpotify, Deezer, Youtube Music.

Олег Шпудейко
композитор, саунд-артист, що працює під псевдонімом Heinali

Олег Шпудейкo працює, в основному, в області електроакустики. Самоучка, який почав свої перші стилістично еклектичні експерименти у 2003 році. Його записані твори виходили на InjazeroRecords, Sony Interactive Entertainment, The Flenser, Fluttery, NEN, Paradigms та інших лейблах. Почути виконавця наживо можна як в Україні, так і за кордоном.

У цьому плейлисті доволі специфічна вибірка музики, яку я слухаю. Специфіка її у відсутності герметичності та потенціалі бути розчутоюширшою аудиторією. Це не означає, звичайно, що вона не вимагає роботи від слухача. Вимагає. Але, як мені здалося, вона не створює нездоланних бар'єрів сприйняття і винагороджує допитливогослухача, можливо, значно швидшими та звичнішими способами.

Тут є кілька тем, або "арок". Найбільш очевидна — поліфонічна, що проходить крізь Джезуальдо, Машо й мою "Беатріче" — це тому, що моя любов до музики Пізнього Середньовіччя та Відродження не знає меж. Ще одна арка — це крихкість, яка загадково об'єднує композиції Валентина Сильвестрова, Максима Шалигіна, Олексія Шмурака, виявляючи потім несподіваний розвиток у, здавалося б, такому, що належить зовсім іншій сцені, навіть іншому простору, треку юної Одарки. Є й те, що прийнято називати "indie classical", важкозрозумілий термін, яким деякі журналісти ліниво описують музику переважно сучасних американських композиторів, успішних не тільки серед "професійної", академічної аудиторії, а й серед ширших мас. З Nico Muhly і консортом Fretwork тут вступають у діалог ельфійська пісня Вікторії Польової та реінтерпретація електроакустичним ансамблем DZ'OB танцювального треку Станіслава Толкачова.

John Luther Adams — The Wind In High Places, part I

Перша частина квартету відомого американського мінімаліста Джона Лютера Адамса (не плутати з відомим американським мінімалістом Джоном Адамсом). Струнні звучать як високогірний вітер — тільки відкриті, не затиснуті струни, флажолети, що народжують кристальні, морозні відблиски, повітряні співзвуччя — мелодія пурхає десь далеко у невимовній, синій вишині та плавно спадає. Джон Лютер Адамс — це один із моїх улюблених нині живих композиторів, тому я вкрав це рішення для своєї "Rondine" на Madrigals LP. Отож, якщо вам здалося, що бароковий альт Ігоря Завгороднього грає щось схоже, то, дійсно, так воно і є.

Золтан Алмаши — Прелюдия

Це перша композиція, яку я почув у Золтана, в авторському виконанні, здається, у 2012-му. І досі одна з улюблених у нього. Дуже шкода, що це не відео й немає можливості стежити за його виконанням. Особливо, зважаючи на те, що Золтан віолончеліст, а його "Прелюдія" — для віолончелі соло. Золтан експресивний, його гра рясніє різного роду мікрохореографіями й розвтілювати його музику, мені здається, неможливо. І не потрібно. Тому сходіть подивіться й послухайте живцем після карантину. А поки зверніть увагу на збірник, який у нього недавно вийшов на українському лейблі Golka Records.

Вікторія Польова — ETER

Вікторія Польова, як і присутній трохи далі в часі (і в плейлисті, і, мабуть, буквально) Валентин Сильвестров — це українські композитори, які не потребують представлення. Люди в усьому світі дізнаються про нас через їхню музику. "ETER" (для голосу, фортепіано та віолончелі) співається ельфійською мовою. І дихає магією, доступною тільки Вікторії. Ніяк не дочекаюся, коли її музику випустить ECM або лейбл подібного статусу та масштабу.

Максим Шалигін — Над домами, домами, домами… (на вірші Бориса Рижого)

Максимально жива, безпосередня пісня на вірші Бориса Рижого відкриває тему "крихкості" і, може, навіть "трепетності" в українській музиці. Жива, а, отже, недовговічна, шорстка, невлаштована. "Те, що мертве, померти не може", — як говорили не про музику Шалигіна в одному популярному серіалі. Злегка розстроєне піаніно, вокал, що навмисно не строїть, і тонкий контраст гранично інтимного простору акустичного з безмежністю пустки простору електронного — усіма цими засобами живе пісня Максима.

Caroline Shaw — In Manus Tuas (в авторському виконанні)

"In Manus Tuas" наймолодшої ​​лауреатки Пулітцерівської премії Керолайн Шоу (їй було всього 30, коли вона отримала премію за "Партиту для восьми голосів") ґрунтується на мотеті 16-го століття Томаса Талліса. Ну, як ґрунтується. Вона має мало спільного з гармонією, фактурою й навіть змістом мотету. Це спроба осмислити, заново пережити миттєве відчуття, переживання досвіду слухання Керолайн мотету Талліса в конкретному місці, у конкретному просторі, у конкретній акустичній ситуації — у Церкві Христа в Нью-Хейвені (Коннектикут). Виходить музика-переживання. Ця композиція також відкриває лінію старовинної музики в цьому плейлисті, яку, уже в більш очевидній формі, продовжить наступна.

Graindelavoix — Gesualdo — Plange Quasi Virgo

"Tenebrae" (темна утреня, католицький ритуал, під час якого прийнято поступово гасити свічки в церкві) композитора-вбивці 16-го століття Джезуальдо (зарізав разом зі слугами свою дружину з коханцем) — це одна з найвидатніших його робіт. В одному з найвидатніших виконань. Ансамбль Graindelavoix під керівництвом бельгійського антрополога та музикознавця Björn Schmelzer відомий тілесністю, людяністю виконання й дослідницьким підходом з фокусом на певному контексті простору. Їхні голоси — це не хор янголів, ідеальних, безтілесних, що ширяють над вершинами гір, але хор, втілений з плоті, крові та кісток людських, старіючих, вмираючих, недосконалих, і від цього — нескінченно прекрасних. Така перспектива, на мій погляд, щонайкраще підходить для виконання музики Джезуальдо, повної дисонансів, хроматизмів, здатної вразити досвідченого слухача через майже п'ять століть після її написання.

Валентин Сильвестров — Несказанное, синее, нежное…

Ще один український композитор, який не потребує представлення. Його "Тихі пісні" можна любити чи ненавидіти, але неможливо не сформувати певне ставлення до них. Музика Сильвестрова — одна з небагатьох, якій удалося залишитися зі мною через багато років після її першого відкриття (чого не скажеш про Пярта, наприклад). До плейлиста потрапила пісня на вірш Єсеніна у виконанні Олексія Любимова та Олексія Мартинова.

Олексій Шмурак — Из чистого стекла

Під час не дуже уважного прослуховування може здатися, що це ембієнт, який, можливо, тяжіє до Девіда Сильвіана. Але, якщо подарувати цій пісні трохи більше своєї уваги, погляду відкриються багаті смислові ландшафти, які зазвичай в ембієнті геть відсутні (на жаль!). Тут і шоста симфонія Чайковського, і самоцитування (пісня "Вечер" від Истерический Дог, одного з alter ego Льоші), і явно виражене композиторське мислення зі змінами фактур, просторів, великою кількістю подій, за якими цікаво стежити. Усі ці зміни працюють настільки органічно і природно, що ніколи не вибивають зі стану, який водночас досліджується й занурює глибоко. Цій музиці можна віддатися як потоку, але цей потік майстерно структурований. Річка, у якій не тільки приємно плавати, але й за якою захоплююче стежити. З Льошею, до речі, ми давно працюємо й навіть ведемо освітній подкаст і влоги АШОШ про музику.

Одарка — В потоке

До слова, про потоки… Артисти зі здатністю знайти автентичну, незамутнену поверхневою сентиментальністю щирість народжуються не дуже часто. Ще рідше з'являються на світ артисти, здатні цю знайдену в собі оголеність артикулювати легко, ніжно й безстрашно. Юна Одарка — одна з таких артисток. Тут усе, зокрема і форма композиції, підпорядковане не голові, а серцю. Звідси й певна дивність, нелогічність рішень, яка ніяк не пояснюється, але цілком відчувається. Дізнався я про її музику не менш незвичайним (як для мене) чином — випадково на Instragram. До речі, прослухавши Шалигіна, Сильвестрова, Льошу і, тепер, Дашу, чи помітили ви, що ця камерна, інтимна крихкість наполегливо проявляє себе в українській музиці? Від "Тихих пісень" Сильвестрова кінця 70-х і до наших днів.

DZ’OB — Sometimes Everything is Wrong

Примудрився таки затягти до плейлиста танцювальну музику, та ще і як спритно! Український ансамбль DZ'OB досить вільно інтерпретує трек Станіслава Толкачова, відомого українського продюсера електронної танцювальної музики. Інтерпретація особливо цікава тим, що дозволяє звернути увагу на деталі, які зазвичай в електронній музиці ніби виводяться на задній план, за допомогою акустичних інструментів до наготи оголюючи елементи фактури, раніше приховані для вуха. Пару років тому ми з лейблом Injazero шукали європейський ансамбль, здатний здійснювати подібні інтерпретації. Попри хороший бюджет керівники академічних ансамблів лише розводили руками, не розуміючи, що саме від них вимагається. Упевнений, що DZ'OB з подібним завданням упоралися би блискуче і спільну мову ми б знайшли моментально.

Fretwork — Nico Muhly — Slow (In Nomine in 5 parts)

"In Nomine II" — це концептуальний альбом віола да гамба консорту Fretwork. Консорт — це як ансамбль, тільки в старовинній музиці. Віола да гамба — це як віолончель, тільки в старовинній музиці. Альбом же містить трансформації сучасними композиторами теми англійського композитора духовної музики 16-го століття (ох, вже це 16-е століття, знову воно!) Джона Тавернера (не плутати з англійським композитором духовної музики 20-го століття Джоном Тавенером). Тобто, це як старовинна музика, тільки в сучасній музиці. Я вас досить заплутав? Насправді те, що деяким із вас здається лабіринтом, може виявитися добре замаскованою ниткою Аріадни — рекомендую послухати спочатку тему Тавернера, а потім альбом In Nomine II. У плейлисті звучить версія теми від одного з найпопулярніших американських композиторів Ніко Мюлі. Його музику часто відносять до вигаданого напряму indie classical, що перебуває на межі між академічною та популярною музикою.

Guillaume de Machaut — Misa de Nostre Dame (Kyrie)

Повертаючись до теми поліфонічної музики в плейлисті. Відверто кажучи, красивішої музики я поки не чув. Це Kyrie з першої авторської меси, 14-те століття. Тобто це перша католицька меса, яка була повністю написана композитором як повноцінне висловлювання у великій формі. До цього меси зшивалися з переважно анонімних клаптиків григоріанських співів.

Heinali — Beatrice

Про Беатріче я вже розповідав Neformat.

Lankum — The Wild Rover

Lankum — це сучасний ірландський фолкгурт. Одне з моїх відкриттів цього року. Тут поєднується, власне, традиційний фольклор Ірландії із саундом, натхненним сучасною музикою: від My Bloody Valentine до експериментальної електроніки та дрону. Сира та потужна музика, що дихає в повну силу.

 

Попередні плейлисти тут: https://www.neformat.com.ua/ua/rubrika/stay-tuned

Neformat.com.ua ©