Саша Буль та його постапокаліптична Україна. Уривок з книги
Автор: Neformat.com.ua

Досі сумніваєтеся, чи купляти нову книгу Саші Буля? Нагадуємо, про що вона та ділимося уривком, який викликає сильні флешбеки із "Days Gone", "The Lаst Of Us" та іншими постапокаліптичними іграми. 

Саша Буль — чернівецький сонграйтер, кантрі/фолк виконавець та мультиінструменталіст. Його активна гастрольна діяльність почалася у 2014 році, проте кількість зіграних концертів уже перевалила за кілька сотень. На рахунку музиканта кілька повноформатних альбомів, один із яких виданий на вінілі українським лейблом AbyShoMusic, та чимало синглів. Ще він відомий як учасник нергалівського дарк-кантрі гурту Me And That Man. 

На нашому сайті ви можете знайти рецензії на альбоми "Too old to sell my soul" (2020), "Golden Tooth" (2017) та "Vol.1" (2013), а також чимало статей з коментарями музиканта. 

Але цьогоріч Саша Буль відзначився і як письменник, дебютувавши з книгою "Плющ". Це постапокаліптичний неовестерн в українському сетингу. Сюжет книги побудовано навколо молодого хлопця Йони, його названого батька та темного минулого опікуна в постпандемічній Україні.

"Коли почалася пандемія і я зрозумів, що в наступному році мені не світять гастролі, я подумав, що це ідеальний час, аби втілити свою давню мрію. Аби перекрити шляхи для відступу, я оголосив у соцмережах, що берусь за написання книги й обіцяю її закінчити, і взявся до роботи. Аби не розслабляти булки, я встановив для себе план у вигляді мінімальної кількості слів, які я повинен написати. У кращі моменти вдавалося це зробити за кілька годин. Інколи доводилося сидіти до пізньої ночі. Я ходив за письмовий стіл як на роботу. Інакше б цієї книги не було.", - розповідав нам про книгу раніше Саша Буль.

Відтоді минуло чимало часу і книга вже успішно вийшла за підтримки видавництва "Люта справа". Там же її можна і придбати. Окрім того, Саша Буль встиг презентувати книгу у Києві  

Неформат із дозволу автора публікує уривок із книги, а ще нижче буде свіженька пісня-буктрейлер, яка допоможе ще краще відчути атмосферу описаного світу. 

Саша Буль - Плющ

Мовчазна колона з людей та тварин пройшла крізь кілька спалених дощенту сіл. Про їхнє існування нагадували лише залишки асфальтової дороги, що де-не-де, наче скреслі брили льоду на весняній річці, стирчали із землі у густій, пожовклій траві. Посеред блідих, потрісканих плато колишніх фундаментів рослинності було трішки менше, і лиш поодинокі деревця вперто п'ялися вгору та хиталися у подихах вітру.

Минали двори, що перетворилися на хащі; садки, що тепер більше скидалися на ліси; каркаси машин та сільськогосподарської техніки, що вже десятки років не ворухнулись з місця, де востаннє замовк їхній двигун, проте дивним чином розрізали тишу їдким скрипом іржавого металу раз на якийсь час. Наче їхні душі все ще промовляли щось з того світу своєю машинною мовою. В середині них тепер гніздилися лисиці та приводили потомство дикі собаки. Під навічно закритим капотом кублилися щурі та польові миші. В бензобаку та рваних покришках, скрутившись кільцями, грілися змії. І всюдисущий плющ був їхньою сполучною тканиною, що, наче сухожилля, обплітав кістки металевих скелетів.

Проходячи крізь здичавілий яблучний сад, коні те й діло норовили розійтись між деревами та влаштувати трапезу. Вершникам та спритному рудому собаці доводилось повертати їх на місця. Скориставшись замішанням, Колумб вирішив вкотре показати характер і наче з ланцюга зірвався. Вперто відмовлявся слухатись команд, натягаючи повіддя білосніжною головою.

— Ніколи нам з тобою не потоваришувати, клятий мерзотнику, — зціпивши зуби та намагаючись вгамувати жеребця, стиха шипів Йона.

Фактично зростаючи верхи, хлопець вважав, що Господь ще не створив такого коня, якого б він не міг об' їздити, проте з Колумбом склався якийсь особливий вид стосунків, і цей самозакоханий негідник міг створити дрібні проблеми за абсолютно неочікуваних обставин. Здавалося, що ці знущання з юного вершника неабияк веселили жеребця, тож коли той принюхувався, характерно задираючи рожеву губу, Йоні ввижалося ніщо інше, як єхидна насмішкувата гримаса.

Пройшовши трупами сіл, вершники вийшли на колишню магістраль національного значення, що борозною тягнулася між рядами високих дерев. В затінку дихалося приємніше. І, здавалося, Колумб відчувши полегшення, також втихомирив свій норов: став піддатливим, йшов, неначе подумки зчитуючи вказівки хлопця, петляючи між каркасами автомобілів, що періодично траплялися на шляху. Йона дістав з кишені кілька яблук, що їх встиг зірвати проходячи крізь сад, і, нахиляючись над міцною шиєю тварини, згодовував їх жеребцю та нахвалював, коли той беззаперечно виконував вказівку.

 

Перша сольна робота Саші Буля після півторарічної перерви.
Кліп є одночасно буктрейлером до роману "Плющ", і саундтреком до нього 

— Що ти його пакуєш тими яблуками? Він так і буде з тебе дурника робити, влаштовуючи сцени, — пролунав голос старого, що наближався, йдучи проти руху колони. — Ніяк ти не второпаєш, що найкраща похвала для коня, найкраще заохочення — це просто дати йому спокій. Це злізти з нього. Кінь — не вовк, не собака і не кіт. Він не хижак, який здобуває їжу полюючи. Який зважує кожний рух та заганяє себе, аж поки не звалиться з ніг, аби упіймати той омріяний шматок м'яса. Кінь не буде вислужуватись за їжу. Бо їжі в нього завжди вдосталь довкола, і за неї не потрібно боротися. Вона під копитами, вона на деревах, вона скрізь. Єдине його завдання — це не стати їжею для інших. А так — ніщо не заважає йому вдоволю набивати живіт. Ну, звісно, крім тебе, який лантухом сидить на його спині в цей момент. Тож усе, що тобі залишається, аби змусити Колумба чітко виконувати команди — це показати характер та втовкмачити у його конячу макітру, що буде лише так, як вирішиш ти. Прийдете ви лише туди, куди тобі потрібно. І чим менше він демонструватиме норов, тим швидше ви до цього місця дістанетесь. А ти — злізеш з його спини, даси досхочу відпочити, наїстися та напитися води. А яблука... Яблука сам можеш з' їсти. Тільки дивись ключі від сраки не згуби.

Старий спритно розвернув коня та поскакав уперед колони, яка продовжувала йти під проводом Арми. Йона надкусив яблуко. Те було кислим та терпким, і він пожбурив його в кущі на узбіччі, зірвавши пару лісових голубів в небо.

Йшли все повільніше, обережно роззираючись довкола. Упряж поскрипувала шкірою та дзвеніла залізячками. Покинутих автомобілів усе більшало, тож караван вервечкою блудив, наче у лабіринті, проторюючи собі шлях між сталевими трунами. У деяких ще можна було знайти кістки нещасних пасажирів. Йона ще ніколи не ходив цією дорогою. Зазвичай вони переходили річку вбрід кілометрів сорок вниз за течією. Але через паводок це було надто ризиковано.

Далеко попереду на дорозі з'явилося кілька невиразних приземистих силуетів. Старий зупинив колону і потягнувся за рушницею, що звисала з сідла паралельно його лівій нозі. Йона також зупинився і напружив очі в надії роздивитися, хто ж там. Рудий Байстрюк, тримаючи ніс за вітром, наїжачив жорстку шерсть на спині та став наче вкопаний.

Старий глянув в оптичний приціл свого Ругера, відвів гвинтівку в сторону і, злегка торкнувшись коня шенкелем, рушив з місця. За ним, наче важкі товарні вагони за локомотивом, поволоклися інші ланки. Йона не став кричати, щоб перепитати в чому справа, зауваживши, що старий не заховав карабін у кобуру. Хлопчина нагострив вуха і собі дістав скромний обріз гладкоствольної горизонталки. Спритно переломивши рушницю, він зарядив її та поклав поперек сідла.

Група знову пригальмувала. Старий глянув у приціл ще раз. Знову відвів зброю в сторону та поволі вислав коня вперед. Він зупинявся ще двічі, прикладаючи щоку до приклада, аж доки не пролунав гучний постріл, від якого аж зрезонували металеві каркаси. Коні синхронно здригнулися та схвильовано замотали головами, щось бурмочучи своєю конячою мовою. За пострілом долинув свист кулі, що ковзнула по залізу.

"Промазав! Роки беруть своє", — подумав Йона, так і не роздивившись, у що стріляв Савич. Старий ще з пів хвилини вивчав ціль крізь приціл, після чого смикнув затвором, запхав рушницю в кобуру, зіскочив з коня, відшукав у траві блискучу ще гарячу гільзу, підняв її та вкинув у нагрудну кишеню сорочки. Закинув ногу в стремено і за мить знову опинився в сідлі. Він обернувся і махнув хлопцеві рукою, закликаючи до себе.

Йона обігнав колону та порівнявся зі старим, що з виглядом переможця гордо набивав люльку.

— Бери Байстрюка і скачи попереду. Підберете нашу вечерю, — він витримав паузу і додав, — тільки обережно.

Рудий собака, відчувши кров, вже давно все зрозумів і тепер нетерпляче крутився біля копит Колумба, лише чекаючи вказівки, отримавши яку, різко рвонув вперед. Слідом за ним, наскільки дозволяла місцевість, прискорився верхи Йона.

Смугасте дике порося лежало на узбіччі біля залишків армійського Уралу. Куля увійшла між лівими оком та вухом і вийшла через праве, залишивши слід на металі, від якого й зрикошетила. Байстрюк жадно обнюхував здобич. Довкола були сліди копит та рил інших членів свинячої родини, яким сьогодні пощастило трохи більше. І хоча у вигляді окривавленої здобичі не було нічого апетитного, скупий раціон останніх днів у союзі із фантазією Йони, яка навіяла смак та аромат смаженого м'яса, змусили рот хлопця наповнитися слиною.

Він зліз із сідла і підняв порося за задні ратиці.

— Краще й не влучиш, — промовив старий, що вже наздогнав хлопця. — А я й сам засумнівався на мить, чи підстрелив. Пощастило, що вони дали так близько підійти. А все тому, що жерли. Пам'ятаєш, як я тебе вчив? Якщо чавкає і хвостом мотає — можеш йти. Тільки рило від землі відірве і хвоста опустить — стій як вкопаний. Ну, і про вітер пам'ятай. Хоча, здається мені, що вони з кожним роком все менш лякані стають. Скоро можна буде на них із самою сокирою ходити.

Ілюстрація до роману Саша Буль - Плющ

Ілюстрації до роману зробив київський художник-татуювальник Святослав Зуєв 

Йона прив'язав здобич позаду сідла і вліз на Колумба.

— А льоха здоровенна була. У неї з такої відстані й сенсу не було стріляти. Тільки сало б споров і розізлив дарма. А те, що кабана злити не варто, нам показав ще давним-давно Адоніс. Щоправда, його історія також вчить нас слухатися власної жінки. Та з приводу другого пункту я готовий посперечатися.

На худому обличчі старого майнула ледь помітна посмішка. — А хто такий цей Адоніс?

— Герой давньогрецької міфології, якого через притаманні всім тим історіям ревнощі, зраду та інцест, убив дикий кабан. Це якщо коротко.

— А яким чином кабан пов'язаний з інцестом? — округлив очі Йона.

Старий витримав паузу, випустивши кілька хмаринок диму, і почухав потилицю.

— За різними версіями кабана на нього наслали Персефона чи Аполлон. Якось так.

— Про нього я читав! — зненацька випалив хлопець. — Про Аполлона. Він був позашлюбним сином Зевса і покровителем музики.

— Не лише музики, — уточнив старий. — Вони там всі мультифункціональні були. Але, якщо ти хоч трішки знайомий із віруваннями стародавніх греків, то мав би вкурити, що не варто сприймати всю цю писанину буквально. Як і не варто сприймати буквально Біблію. Вашому поколінню вкрай складно зрозуміти тих, хто застав світ до зведення стіни. Як-от я. Що вже казати про письмена тих, хто жив за тисячі років до того. Хоча, з іншого боку, інколи мені здається, що час встиг зробити коло, наче стрілка годинника, що рано чи пізно повертається до початку; і заповіді стародавніх греків чи біблійних пророків тобі куди ближчі та зрозуміліші, ніж, скажімо, мої розповіді про буденне життя до пандемії чи історії з книжок минулого століття.

Старий ще кілька разів затягнувся люлькою і поглянув на закріплену за сідлом Йони здобич. Ані його голос, ані його вираз обличчя не змінились ні на йоту, проте юнак відчув, як наелектризувалось повітря і той перетворився із дотепного старигана у суворого наставника.

— Так і збираєшся за собою цівку крові вести до самого табору?

Зайвих інструкцій Йоні не знадобилося. Він зліз на землю і закріпив кабанця таким чином, щоб кров з простріленої голови не стікала на землю, де вже встигла утворитись червонява калюжа, яку злизував Байстрюк. Відтак заскочив на Колумба та наздогнав старого.

Той окинув юнака байдужим поглядом і схвально кивнув, після чого спокійно повернувся до розмови.

— А щодо кабанів, то читав я якось записки одного німецького натураліста. Майнхардт, Райнхард? Якийсь Ганс. Точно не згадаю. Так той прожив серед диких свиней майже дванадцять років. Їв разом з ними. На чотирьох ходив. Вони його зовсім боятися перестали й сприймали за свого. Описував їхню спільноту як високоінтелектуальну та охайну. Як на диких тварин, звісно. От тільки одного разу ледь не вбив його сікач, який прийшов покрити самку і прийняв його за конкурента. Тоді й довелося йому видати себе, закричавши людською мовою, щоб врятуватися.

Йона скромно засміявся.

Саша Буль- Плющ

Обкладинка роману

— Ох, і я б покрив якусь свиноматку, — різко змінив тему старий. — Будемо в місті — гайнемо в бордель. Якщо торгівля піде, звісно.
Уперше він узяв Йону із собою в це доросле місце два роки тому. З переляку хлопець тепер мало що пам'ятав про той перший раз, проте після кількох візитів дуже навіть полюбив навідуватись, як казав старий, «до дівчат». І тепер від однієї лише згадки про це тримався в сідлі стрункіше та помітно пожвавішав.

— Зі шльондрами, як з алкоголем: якщо знатимеш міру і не дозволятимеш помикати собою, то у вас складеться тривала, взаємовигідна дружба. Але, як і до пляшки з випивкою, не полінуйся зайвий раз принюхатися, — старий торкнувся кінчика носа.

— Навіть, якщо сто чоловік переконуватимуть тебе в тому, що там допандемічний односолодовий шотландський віскі. Болячки курвів згубили не менше люду, ніж паршиве пійло.

— Довго ще до того мосту йти? — вирішив обережно змінити тему Йона, аби врятуватися від чергової порції повчань.

— Я востаннє тут теж давненько бував, але, судячи з кількості машин, ми вже близько. Коли країна «поламалась», — всміхнувшись, сказав чоловік, — мости часто-густо ставали основними воротами на транспортних артеріях, де військові чи інші представники тимчасової влади намагалися стримати потоки людей. Бачив отвори від куль? Чималенькі. Схоже на те, що тут по затору добре пройшлися кулеметом, аби пояснити серйозність намірів.

Йона поглянув на мікроавтобус праворуч від себе. В капоті й дійсно проглядалися зо два десятки дірок розміром з монетку.

— Мені доводилось бачити подібне, — продовжив старий. — Щоправда, в іншій частині України. Та впевнений, що ані методи одних, ані реакція інших особливо не відрізнялися. Люди днювали й ночували в цих заторах, що лише більшали з кожною наступною годиною. Ставали настільки довгими, що інформація з початку автоколони доходила до її хвоста вкрай спотвореною. Коктейль із втоми, відчаю та страху вступав в реакцію і перетворювався на гнів. Тоді відбувалися поодинокі спроби прорватися через кордон, протестувати. Як тільки вони ставали досить гучними, військові відкривали вогонь. Чувся плач та зойки. Колону охоплювали паніка та метушня, які поступово стихали, та розпочиналися нові болісні години очікування. Дехто пробував долати ріку вплав, в обхід моста. Одні топилися, інших розстрілювали солдати. Уночі вздовж дороги запалювалися багаття. По чорній воді та дахах автомобілів, наче щупальця, бігали промені прожекторів. Періодично знову лунали постріли. І таких точок по всій країні були десятки, якщо не сотні.

— Куди направлялися всі ці люди?

— Ти про цей конкретний міст? На захід. До кордону з Польщею, Словаччиною чи Угорщиною. Думали, що там їх чекає порятунок. Та навіть якби їм вдалось пройти цей блокпост, попереду їх чекали інші контрольні пункти. І чим ближче до кордону — тим швидше військові зі зброєю в руках застосовували її.

За розмовою час пролетів непомітно. Ряди дерев на узбіччі розступилися і за ними відкрилася панорама долини ріки. Тут дорога досить стрімко сходила донизу. Місце, де колись був облаштований контрольний пункт, було легко впізнати за залишками військової техніки, нагромадженнями бетонних плит та кучерявими пасмами колючого дроту, що за ці довгі роки повростав у дерева та землю, ставши частиною природи. Де-не-де збереглися попереджувальні знаки з облізлими піктограмами, списками правил та крикливими написами "КАРАНТИН". Сумно схиливши голови, з веж та стовпів поглядали биті прожектори та раковини гучномовців.

Sasha Boole у мережі:

https://sashaboole.bandcamp.com
https://www.facebook.com/sashabooleofficial
https://soundcloud.com/sasha-boole
https://www.instagram.com/sasha_boole/

Neformat.com.ua ©