Абрагам Кенні: Життя тривало, але смерть була всюди

Влітку 2023 року балто-австралійський митець Абрагам Кенні (він же The Diamond Blow) відправився у свій перший український тур. Під час подорожі музикант робив польові нотатки, скорочену версію яких ми й публікуємо.

Abraham Kenny
австралійський сольний виконавець

Понад десять років жив у країнах Балтії, а саме в покинутому концертному залі Linnahall, де став знаковою фігурою талліннського андеграунду. Протягом останнього року Абрагам живе у Австралії.

Музикант також відомий під псевдонімами The Diamond Blow, Ylisten і нещодавно Kinglake. У 2018 році Абрагам грав у Львові в рамках східноєвропейського туру і з того часу мав намір повернутися в Україну, що і зробив із солідарності з українським народом влітку 2023-го.

До слова, у лютому цього року музикант має запланований тур на 11 міст, серед яких Київ, Харків, Львів, Чернігів, Суми та низка інших міст.

ABRAHAM KENNY тур 2024

Коли почалася війна, я вже 13 років жив у Таллінні, Естонія. Ударні хвилі прокотилися по всьому регіону, пригадавши травму 50-річної російської окупації. Усі відчували, що наступними були країни Балтії.

Як артист, я ставив собі питання — якою повинна бути моя роль. Чи варто мені відповісти на заклик Зеленського і вступити до іноземного легіону? Зі страху я подумав, що буду більше тягарем, ніж допомогою. Тому вирішив запропонувати виступ в Україні на знак солідарності.

У червні 2022 року я повернувся до Мельбурна, Австралія, не викидуючи цю думку з голови. Там я потрапив на роботу в український магазин делікатесів, і це був ніби мікрокосм українського суспільства. Там працювали росіяни, татари, євреї та українці, деякі прибули як недавні біженці.

У квітні 2022-го Абрагам видав трек на підтримку України

Я заощадив гроші і врешті-решт написав у київський клуб The Crown, яким керує Станіслав. Він допоміг мені організувати весь тур, і з кінця червня 2023 року протягом двох тижнів у мене було заплановано 8 концертів по всій країні. Це мав бути благодійний тур, усі виручені кошти мали бути передані підрозділам оборони. Тож мені нічого не залишалося, як купити квиток.

В Україні люди часто запитували мене, чи не боюся я там бути. Я відповідав: "Іноді, але набагато менше, ніж коли купив той квиток". Я не уявляв, як буду реагувати на українські реалії.

Спершу я прилетів до Кишинева, де відіграв два концерти, а потім поїхав до Одеси, звідки й почав свій український тур.

Одеса

Приїхавши в Одесу, я відчув спокій цивільного життя. Поки що єдиним нагадуванням про зону бойових дій були блокпости та кількість солдатів навколо. Я багато років мріяв побувати в Одесі, це приморське місто носило ауру містики. Воно виглядало таким романтичним і ностальгійним, як я і уявляв — портове місто, занепале і водночас величне.

Тієї ночі в хостелі я був свідком яскраво-помаранчевих вогнів у небі, які рухалися до міста, якихось сигнальних ракет, супроводжуваних звуком віддаленої кулеметної черги. Це було сюрреалістично.

ABRAHAM KENNY. Odesa street performance_august

Наступного вечора мав відбутися мій перший концерт у єдиному в Одесі альтернативному клубі "More Music Club". Я почав рано через комендантську годину, зібралося чимало людей. Чесно кажучи, не знав, чого очікувати, граючи в країні, у якій триває війна. Зрештою я був приголомшений теплотою реакції натовпу. До мене підійшов солдат і дав мені перший із багатьох подарунків — щойно відкарбовану українську монету із зображенням солдата.

Перед закриттям у барі включили "California Dreamin’", гарна дівчина стояла на барній стійці й танцювала, а персонал і кілька відвідувачів приєдналися до хору. Усе виглядало ніби з фільму про в’єтнамську війну. Тієї ночі, коли я повернувся в хостел, бачив спалахи світла й чув низькі звуки. Я думав, що нас атакують, поки не зрозумів, що це була гроза.

Дніпро

Наступне шоу було в Дніпрі. У нічному потязі мені пощастило потрапити в купе з кльовими людьми. Єврейський бізнесмен із Запоріжжя, який взявся за поліцейські обов’язки, вистежуючи диверсантів, його дружина — піаністка світового рівня, та жінка з добрим гумором, яка поверталася до рідного міста. Я відчував підйом духу українського народу. Ми балакали допізна. Дорожня тряска закралася в мій сон, мені гадалося, що нас обстрілюють і потяг розносить. Я намагався прокинутися, але був паралізований страхом, я був у сонному паралічі. Зрештою я прокинувся і побачив, що поїзд цілий.

У своїй творчості Абрагам активно використовує естетику Східної Європи

Шоу в Дніпрі стало справжнім провалом. Напередодні дзвонив організатор, він взагалі не рекламував концерт і намагався його скасувати. З’явилося близько п’яти людей, я відіграв концерт і сподівався на наступний виступ.

Харків

Харкова я боявся найбільше через близькість міста до фронту та російські пускові установки С300-С400. Туди я добирався мікроавтобусом, який був набитий солдатами. І от до нас зайшов надзвичайно великий п’яний солдат. Він голосно розмовляв, намагаючись подружитися з будь-ким поруч, і зрештою затих й почав тихо плакати. Мені стало прикро за хлопця. Очевидно, він пройшов через пекло, тож хто міг його звинувачувати? Дивитися, як вмирають твої друзі, вбивати або бути вбитим… Це неприродно ні для кого, за винятком кількох божевільних, з якими я потім зіткнувся у клубі. П'яний солдат почав блювати на сидінні позаду мене, і його вивели з автобуса. Інший солдат зі спокійним виразом обличчя дивився на нього вибачливо.

Автобус летів вузькою трасою повз міста під виття сирен повітряної тривоги. Я спізнювався на годину, й пасажири підказали водієві, де мене можна висадити. На околиці міста мені викликали таксі до пабу "Кефір", де я й зустрів організатора Олексія. Поїздка на таксі продемонструвала майже порожні вулиці, а всередині закладу панувала атмосфера солдатського шинку. Олексій був надзвичайно гостинним, нагодував мене та налив великого пива, за що я був дуже вдячний після моєї подорожі.

У Києві Абрагам встиг записати кілька пісень, зокрема і кавер на Русю

Шоу пройшло чудово, я відчував, що моя музика чіпляє людей так, як мені хотілося б. Потім сів за стіл із купою солдатів іноземного легіону. В одного хлопця із Південної Африки був величезний шрам на обличчі, наслідок влучення осколка, і він, здавалося, був у захваті від цього. Він сказав, що виріс зі зброєю, і коли в нього вперше вистрілили, почувався як удома. Ну, кожному своє. Його ставлення до бійні різко контрастувало з українськими солдатами, з якими я спілкувався і які здавалися втомленими та замученими часом, проведеним на фронті. Які просто хочуть миру й щоб росія від'їбалася, щоб вони могли жити далі.

Після виступу я знайшов свій готель і сів дивитися повтор Всесвітньої ліги серфінгу. Це допомагає мені розслабитися після шоу. Саме тоді увімкнулися сирени повітряної тривоги, діватись було нікуди, тож я просто далі дивився. Поєднання цих двох світів було абсурдним. Я їхав Україною з почуттям наївності. І вирішив, що краще не знати, яка небезпека мені насправді загрожує.

Київ

Наступною зупинкою був Київ. Місто було живе, щовечора вулиці та парки були переповнені. Київ прекрасний, зі звивистими горбистими вуличками, сходами в нікуди, парками високо над річкою та доріжками, освітленими цікавими ліхтарями. Я грав у The Crown на Подолі, де нарешті познайомився з власником Станіславом. Ніколи не міг уявити, що побачу за лаштунками клубу протитанкову реактивну установку Javelin!

Переді мною виступав артист під назвою Vykroutas. Він грав однією ногою на драм-машині, намотуючи темні рифи та співаючи українською. Натовп був нечисленний, проте крутий. Станіслав мені подарував кастомну дисторшн-педаль.

Чернігів

Наступного дня я прямував у Чернігів, де, яка мені розповідали, один танк захистив усе місто. Переді мною виступав місцевий артист, сольний виконавець Роман Реп'ях. Він грав із низько налаштованою акустикою з легким дисторшном, використовуючи дисонанс під час монотонного співу. Під час мого виступу жінка із залу запитала: "Що змусило вас приїхати в Україну?". Я відповів — "Це акт солідарності". Це була правда, але не вся.

Як знає кожен не надто відомий митець, питання про те, навіщо й далі займатися мистецтвом, коли в ньому, здавалося б, немає потреби, є болісним і зрештою безглуздим. Після двох десятиліть невизначеності я хотів знати, чи є користь від того, що я роблю. Україна мала відповісти на це питання. Виявилося, що люди в скрутному становищі можуть щось витягнути з моєї музики, не вважаючи її ескапізмом. Кульмінацією цього стало те, що чоловік із залу на хвилину обняв мене під час одного з моїх виступів.

Влітку минулого року Абрагам випустив новий повноформатник "Urban Mysticism"

Локальний промоутер Єгор запросив мене на ще один виступ у клубі "Перемога Центр", який вони будували з радянського кінотеатру. Я познайомився з багатьма хорошими людьми на чернігівських концертах. Один з них був худим бородатим чоловіком, який кульгав і мав сумний вигляд. Цивільний житель, який захищав місто в перші дні. Бої були настільки інтенсивними, що він не може пригадати, що сталося. Брат виніс його непритомного з бою.

З мого житла у Чернігові був вид на нині зруйнований готель "Україна". Було таке враження, ніби велетень відкусив від нього шматок. Показали мені і зруйновані будівлі на околиці міста. Ця безсенсовна руїна викликала в мене обурення від російського варварства.

Повернувшись до Києва я випадково натрапив на вуличну музикантку з ніком i_dream.girl, яка в пізніх сутінках посеред парку співала сумні пісні українською. Кількість адреналіну і травми в суспільстві, очевидно, вторглися і в мої почуття. Тож її перформанс діяв заспокійливо на мої нерви.

Тернопіль

Далі я їхав потягом до Тернополя, де мав грати на великому майданчику під назвою "Пошта". Я був єдиним виконавцем того вечора, усе було досить стримано, аудиторія майже повністю складалася з дівчат. Під єдиною червою лампою я вийшов на сцену в довгому пальті, яке знайшов за лаштунками. Після концерту я проводив дівчину додому під дощем, а потім шукав дорогу до готелю під час комендантської години, коли вимкнулося світло і на вулицях стало темно.

 

Посеред другої ночі в Тернополі мене розбудили сирени. Як виявилося, Львів потрапив під ракетний обстріл, загинули щонайменше шестеро людей. У барі "Травень", де я мав грати, зробили кілька днів трауру перед відновленням концертів. З поваги до жертв моє шоу перенесли на пізніший термін.

Івано-Франківськ

Мій тепер передостанній виступ був у Івано-Франківську. Напханий сауна-мікроавтобус мчав у бік міста під саундтрек інструментального Slavic Disco. Вже у Франківську я пройшовся головною вулицею, на якій працювали кафе та ресторани. Білборди з обличчями загиблих воїнів стояли вздовж дороги. Життя тривало, але смерть була всюди.

Концерт відбувся суботнього вечора у барі "Блуд". Його власник Джордж, з веселим обличчям, уже був досить накиданий через те, що це була річниця закладу, і мені він теж запропонував випити. Натовп був у піднесеному настрої, вони влаштували танцювальне коло та підняли запальнички під баладу. Один хлопець мене потім запитав, що сталося в моєму житті, що я приїхав в Україну у цей час? Гарне питання.

Кліп до останнього альбому виконавця

Перебуваючи в місті, я відвідав концерт просто неба в промисловій зоні, куди з’явився і натовп шорсткої молоді, наче прямо з 90-х. Гурт Злипні вийшов на сцену зі своєю вокалісткою-скрипалькою, а також репером, гітаристом та діджеєм. Під час шоу позаду них стояв ексцентричний літній чоловік у клоунському вбранні, жонглюючи під український етно-хіп-хоп-психоделік-ню-метал, наче це Євробачення у паралельному вимірі. Сцена була абсурдною і хаотичною. Тут я зрозумів, що Україну не перемогти, це були найвільніші люди, яких я зустрічав.

Львів

Я повертався до Львова, щоб зіграти свій останній концерт туру в "Травні", вузькому триповерховому барі, де подають смачні веганські страви. Переді мною виступав сольний артист Монтеск'є. Його музика була просторою, меланхолійною і з пишними мелодіями, навіть трохи шведськими. Щоденна його робота полягала в тому, щоб слухати розповіді про російські військові злочини та перекладати їх французькою мовою. Пізніше я дізнався, що це вплинуло на його психічне здоров’я.

ABRAHAM KENNY . Lviv_Traven

Львівська публіка була більш стриманою і, я б сказав, європейською за духом. Я закінчив шоу своїм епічним синтезаторним треком "The Fate Of Lonely Ghosts" зійшовши зі сцени зі словами "Слава Україні". Так і завершився мій тур.

 

 

Епілог

В Одесі, куди я повернувся по завершенню туру, одного вечора сирени завили пізно, як це зазвичай буває, мабуть, для найбільшого психологічного впливу. Я перевірив додаток, який хтось рекомендував, і там жирним червоним шрифтом було зазначено: "ДО УКРИТТЯ!!! РАКЕТИ КАЛІБР НА ПІДХОДІ!!!". Я одягнувся і спустився вниз, щоб сховатися під сходами. Там зустрів одного зі своїх сусідів. Ми трохи побалакали моєю жахливою російською, час від часу перевіряючи наші додатки. "РАКЕТИ КАЛІБР ЗА 15 КМ!!!". Я дивився на маленького павука, який звисав зі стелі коридору. Зрештою гучний звук струснув будівлю, а потім ще один. Це був перший раз, коли я відчув справжній страх. Мій сусід повідомив, що це виходи. Через деякий час він відчув полегшення і сказав: "Ми їх збили, час спати".

Підіймаючись сходами, я побачив домашнього кота, який сидів між вазоном та стіною і пильно вдивлявся в простір.

Дізнатися більше про Абрагама Кенні:

https://abrahamkenny.bandcamp.com/
https://open.spotify.com/artist/2K2vfWjcLeWkW2sTTACZ8e
https://www.facebook.com/thediamondblow/
https://www.instagram.com/thediamondblow/

Оригінальний текст - Абрагам Кенні, переклад Стасона Київського, редагування - Ярина Денисюк 

Neformat.com.ua ©