Занудна колонка про статистику і гендер в музиці

Повертаюся з новою редакторською колонкою. Я думала, та перша стане останньою, але є чим поділитися. З дати публікації та назви одразу можна здогадатися, що мова піде про гендерну рівність.  Цього року ми не підготували окремий матеріал до 8 березня, але я маю кілька думок, якими хочу поділитися, а в процесі згадаю наші старі, але все ще актуальні, матеріали на тему.

Отож, у 2018 році я мала кілька спроб "розвідати" ситуацію зі становищем дівчат в українській андеграундній музиці. Зокрема, питала їх самих в інтерв’ю, чи нема враження, що жінок мало у сцені, зокрема, у металі? У відповідь переважно чула, що то надумана проблема, дівчат вистачає і все загалом добре. Тож питати перестала, бо виглядало, що я штучно нагнітаю ситуацію.

Окреме дослідження було зроблене про жінок в українському репі, адже там їх легко перерахувати на пальцях однієї-двох рук. Тут би ніхто не посперечався, що дівчата хіп-хоп оминають. Так, за цей рік встигла з’явитися alyona alyona, а точніше вона перезапустила свою кар’єру, бо ми про неї писали у тому матеріалі, але ще в якості Альона Al.kaida (A la Fume). Тож дівчачий реп в Україні став яскравішим, але кількісна картина, в принципі, не змінилася.

Частково мій вплив зачепив нашого Єгора Фелюста і він зробив досить масштабне дослідження того, як змінювалася роль жінок у світовій сцені. І, о диво, виявилося, що у світі теж не все добре. Прогрес є, і значний, але шлях дівчат до музики був не таким вже й простим, а дискусії щодо ролі та місця жінок у сцені точаться і досі, що свідчить про наявність проблем, принаймні, у певних жанрах (наприклад, пізнавальний матеріал про метал). Якось це не в’язалося із думкою "в Україні все супер". Не схожі ми на передову країну у плані гендерної рівності, то чому музика мала би бути винятком? Та й особисті спостереження не схиляли мене до позиції, що все настільки чудово.

Однак, тему я все ж полишила, бо наступним логічним кроком для отримання відповіді на моє питання мала бути статистика. Наприклад, про кількість дівчат-виконавиць в українській музиці. А де взяти статистику учасників всіх українських гуртів? А ніде. Надто велика робота, щоб збирати її самостійно, надто мінливі дані. Проаналізувати частину відомих нам гуртів — теж такий собі варіант. Я так-сяк уявляю, як працює соціологія, а тому провести дослідження, результати якого репрезентували би всю Україну геть непросто. І навіть якщо нівелювати цей факт, все одно на таку велику працю у нас не було часу та ресурсів. 

Занудна частина

Аж тут вийшло спільне дослідження Радіо Аристократи та порталу Texty.org.ua. Перші зібрали та прослухали, як вони самі кажуть, "усі українські релізи 2018-го року", а Тексти візуалізували зібрану інформацію. Загальна кількість альбомів склала 416, але до аналізу потрапили 243, що теж дуже багато. 

Звісно, я розумію, що отримані результати не зовсім репрезентативні, що, втім, відмічають і автори дослідження:

"73% зібраних альбомів створили чоловіки, 18% альбомів маємо від змішаних гуртів і 9% — від суто жіночих. Ми знаємо, що насправді багато жінок працюють у музичній індустрії, але залишаються в тіні публічної діяльності. Так, наприклад, Ірина Горбань є арт-менеджеркою гуртів DakhDaughters та DakhaBrakha".

Але водночас 243 альбоми — це вже досить вагомий масив даних, тож я вважаю інфографіку Текстів на цей момент найбільш наближеною до реальної картини української музики. Та й, в принципі, це ЄДИНІ числа, які ми маємо щодо музики та гендеру на сьогодні. І навіть, якщо мова не зовсім про андеграунд, то про актуальну і точно не найгіршу музику. Наведена статистика також показує, що ці 243 позиції мають непогану диверсифікацію за жанрами, а рок і метал (куди й всіляка психоделія, й індастріал потрапили) складають значну частину релізів. І географія досить широка та охоплює всю Україну.

Тож, що ми маємо. 9% альбомів випустили суто жіночі гурти. Жанрово це переважно поп та інді-музика, а отже, альбом тут найчастіше представляє одна вокалістка. У цьому списку не бачимо, наприклад, київське дівоче тріо Death Pill, чи виконавицю Grisly Faye, тож потенційно відсоток міг би бути вищим, але я не вірю, що якимось чином він би зріс до 50%. Ну, може, якби ми почали рахувати всі народні колективи, всіх поп-виконавиць, навіть тих найбільш примітивних, то так, але, повертаючись до моєї першочергової ідеї — додай ми всі дівчачі андеграундні чи навіть інді колективи, мало що би змінилося.

18% альбомів створили змішані гурти. Цей відсоток міг би зрости більш відчутно, якби статистика була більш всеохопною. Але проблема цього показника у тому, що він для нас сам по собі малокорисний. Адже тут можуть бути й колективи, де одна дівчина, а хлопців троє, і гурти з кількома музикантками, але одним чоловіком. Тож цей відсоток нам показує, що дівчата у сцені є, але не дає зрозуміти, наскільки їх багато.

І врешті маємо 73% суто чоловічих релізів. Я певна, що і сюди ми могли б додати непогану таку кількість гуртів, тож правки могли б мати місце по всіх трьох пунктах. Ми, на жаль, не знаємо точний вплив цих правок на кожен із показників, тож лишається аналізувати те, що є. Розумію, що ніби сама себе заганяю у глухий кут, але, можливо, мої роздуми якраз наштовхнуть кого-небудь на більш масштабне дослідження цієї теми. По цьому пункту додам ще одне спостереження: більша частина альбомів, віднесених до жанрів рок та метал, сконцентрувалася саме у чоловічій графі.

Справедливе також зауваження про те, що з гуртами працюють менеджерки, фотографині, художниці, візажистки та ще сила-силенна спеціалісток та спеціалістів, але ми мусимо десь поставити крапку і в цьому випадку розуміємо, що об’єкт дослідження — безпосередні учасники та учасниці музичних колективів, які створюють музику, пишуть пісні, виступають з ними на сцені.

У результаті, я б інтерпретувала ці відсотки так: У 2018 році лише 27% цікавих якісних українських альбомів були видані за участі хоча б однієї музикантки чи вокалістки. Водночас переважно це були інді-, поп- чи електронні релізи.

Тож маємо неідеальний, але доказ того, що серед музикантів, особливо у так званій "важкій" музиці, переважають чоловіки.

Гендерна частина

Ну і що я хотіла цим довести, спитаєте ви? А те, що наступним кроком після того, як у нас з’явилася хоч якась статистика, має бути аналіз причин такої ситуації. Спитайте себе, чому жінок у музиці так мало, коли, згідно з даними Держстату, у 2018 році жінки складали 53% населення в цілому? Вони не такі талановиті чи вагіна якось заважає? Насправді, якщо зацікавитись питанням і подивитися статистику політикинь чи жінок-керівників в Україні, результати соцопитувань щодо ставлення до жінок у нашому суспільстві, чи вивчити розрив у розмірі заробітної плати, то нескладно буде прийти до висновку, що йдеться про частину комплексної суспільної проблеми, яка називається дуже просто — гендерна нерівність. Починається вона з тих меседжів, які з дитинства вкладають у голови маленьким дівчаткам і завершується суспільним тиском вже у репродуктивному віці, та й на старості менше стереотипів не стає.

Недавнє дослідження гендерних стереотипів в Україні, яке повела міжнародна дослідницька компанія Ipsos на замовлення проекту "Я зможу!»" Фонду Олени Пінчук та проекту "Всі. Свої", виявило наступне: 

  • 65% респондентів вважають, що жінку визначає зовнішній вигляд, що вона - "в першу чергу красуня".
  • 59% схильні думати, що жінки — це слабка стать.
  • 40% впевнені, що чоловік може дозволити або заборонити жінці здійснювати якісь вчинки.
  • 30% впевнені, що саме жінка повинна йти на компроміси і т.д.

І, до речі, мова ж не тільки про чоловіків. Так висловлювалися щодо інших жінок, щодо самих себе, жінки. Хтось скаже, що на цьому розмова завершена, але ж ні. Коли дівчинка з дитинства бачить у книгах, що місце жінки — на кухні, що догляд дітей — це жіноча справа, що всі жінки у підручниках — чи то лікарки, чи то вчительки, як вона почне мріяти про кар’єру рок-зірки? Коли мама, бабуся і геть незнайомий дядько на сімейних посиденьках роками будуть втовкмачувати, що треба гарно виглядати, бути чемною і добре вийти заміж, то чому їй має захотітися піти на метал-концерт? Коли самі ж однолітки будуть здивовано, а може, і трохи зверхньо коментувати: "О, то ти слухаєш ТАКУ музику? Неочікувано, як для дівчини", то де взяти відвагу й у 14 чи й у 20 років створити свій панк-гурт? От нам і лишається, що так вдало мають скластися зорі, аби дівчина десь почула потрібну музику, зацікавилася, подолала нав'язане суспільством "призначення" і нерозуміння, мала досить сили волі й таки добралася до сцени. І не слід плутати — це не 27% дівчат на сцені, це лише відсоток музики, до яких дівчата хоч частково приклалися. А самих дівчат, очевидно, ще менше. Така от погана статистика.

Чому погана? Відповідаю. Мала кількість дівчат у музиці веде до того, що мало, або недостатньо висвітлюються саме жіночі питання у текстах, менше піднімаються важливі теми для цієї групи населення. Втрачається потенційний вклад у музичну інструментальну частину, потенційні ідеї, зміни, які могли б принести з собою жінки. Це з творчої точки зору. З фінансової, є окремі дослідження про те, що економіка виграє від гендерної рівності, і навпаки, то чим культурна економіка інша? Наведу статистику нашого сайту та соцмереж — лише 30%, а то й менше, складають читачки. І десь приблизно ту саму картину ми бачимо на андеграундних івентах. Тож більша кількість дівчат у музиці — це нові ідеї, нові відвідувачі концертів, нова аудиторія для самих гуртів і для преси. Ну і врешті йдеться про те, що банально недостатньо яскравих прикладів для наслідування на сцені та виходить ніби замкнене коло, коли мала кількість дівчат на сцені провокує малу кількість нових музиканток на сцені. 

***

Учасниці того ж таки Death Pill не так давно писали, що їх бісить, коли акцентують, що вони суто жіночий гурт (вибачте, якщо переплутала, але ось блог на тему). Погоджуся. Ідеальне суспільство — це таке, де не буде сенсу виділяти якихось музикантів за їх гендером, але так станеться лише тоді, коли ніхто з учасників процесу не відчуватиме тиску й у всіх будуть рівні можливості для розвитку. У такому ідеальному суспільстві й кількість жіночих колективів не матиме значення, але чомусь мені здається, що вона буде більшою). А поки сама реакція слухачів на тих же таки Death Pill каже нам, що жіночий панк-гурт в Україні — все ще дивина й екзотика. 

Я не хочу нікому нав'язувати свою думку, але об'єктивно є докази, що свідчать — у музиці все ще домінують чоловіки, у тому числі й в андеграунді, а жінки, у кращому випадку, сприймаються, то як дивина, то як окраса гурту (я особисто виправляла такі формулювання у неформатівських статтях). А повертаючись на самий початок, не визнавати проблему і казати, що в Україні все добре, — це як бути своїм "пацаном", злитися з сильнішим, мімікрувати під більш привілейованого. Але спитайте себе, дівчата, кому це врешті приносить більшу користь?

Neformat.com.ua ©