Щось більше, ніж просто слухати музику

Мотиваційні матеріали — не новинка. Хтось каже, що це не працює, а проте така література залишається популярною в різних сферах. Хоч стосовно української музики, а тим паче андеграундної, їх робити не так уже й легко, але ми спробували, поспілкувавшись з людьми, котрим усупереч всьому вдалось перетворити своє захоплення на помітну справу.

Євген Тимчик зображений на фото невипадково, але цього разу спілкуємось з ним не як із фронтменом гуртів Septa та The Nietzsche, а співзасновником Louder.me. Це платформа, яка допомагає незалежним музикантам знайти слухачів, а тим, зі свого боку, – нову музику. Запитуємо про можливості використання своїх знань на практиці.

"Спочатку проєкт Louder.me створювався з огляду на мої уявлення про потреби музикантів-початківців, котрі, власне, сформовані емпіричним шляхом. Через це я вже проходив: формування першої аудиторії, одержання фідбеку на свою музику — словом, бути почутим. Без мого досвіду все могло вийти зовсім по-іншому, оскільки зараз є сотні ідей для музичного сервісу й того, як зробити його відмінним від інших. Конкретно він дуже повпливав на процес формування гіпотез і концептуалізації самого продукту, багато речей не потребували рісерча, оскільки я був у тому повністю обізнаний.

Звичайно, самому це зробити було б дуже важко, пощастило мати в команді не просто мотивованих людей, у кожного також є різний музичний бекграунд. Ми й далі будемо впроваджувати те, із чим знайомі не із чуток, тому що майже всі – це такі ж музиканти, як і я.

Це робота, тому мотивація – то насамперед заробляти. :) Запросили мене на неї за оголошенням просто як менеджера проєктів із ціллю створити музичний продукт. Ідея та концепція з'явились уже в мене, і я ж зібрав усю команду. Пощастило, що працюю над справою, яка мені близька й у сфері, котру розумію. Louder.me – інвестиційний проєкт, зараз ми тільки підбираємось до етапу монетизації".

Щось_більше,_ніж_просто_слухати (2)

 

Наступна історія про те, як з хобі диванного гітариста можна зробити кар’єру. Артем Дудко (Straytones, Backchat) – бренд-менеджер гітарного відділу "AT-MT Trade". Компанія працює на ринку України понад 20 років і сьогодні офіційно представляє відомі бренди, як-от Fender, Gibson, Ibanez, Marshall і багато інших.

"Я почав свідомо та серйозно цікавитися музикою приблизно у 12-13 років. Пам’ятаю, що, окрім переписаних у друзів та двоюрідного брата касет, у мене з’явилась Rammstein – "Mutter". Далі почалась епоха MP3-дисків, відома "Чорна колекція" з Петрівки, поради старших братів однокласників, магазин "Core", відкриття нових гуртів та жанрів, перший панк-концерт у "Барвах" та перший концерт КиШ у Палаці cпорту.

Пам’ятаю переломний момент, коли я захотів навчитися грати на гітарі та вирішив, що треба зібрати шкільний гурт і виступити через рік на випускному.

Був момент, коли дещо набридло слухати звичний мені метал, і відкрив для себе ню-метал. Іронія в тому, що саме через ню-метал зареєструвався на "Неформаті", слухав цю нову для мене музику приблизно весь перший курс, і потім через форум же більше не слухав, ха-ха. Так, Неформат відкрив для мене нову музику, нових артистів, нові жанри й довів до абсолюту мою звичку завжди шукати щось нове. Про музику я хотів знати все й шарити в усьому.

Завдяки "Неформату" з’явились нові знайомі та друзі, і це було дуже в тему, оскільки в університеті мою жагу до музики розділяло не так багато людей. Це призвело до утворення гуртів, у яких грав. Спершу thrash/death/black metal гурт Mastemah, що через певний час перетворився на Backchat. Завдяки тому ж форуму з’явились і Straytones. Нові знайомства вели до ще більшої кількості знайомств, до нових концертів різних жанрів. Завдяки знайомствам чисто на музичному підґрунті дізнався, що відкрита вакансія продавця-консультанта в магазині "МузТорг". У той момент я щойно отримав диплом інженера й мав вибір, чи продовжити працювати за профілем в місці, де проходив практику, чи кинути все й піти туди. Мені вдалось успішно пройти співбесіду й закріпитися в компанії.

Працюючи в магазині, не переставав шукати нову музику й, звичайно, вивчав тонкощі та нюанси, що безпосередньо стосуються музичних інструментів, ефектів, брендів та багато чого іншого. Завжди було цікаво, як можна отримати той чи інший звук, як і чому певний артист має саме таке звучання, що на це вплинуло. Інтерес до музики був корисним для роботи, я міг пояснити, як досягти бажаного ефекту або звуку тим, хто це шукав. Уже 6 років не працюю в магазині, хоча маю безпосереднє до нього відношення. Мої обов’язки значно ширші, й, окрім усього, досить часто подорожую та спілкуюсь з іноземними партнерами (і не тільки).

Одного разу в Амстердамі випадково познайомився з дуже цікавою та неординарною особою, ми провели решту часу разом, а наступного дня у мене вже була ділова зустріч. Проте знайомство змусило мене придбати квитки до Барселони через 2 місяці, аби знову побачитись. І от уже там ця особа спитала, чи можу згадати той самий переломний момент у минулому, завдяки якому я тут і зараз? І тоді замислився й зрозумів, що через ті самі касети, що з’явились у мене в дитинстві й пробудили любов та інтерес до музики тепер знаходжуся тут, у Барселоні, із цікавою людиною й маю усе, що маю. Думаю, ніколи не варто недооцінювати силу та важливість ваших захоплень, хобі. Якщо відчуваєш: щось – твоє, то варто собі довіряти й рухатися в правильному для себе напрямку".

 

Ще один наш герой Юра "Утюг" Демиденко (Stinx) – відомий в андеграунді концертний звукорежисер, також займається зведенням і мастерингом (Oldskull Studio). Він розповідає, як музика визначила його теперішнє заняття і як досвід творчості допомагає у роботі.

"Якщо пригадувати, із чого все починалось, чомусь до голови лізе один з перших спогадів дитинства: я стою вдома біля фортепіано, на якому грає мама (композиторка, викладачка музичного училища), і співаю. Тож у тому, чим зараз займаюся, нема нічого дивного: я змалку був оточений музикою, ходив до філармонії, слухав твори класичних і сучасних академічних композиторів наживо в чудовому виконанні. У цьому й убачаю причину того, що в мене вуха в потрібному напрямку стоять.

Ну а безпосередньо до звукорежисури я прийшов років у 14, коли зібрав свій перший панк-гурт Лажа (про те, як ми добували інструменти, можна зняти цілий треш-фільм), і коли матеріал більш-менш став схожим на пісні, було дуже цікаво, як воно зі сторони звучить. Тож я взяв який був мікрофон, і під’єднав до якої було звуковухи в якому було компі, і, як зміг, записав (інтернету не було, довелось розбиратись самому). На щастя, комп був маминим, вона – музикантка, звуковуха була норм, та й необхідний софт на компі також був (хоч і заточений під набір нот, але я знайшов потрібні мені функції) і... отримав перший у своєму житті демо-запис. Він виявився слухабельним, дав мені змогу проаналізувати виконання і розуміння основних принципів запису. Наступні пару років ми продовжували вчитись грати та записуватись, експериментуючи з кількістю мікрофонів і потрековим записом.

Потім я вступив до музичного училища, гурт розпався, роки через півтора я зібрав Bastard & the Projectiles. Уже маючи певний досвід у панку, знав принципи DIY, був чітко налаштований записувати себе сам в майбутньому. Гаражність колективу була обрана зокрема й через розуміння того, що все одно кращого саунду не вдасться досягти з технічних причин, тож ми зробили це частиною нашого стилю. Спершу записали на два мікрофони демку для себе та друзів, а потім я пів року відкладав стипендію, купив 8-канальний мікшер і мікрофонів, на скільки вистачило грошей. Ми взяли в знайомого нормальну барабанну установку, усе під’єднали, налаштували й записали барабани/бас/ритм-гітару наживо, а потім дописали другу ритм-гітару, соло й вокал окремими доріжками. Запис виявився кращим за ті, що робив раніше, але я очікував більшого. Проте, то був дуже важливий досвід, з якого зрозумів, чим хочу займатись. Тож творчість і звукорежисура для мене нерозлучні із самого початку, як дві сторони монети. Одне іншому дуже допомагає, адже ти маєш можливість знаходитися по обидві сторони одночасно: і того, хто творить, і того, хто фіксує. Це дає розуміння того, що від тебе як виконавця хоче чути техніка, що вона здатна відтворити, а на що краще не витрачати час і енергію, адже воно або не прозвучить, як треба, або взагалі поховає все аранжування, а з ним і пісню; як налаштовувати на сцені підсилювач чи співати в мікрофон, шоб йшов правильний сигнал на пульт, з яким той зможе якісно працювати; де закінчуються побажання артиста, а де починається винос мізків звукача. А звукорежисеру це дає розуміння можливостей виконавця, де той лінується, а де дійсно не може чогось, уміння допомогти йому переступити якийсь психологічний бар’єр під час запису, з яким колись сам стикався і по собі знаєш, як із цим боротися. На крайняк можна взяти в руки гітару і зіграти нарешті той нещасний риф/соляк, котрий гітарист/басист сам вигадав, а тепер не може його записати вже дублів 30 поспіль (бувало й таке).

Про складнощі й перешкоди нічого конкретного сказати не можу, відношусь до них просто: вони трапляються – я їх долаю, або вони мене, от і весь секрет, так воно, на мою думку, влаштовано. :) Ну а щодо того, чи можна самому, то, як на мене, звукорежисер – ідеальна професія для інтроверта. Коли гарно свою роботу робиш — ніхто не чіпає і про тебе не згадує, а як щось не так, то ти перший підозрюваний. Прекрасна мотивація. :) Та й більшість своєї роботи виконую сам.

Спочатку я записував свій гурт, потім почав записувати локальні гурти друзів та знайомих. Коли в мене вже сформувався певний впізнаваний стиль, почали звертатись ті, хто хотів такий саунд — потужний, щільний, панківський. Також дуже люблю займатись концертною звукорежисурою (напевно, навіть більше, ніж студійною), багато хто познайомився зі мною як звукорежисером саме в лайві. Ну й у цілому в плані запису я займаюсь дотичним до панкового андеграундом, а сцена в нас не така вже й масова, тож тут усі й так один одного знають максимум через одне рукостискання, так що сарафанне радіо грає ключову роль. Сам себе нікому не нав’язую, бо вважаю, що за мене мають говорити мої роботи".

Зображення № 2

 

А наостанок ось що додає стосовно мотивації Боник (Ritual Service, Temple of the Universe) — бармен і за сумісництвом співорганізатор концертів відомого одеського More Music Club.

"Спочатку я допомогав локальній сцені як музикант. Нас (Temple of the Universe) запрошували на концерт, ми збирали людей. Ціль тоді була – створити тусовку людей, котрих може зацікавити андеграундна музика. Та згодом я вже потрапив за барну стійку ММC, побачив зсередини, як відбувається організація. Так, тоді на думку прийшла ідея, що я маю реальний шанс привезти гурт, а не чекати поки хтось зробить це за мене."

Зображення № 3

Louder.me у соцмережах: 

https://www.facebook.com/followlouderme/
https://instagram.com/followlouderme

МузТорг Україна в соцмережах:

https://www.facebook.com/muztorgukraine/
https://www.instagram.com/muztorg_ua/
https://www.youtube.com/user/MuztorgUkraine

Юра Утюг у соцмережах:

https://www.facebook.com/utyg77

More Music Club у соцмережах:

https://www.facebook.com/moremusicclub/
https://www.instagram.com/moremusic_club/

Oбкладинка – фото Юрія Грязнова, решта зі сторінок героїв у Facebook

Neformat.com.ua ©