Vin De Mia Trix - Palimpsests (2017)
Автор: Almagest

"…немає того нового звичаю, який не був б старим"

Джефрі Чосер 

 

У своєму недавньому інтерв’ю британському порталу doom-metal.com музиканти київського гурту Vin De Mia Trix зізнались, що сьогодні великі огляди в метал-середовищі стали явищем доволі рідкісним. Подібна заява, вважаю, є свого роду зразком того, що, називається, коса на камінь зайшла, бо, як можливо читач встиг вже помітити раніше в моїх попередніх оглядах, з написанням об’ємного матеріалу особливих проблем не зустрічаю. Тим не менш, об’єктом даної статті виступає нe моя слабкість, а новий неймовірно об’ємний і масштабний лонгплей киян "Palimpsests", випущений 31 травня цього року відразу на двох лейблах Hypnotic Dirge Records та Cimmerian Shade Recordings в якості подвійного альбому.

 

Велич цього релізу вимірюється не тільки в контексті його хронометражу в цьому плані його тривалість можна порівняти навіть з кінофільмом, чисельне значення якого становить близько 1 години і 40 хвилин, але й ідейному та концептуальному наповненні. Основним наративом 4 композицій-палімпсестів виступають 4 архетипи, які переслідують людину вже яке тисячоліття, що так чи інакше здійснюють на неї колосальний вплив, формуючи світогляд та базові, фундаментальні життєві принципи. Останні оцінювати з точки зору раціоналізму абощо я не збираюсь, але от розповісти про кожну четверту складову альбому навпаки, тим більше, що їх дослідження (хоча й поверхневе) стало цікавим квестом пари вечорів, чому дякую музикантам, які після невеликого діалогу змусили мене цим загорітись. 

 

Якщо коротко, саме поняття "палімпсест" означає текст написаний поверх стертого іншого. Мова, звичайно, йде про древні матеріали, що використовувались для письма до початку масового книгодрукування (XV – XVI ст.). Подібний прийом, між іншим, був використаний і при розробці дизайну буклету нашого з вами альбому, за рахунок чого деякі ділянки лірики розібрати вкрай складно. Наріжним каменем представлених композицій є античність, при чому саме грецька та римська, навколо якої "обростає" не надто розгалужена архетипізація запропонованих об’єктів. Наприклад, прообразами Матарішвана (божества в індуїзмі та Ведах) з однойменної дебютної композиції "Mātariśvan" виступають і слов’янський Алконост, і давньоримський Люцифер, і християнський (до XVI ст., поки до справи не взявся Ієронім Стридонський) Ісус, а також давньогрецький Прометей (та маса інших з навіть вже розглянутих культур), кожного з яких об’єднує одна мета заступництво людей та їх просвітництво. З подібним підходом можна й охарактеризувати й наступні композиції. "Pharmakós" (фармак) з давньогрецької релігії жертва ідолопоклонства, життя якої коштувало порятунку інших. Серед таких найбільш відомих міфічних героїв-фармаків можна згадати древньоєгипетського бога Осіріса, вищезгаданого Ісуса Назаретянина, а також представника пантеону Давньої Греції Діоніса. Усі вони своєю смертю спокутували гріхи живих. Оскільки третя композиція дещо вилітає з логічного порядку, то ми її поки що пропустимо, натомість розглянемо фінальну "Noe". В світовій міфології, як багато уже мали б знати, історій про Всесвітній потоп вистачає сповна, щоправда деяку диференціацію між ними провести можна, але краще за мене це вже зробила Вікіпедія. Натомість кожна така оповідка має свого героя, свого внука Метушалаха: в шумерів Ноєм виступав Зіусудра, у Вавилонії Утнапіштім (Ут-на-піш-тім), в індуїзмі Вайвасвата, а в древніх греків (до аналізу "Палімпсестів" я цього сам не знав) Девкаліон.

 

Крапку ж цим аналогіям має ставити третій, передостанній трек "Fuimus", який відсилає нас до Енеїди та означає безповоротну втрату. Втім, в інтерпретації музикантів даний фразеологізм сприймається як скороминучість будь-яких упереджень, на заміну прийдуть інші не обов’язково, як ми бачимо, нові та унікальні. Концептуальність такої роботи довершує обкладинка альбому із зображеним пантеоном 4 божеств чи їх символів по різних діагональних полюсах, чого вже, наприклад, не скажеш про музичну складову альбому, принаймні однозначно.

 

Справа в тому, що, як вже вище згадувалось, "Palimpsests", котрий вражає своєю гіперболізованістю (100-хвилинний матеріал розбито всього на 4 композиції), попри потужне смислове наповнення, оригінальну концепцію не є представником т.з. oriental metal, хоча з таким підходом подібні очікування могли б бути повністю виправданими. Насправді ж тут київський квартет спробував заграти в атмосферний прог-рок часто через призму пост-року в рамках фундаментально канонічного дум- (або навіть дез-дум) металу. Основний підхід практично кожної композиції змусити слухача періодично то линути вгору, будучи в ейфорії та розчиняючись в небесних білосніжних теплих сонячних променях, то стрімголов падати назад як той Ікар, спаливши свої крила і безкінечно довго тонути у водах безмежного чорного Океану. Для цього здійснення використовуються усі доступні їм методи, які, що особливо приємно відзначати, часто побудовані на експериментах та новаторських підходах до виконання. Наприклад, використовуючи бас-гітару (Олександр Виноградов) окрім свого прямого призначення в якості ритм-гітари, іноді метаморфуючи її звучання максимально наближено до синтезаторно-кислотного або взагалі наділяючи її окремою мелодійною доріжкою, або, яка наче конкурує з соло-гітарою (Сергій Похвала) і перетягує увагу слухача на себе. Крім цього важливо виділити унікальне використання вокалу: тут можна зустріти цілу палітру як чистих (хор, дует, соло), так і екстремальних (скрім, гроул) його видів, а також їх переплетіння між собою, за що варто дякувати Андрію Ткаченку та знову ж таки Олександру, який ще й відповідальний за використання акустичної гітари та написання лірики. 

 

Оригінальності також додає і соло-гітара, яка більшу частину альбому відповідає за напрямок думки і руху мелодій: вона як той локомотив веде всіх за собою. Стилістично її партії дуже наближені до класичного гітарно-орієнтовного пост-року, який в даному випадку обростає вищезгаданими експериментами з басом і вокалом, а іноді фірмовим дез-думовим тужливим металічним гуркотом і атмосферними синтезаторними ландшафтами. Варто виділити ще іншу складову ритм-секції представлених полотен ударним (Ігор Бабаєв): даний інструмент богів прекрасно доповнює атмосферу своєю повсюдністю та здатністю утримувати мелодії в правильних руслах. Їхнє звучання чітке і безпринципне, місцями напористе, а іноді абсолютно відсторонене, наче звучать з потойбіччя. І вже хоча б тільки ці прийоми можна почути в першій же композиції "Mātariśvan", а далі ще більше!

 

Єдина, мабуть, проблема альбому полягає в тому, що композиції настільки тривалі, що кожну з них можна описати тільки з точки зору лірики, що мені, надіюсь, вдалось кількома абзацами вище. А от розповісти, порушивши твердження Френка Заппи, що там можна почути, справа вкрай невдячна. Музика вражає своєю мелодикою, послідовністю, розвитком і вдалими змінами настроїв насправді з цим краще зустрітись віч-на-віч, але її гротескність і грандіозність придавлює, внаслідок чого альбом повністю переслухати важко. Навіть у Kayo Dot’івського "Hubardo", який триває теж добрих 100 хвилин (навіть трохи більше) з їхнім ще більш еклектичним наповненням музики це погано вдається. З іншого боку радує, що кияни не пішли стороною Dream Theater і їхнім минулорічним "The Astonishing", якщо ви розумієте про що я. І взагалі, якщо вже говорити про аналогії, то подібний сценарій розвитку подій, зважаючи на історію розвитку київського гурту виникає чіткий зв’язок з іншими думстерами з Бельгії Pantheist та їхнім останнім однойменним альбомом все таким же експериментальним і чистим, як і у Vin De Mia Trix.

 

Думається, з таким підходом до композиторства і прагненням до стирання будь-яких рамок, наступний альбом гурту (згідно обіцянок він буде менш масивним) взагалі має що називається порвати всі шаблони. Тим більше що в рамках дез-думу, вважаю, нового сьогодні нічого сказати.

Оф. сайт: vindemiatrixband.com
Facebook: http://www.facebook.com/vindemiatrixdoom

Neformat.com.ua ©

1. Mātariśvan
2. Pharmakós
3. Fuimus
4. Noe

31/05/2017