Raventale - Planetarium (2017)

"Planetarium" перший альбом у другому десятиріччі існування проекту Raventale і водночас третій з моменту початку його концертних виступів. Загалом же це вже 8-й повноформатник у дискографії Raventale і два роки, які відділяють сучасність від його попередника, промайнули досить швидко, тож новина про вихід "Planetarium" не належала до розряду довгоочікуваних, але інтригувала можливістю поглянути, в який бік змінюватиметься музика давно відомого тобі проекту. Особливо враховуючи те, що попередній LP "Dark Substance Of Dharma", якому властивий експериментальний (одразу з кількох точок зору) характер, вдало "перекинув місток" між першою і другою декадою Raventale.

 

Добре знаючи потяг Astaroth Merc’а до концептуальної творчості, я, попри постійну зайнятість, не починав слухати новинку без прочитання тематичного інтерв’ю з нагоди релізу. Воно вичерпно, різко і прямолінійно розставляє акценти щодо месиджу нової платівки, через що лірика альбому далі сприймалася власне як точна ілюстрація висловлених у розмові з журналістом позицій. Тож у цьому сенсі без несподіванок. У центрі уваги автора перспектива нового планетарного порядку, нового світу (котру він сам називає фантасмагорією)

... певне припущення альтернативної реальності буття, де всі виміри змішалися в одну форму хаосу і наступний порядок, що наново розподіляє планети, галактики й вселенські механізми.

Також у цьому інтерв’ю підкреслена різниця між двома періодами розвитку Raventale:

У ранніх релізах тематика дійсно стосувалася моїх власних настроїв та емоцій. На різні теми… Внутрішній самопошук, пошуки певної єдиної істини, світоглядні поневіряння і т.д. Зараз же мене цікавлять більш конкретні мотиви й тема наслідків людської діяльності на Землі одна з них.

При цьому автор стверджує, що "тотальне обнулення" світопорядку є необхідністю:

Планеті необхідне переродження. Без людини. Потрібно бути сліпим і несвідомим калікою, щоб не помічати, як безвихідно гине наша підмісячна обитель він наших же руйнівних доторків.

Власне, для тих, хто давно знайомий із альбомом ембіентного сайд-проекту Astaroth Merc’а P’hevda Phenomenon "Earth Without The Human Parasite" (2015), такі радикальні погляди автора є звичними, але наведені щойно цитати є найбільш лаконічною есенцією змістової сторони лірики альбому "Planetarium".

 

На фоні такої масивної концептуальної складової власне музика виглядає тут другорядною попри те, що слухати альбом, безперечно, цікаво. Водночас нічого нового в ньому, на мій погляд, не простежується. Стабільний склад (як зазначено на офіційній сторінці релізу: Astaroth усі інструменти, Athamas вокал) пішов на користь матеріалу до саунду платівки нема жодних питань, все до дрібниць на високопрофесійному світовому рівні. Проте відчутний струмінь думу в цій на загал блековій палітрі знижує градус напруги в слухача, через що не виникає бажання пустити альбом на третє коло після другого прослуховування все виглядає раціонально, солідно і в цьому сенсі прогнозовано. Втім, не доводиться сумніватися, що в такого підходу до саунду немало своїх фанатів.

 

Перший трек "Планетаріуму" відчутно коротший за решту треків, добре справляючись із роллю "відкривашки" в цій роботі композиція насичена змінами темпоритму, що покликані (дещо штучно, на мій погляд) додати динаміки, не бракує тут красивих соло й рифів, розміреним затуханням одного з яких і завершується "Gemini - Behind Two Black Moons". Його наступник ("Bringer Of Celestial Anomalies") додає блекової смакоти в його структуру доречно вписуються тремоло й бластбіти, при цьому на фоні стабільно звучать клавішні ембіентного характеру, а переходи від швидших до повільніших пасажів не назвати різкими. На середині цієї звукової мандрівки вже очевидно, що центральним елементом тут є лірика, але емоційна складова вокалу Athamas‘а (попри його професійність), за деякими нечисленними винятками, не викликає в мене душевного резонансу і для мене це суттєвий мінус при прослуховуванні.

 

Втім, з інструментальною частиною, як уже було сказано, все прекрасно і друга половина альбому теж не дає заскучати: "At The Halls Of The Pleiades" — найкращий трек альбому, у ньому немало намішано (є навіть акустичний момент на початку), але особливо крутим є фінал із енергійним риффажем під впевнену ритм-секцію і "грудним" наспівом вокаліста (найекспресивніший момент у його партіях тут), а фінальний трек "New World Planetarium" є найбільш непростим в плані різноманітності — є стійке враження, що в ньому знайшлося місце всьому, що властиве цьому альбому взагалі (а отже, недарма він був синглом, що передував релізу), — тут є навіть приспів, котрий веде до фіналу, де після затухання гітарного мотиву постає ембіентне аутро (не виділене в окремий трек) з кількома словами, які напевно є семплом з якогось фільму, щодо назви якого в мене нема жодних ідей. Неможливо не відзначити також висококласні партії ударних, які особливо помітні в останньому треку платівки (гадаю, тут не обійшлося без участі Khaoth’a (Balfor, Khors, ex-Hate Forest, ex-Astrofaes), котрий приєднався до концертного складу Raventale з 2015 року).

 

"Planetarium" один з найкоротших за хронометражем альбомів у дискографії Raventale і для мене він не є найбільш вражаючим, але, за всіма показниками, він є помітною подією для української важкої сцени цьогоріч. Тож рекомендую його всім, хто любить атмосферний блек метал із відчутним впливом думу, маючи схильність при цьому як до епічних, розлогих композицій, так і до рефлексій метафізичного характеру. 

Facebook  https://www.facebook.com/raventaleofficial

Neformat.com.ua ©

1. Gemini - Behind Two Black Moons 

2. Bringer Of Celestial Anomalies 

3. At The Halls Of The Pleiades

4. New World Planetarium 

05/10/2017
Ashen Dominion