Ieschure - The Shadow (2017)

Форматом "one-man-band", коли в одній особі музиканта поєднується і коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець, в блек-металі сьогодні вже нікого не здивуєш, правда? Переважна більшість шанувальників жанру знає, що ледь не культові творіння були створенні саме такими унікумами. І, як правило, це було давно —  кілька десятиліть назад. Сьогоднішні ж подібні утворення сприймаються більше як данина культу, а про якісь новації як в музичній, так і в ліричній складовій там найчастіше вже не йдеться. І, здавалось би, тут все ясно.
 
Але…
 
Як би мені не хотілось починати огляд саме з цього питання, чи багато ви знаєте оцих one-man-band’ів, де єдиною рушійною силою є… жінка? Особисто я, можливо, один. Одну. (Ну ви зрозуміли). Та й то тільки американо-данський проект Myrkur на чолі з Амалією Бруун. Ставлення до її творчості, що цікаво, в середовищі металістів нині чомусь доволі неоднозначне. І це попри солідний маркетинг (Relapse Records в якості лейблу, огляди на Pitchfork, записи альбомів у мавзолеях) та запрошення для запису альбомів чи виступів на концертах видатних музикантів з гуртів штибу Satyricon, Ulver, Mayhem, Kayo Dot тощо. Не сказати б, що і я фанатію від її музики, але особливого захоплення якось не спостерігається. Подібний стан речей в моєму світогляді та стереотипних упередженнях зберігався допоки зовсім недавно не випала нагода познайомитись з творчістю української виконавиці з Рівного — Ліліти Арндт (справжнє ім’я невідоме) та проекту Ieschure (Ієшуре).
 
 
Реліз її дебютної і поки єдиної роботи —  "The Shadow" —  відбувся на не менш легендарному німецькому лейблі Iron Bonehead Productions 1 грудня 2017 року та ознаменувався на думку відомих оглядачів, серед яких і всюдисущий NCS, та простих слухачів справжнім по всіх параметрах флешбеком до початку 90-их. Так, справді, цьому сприяють практично усі ознаки, першою серед яких виділяється ефектна і канонічно правильна (майхеміська чи дарктронівська —  улюблене підкреслити) чорно-біла обкладинка —  із зображенням вродливої дівчини з муляжем (хоча категорично не заявлятиму) блідого людського черепа в руках над сріблистим мерехтінням свічок і канделябра-трикирія, що в наших православних церквах попами використовується під час богослужінь. Все це, звичайно, в оточені непроглядної навколо пітьми. І якщо титульна картинка зробила лиш натяк, що богохульна, відьомська та окультна лірика буде чи не основною в піснях, то оздоблення буклету із зображенням середньовічних "чумних" гравюр та компакт-диску це питання фактично знімає.
 
 
Натомість переважаючою атмосферою запропонованого матеріалу є не окультна чи містична, як думалось і очікувалось спочатку, а більше якось депресивно… панічна і безнадійна, а стилістично композиції взагалі відіграні більше на стикові сирого та шизоїдного блек-металу, а також депресивного року. Втім, усвідомлення цього приходить набагато пізніше, бо на перших порах крім прекрасних вокальних партій Ліліти, серед яких прослуховується і справжній вовчий шрайк, і кілька відтінків звабливого божественного співу сирени, і позбавлена свідомості душевнохвора істерика, і ледь не речитатив чи шепіт спокути (вибачення, прощання), не чуєш взагалі нічого. Ці маніпуляції з образами постійно переплітаються між собою (навіть в кожній композиції), накладаються один на інший, ще більше заводячи в гріховний блуд і солодку безвихідь. Посилення цього ефекту вдається досягти завдяки і чудово підігнаному інструментальному супроводу, який на перший і помилковий погляд взагалі здається миршавим, але насправді з такими ходами (гітарними рифами та переборами), що добре закарбовуються в пам’яті. Так, виділяється оригінальне зведення ритм-гітари, яка в композиціях часто зливається в одне полотнище з ембєінтом та кучкується десь за спиною і наче голосно апатично посопує, з соло-гітарою — нібито розладнаною, ще більше подразнюючи сенсорику та додаючи мелодики пісням.
 
Здавалось би, що треки в переважній своїй більшості записані в мінорі, є повільними, зацикленими і прямолінійними (в цьому плані особливо виділяється, на мою думку, прекрасна "Condemned to Death"), але кілька з них можуть несподівано підірватись, наче вихор, і знову різко в штиль (наприклад, "Eternal Wheels of Life", "Mystic Schizophrenia", "What Waits in the End"). Цей прийом в результаті ще більше пригнічує та відбиває бажання повертатись назад (поки світло не забере нас) і остаточно розхитує емоційний стан.
 
В якості завершення хочеться відмітити, що говорити, що дана робота є лиш бурзумоподібною калькою (такі порівняння теж траплялись) буде неправильно. Так, під час створення "The Shadow" є очевидним факт, що флюгер наслідування був повернутий в сторону скандинавської минувищини 30-річної давності, але хочеться відмітити, що:
а) альбом звучить куди оригінальніше навіть того ж таки "Det som engang var" (перепрошую за богохульство), і якби він вийшов десь в ті роки, то навіть не знаю, що з них сьогодні було б класикою; 
б) відчутний вагомий вплив Сергія Фьордсона з іншого рівненського гурту Moloch, який окрім розробки лого для Ieschure ще з 2014 (для "Verwüstung" зокрема) запрошував Ліліту для виконання гостьових вокальних партій. Саме оця депресивність та порушена психологічна стійкість, яка прохромлює "The Shadow" з перших секунд intro до останніх миттєвостей outro, має чітко виражене молохівське коріння.
 
Купити альбом (навіть з автографом виконавиці) можна як через бендкемп / магазин Iron Bonehead Productions, так і в дістро Depresive Illusions, яким управляє не хто інший як Сергій Фьордсон.

Neformat.com.ua ©

1. Intro - Shadows From the Great Beyond
2. Eternal Wheels of Life
3. Mystic Schizophrenia
4. Condemned to Death
5. What Waits in the End
6. Before the New Dawn Comes
7. Outro - Through the Chaos of Voices

05.11.2017