O’Hamsters: байдуже, ірландець ти чи ні, головне – це настрій

Сьогодні, за кілька днів до веселого святкування Дня Патрика ми хочемо поділитися з вами інтерв'ю київського celtic punk гурту O’Hamsters. Музика цього колективу та його імідж не те, щоб передавали атмосферу свята, вони самі, здається, і є святом) Оцінити це можна буде на вихідних, 17 березня, під час концерту найвідоміших столичних ірландців у пабі Портер.

Поки ж можете почитати наше святкове інтерв'ю. На запитання відповідали: Хем – акустична гітара й вокал; Вова – акордеон; Максим – бас; Денис – барабани; Андрійко – мандоліна та вістл; Альошенька – гітара.

- Розпочнемо з Дня святого Патрика, який настане вже за кілька днів. Коли і як з’явилася ідея присвячувати весняні тури цьому святу? І як довго ви вже це практикуєте?

Хем: Ідея з турами з’явилася через декілька років після заснування гурту і втілилася у життя трошки пізніше.

Денис: У 2014 році в нас уперше була серія концертів, присвячених Патріку – Київ, Запоріжжя та Дніпро. У 2015 їх було вже 6, у 2016 – 11, у 2017 (це був водночас і тур на честь випуску альбому "Где бы мы ни бывали") – 13. Цього року трошечки скромніше – 8 гігів, але вперше за довгий час граємо останній концерт (якраз 17 березня) вдома у Києві на великій локації.

Андрійко: У нашому жанрі ДСП (День святого Патріка) – час найбільшої кількості пропозицій від організаторів, тож гріх не компонувати їх у тури :)

- Ваш тур скоро завершується. Що цікавого побачили, відвідали, почули під час останніх концертів? 

Хем: Радує масштаб угару, зустрічі зі старими знайомими та нові люди на концертах. Сподіваємось, що та частина туру, яка залишилася, буде не менш запальною.

Андрійко: Не всюди збирається повний зал, але люди горять від душі, щиро!

Денис: У Чернівцях нарешті дісталися до університету Федьковича - були у місті бозна-скільки разів, але туди нарешті потрапили вперше. У Дніпрі ми зазвичай влаштовуємо "тур по настоянках" і в різних пабах випиваємо літри найрізноманітніших і смачнющих, але цього разу поїхали до депресивного спального району, на вписці дивилися Сімпсонів і бухали як свині. А ще побували в пекельному автобусі Чернівці-Москва, який не рекомендуємо нікому, нехай він згорить в йобаному пеклі.

Альошенька: Нічого. Я - сліпий. Я взагалі нічого не бачу і не відвідую.

- Що взагалі головне у турі?)

Хем: Головне – це зустріч із нашою публікою, невимовні емоції під час перебування на сцені і спостереження за обличчями фанів, які горять на повну. Ну й самі мандрівки теж дуже хвилюючі ;)

Альошенька: Алкоголь та наявність адекватної вписки, де можна було б цей алкоголь розпити!

Андрійко: Угар!

Максим: Настрій!

Денис: Треба сказати, шо у нас і тури – не надто "тури" в класичному розумінні: наш максимум наразі – це один тиждень гігів (ну, і дей-офів не вдома) підряд, все ж інше – це зазвичай концерти на вихідних. Тому ми не надто добре знаємо, що головне у, наприклад, місячному турі, і чи змогли б ми пити стільки, скільки п’ємо протягом декількох днів :)

- Тематика алкоголю займає важливу роль у вашій творчості. Тож, чому надаєте перевагу: віскі, пиво ...?

Хем: Я – фанат віскі, надаю перевагу шотландським сортам з регіону Айла чи Скай, а також, звісно, ірландським сортам. З пива люблю портери (у нас навіть є пісня про цей сорт), а також стаути, переважно крафтові.

Максим: Віддаю перевагу міцним напоям – віскі та Jagermeister.

Альошенька: Ранок у турі краще починати з пива, далі, перед концертом – віскі, щоб не заснути та перебувати у доброму гуморі. На сцені, здебільшого, ми п’ємо пиво, рідше – знову віскі. Ну а після концерту віскі вже ллється рікою, перемішуючись з пивом, ромом і тим, що знайдемо. І наступного дня все по колу!

Денис: Нещодавно обговорювали, чи не перейти до односолодового віскі на період виїздів, але вирішили, шо ми занадто бидло і бомжі для цього. Тож продовжуємо бухати відносно недорогі бленди. Крафтове пиво дехто з нас полюбляє, до непоганої регіоналки теж тяжіємо.

Андрійко: Взагалі ми п’ємо майже все, що горить :)

Вова: Не слухайте їх – тільки кефір, тільки хардкор!

- Не так давно ви потрапили до переліку епатажних українських гуртів, який для нашого сайту склав Олександр Нечай. Чи згодні ви з такою оцінкою?

Хем: Складно сказати, але радує те, що ми виділяємося з маси інших гуртів, хоча б таким чином :)

Альошенька: Напевно, згодні з такою оцінкою, але в нас це виходить "по сині", випадково... Просто ми не дуже адекватні люди. Я серйозно.

Максим: Точно-точно. Не епатажні, а скоріше неадекватні.

Вова: І так, і ні. Епатаж – це зазвичай продумана провокація, а ми ж просто довбойоби, які не можуть чи не хочуть себе стримувати, тому так і виходить. Але, мабуть, пора виходити на серйозніший рівень.

Андрійко: Гадаю, що якби Олександр побачив усе те, що коїться в нашому турі, то довелося б створювати якийсь новий список "хворих на голову".

Денис: (кричить, зриває одяг і тікає)

- Ваша музика досить специфічна, зокрема, і тому, що містить велику кількість лайки, і тому, що стосується часом "дорослих" тем. Це, очевидно, обмежує коло вашої аудиторії. Вас це взагалі колись хвилювало, чи достатньо віддачі тих слухачів, які потрапляють у вашу фокус-групу?

Альошенька: Оскільки ми самі дуже обмежені, то – ні, нас це не хвилює.

Хем: Треба розуміти, що в основі нашого стилю лежить так званий ірландський шансон (не плутати з російським шансоном) – пісні, що виконуються в пабах чоловіками на підпитку, а також пісні моряків, солдатів та інших не надто інтелігентних верств населення. Тому міцне слівце часто дуже гармонійно вписується у нашу творчість. Що ж до кола наших слухачів – ми не так сильно прагнемо подобатися всім без виключення, світитися на ТБ чи радіо… На наших концертах випадкових людей можна побачити лише зрідка, і нас це влаштовує.

Денис: Хем правий, це, власне, жанрова особливість – celtic punk на, наприклад, тематику боротьби з системою, так нещадно експлуатовану панк-культурою в цілому, у нашому виконанні не надто щиро звучатиме (та й ми якось вже все це переросли, чи шо).

Андрійко: У нас є досить багато пісень і без "матюків". Існує навіть цензурна програма (інколи організатори просять грати без лайки). Звісно, це обмежує аудиторію, але на "Голос країни" ми і не збираємося :)

Вова: Це все мало б обмежувати нашу аудиторію, але нерідко батьки приходять на концерти разом з дітьми, які потім танцюють прямо під сценою.

- Чимало ваших треків розповідають цілі історії. Хто пише лірику і звідки ви берете теми для треків? Читаєте якісь відповідні книги чи берете ідеї з текстів пісень оригінальних ірландців?

Хем: У нас вистачає як народних і пабних ірландських пісень, так і авторських, написаних у стилістиці жанру. Особисто я давно цікавлюся ірландською літературою та фольклором, тож більшість текстів дійсно походить звідти. Часто лірика описує події, які відбулися зі мною чи моїми знайомими, тільки місцем дії стає Ірландія.

Андрійко: Більшість текстів, як ви зрозуміли, приносить Хем. Інколи бувають дуже влучні дослівні переклади – шикарно вийшло з піснями "Случай в Спезе" або "Плыли и дрочили".

Денис: В останньому альбомі я трохи приклався до лірики – мої тексти в 4 чи 5 треках. Я, на відміну від Хема, не дуже розбираюся в ірландській культурі чи фольклорі, тож у мене підхід доволі фундаментальний: шукаю відповідні джерела, карти вивчаю, знаходжу прототипів для персонажів пісні, шось і в Хема спитаю.

Альошенька: Це все неправда. Теми для пісень народжуються всередині, в районі копчика. Саме тому дехто називає нашу музику "гавнорок".

плеєр 

- За цим веселим угаром легко забути про технічну сторону справи.  На яких інструментах ви самі граєте? Як записуєтеся?

Альошенька: Очевидно, що ви не слухали нашої музики. Ми не вміємо грати взагалі. BADUM-TSSS!

Вова: Причому кожен з нас бездоганно не вміє грати на своєму інструменті, тому звучить більш-менш зіграно і навіть схоже на музику.

Хем: Ми не вважаємо себе хорошими музикантами, та й музичну освіту в нас має лише Вова – він фактично мультиінструменталіст. А акустична гітара, на якій я граю, не головний інструмент – вона задає темп і настрій пісні.

Андрійко: Так, Вова може і на клавішах, і на губній гармоніці, і на вістлах. У Альошеньки ще є банджо, він останнім часом любить щось на ньому вигадати і потім ми з цього можемо зробити пісню. По запису – ми зазвичай накопичуємо інструменти й вокал удома, потім вже зводимо в досвідчених людей за гроші. Ця схема показала себе досить ефективною і, водночас, дозволила заощадити гроші й час для запису останнього альбому – "Где бы мы ни бывали".

Денис: Технічна сторона? Ну в нас є передня сторона, є задня... А технічна...

Максим: Ось уже близько семи років моїм основним інструментом є MusicMan Sub5 (USA). Також були й інші інструменти, ось, до речі, нещодавно замовив джаз бас у нашого українського бренду Woodstock Guitars. Буквально щойно забрав та ще не встиг як слід його поексплуатувати, проте перші враження більш ніж приємні. Цілком можливо, що ви будете бачити його на наших концертах доволі часто. Також серед мого обладнання можу виділити педаль Dunlop MXR M-80, яка дуже виручає, коли беклайн на сцені не найкращий. Взагалі ця педаль супроводжує мене протягом мого музичного життя, інколи пробую інший подібний стаф, проте завжди повертаюсь до M-80.

- З часу виходу останнього вашого альбому пройшов уже рік. Коли нам чекати на новий реліз і що це буде?

Хем: Ми не ставимо перед собою мети регулярно випускати новий матеріал. Між попередніми альбомами проміжок складав три роки, так що час у нас ще є. Наразі ми працюємо над новим матеріалом, але нікуди не поспішаємо.

Андрійко: Вирішили, що краще попрацювати над якістю нових треків. Тож, гадаю, альбом може вийти десь в наступному році. Або ні :)

- Що ви можете розповісти про українську celtic punk сцену? Кого б виділили із її представників? Яким бачите майбутнє цієї сцени і місце свого гурту у ній?

Андрійко: Загалом зараз сцена перебуває не в найкращому своєму стані. Багато гарних банд "ріпнулись", багато перебувають в режимі гібернації. З них можу виділити крутецьких Pint of Stout (банда була з Луганська й перестала існувати через сумнозвісні події), Kelush and the Bastards (наші добрі кєнти з Калуша, вони існують і навіть почали давати концерти, але, на жаль, не в повному складі, хотілося б побільше нових пісень від них), Respect for Paddy Murphy (хлопці з Чернігова, теж хотілося б частіше їх бачити і чути).

Є ще молоді, але перспективні Kraken Dealz з Дніпра, наші незмінні друзі-волинщики з Alba gu brath та старожили сцени ShamRocks. Хотілося би бачити й чути ще більше молодих, талановитих та енергійних гуртів, які були б готові багато працювати, щоб знову вивести айріш сцену в Україні зі стану занепаду хоча б на рівень 2013 року. Ох, забув згадати гурт Пирятин, хлопці нещодавно випустили альбом і почали активну експансію в медіа. Зацініть їх.

Хем: На жаль, на пострадянському просторі в цілому celtic punk не надто розвинений. Ми були практично першим українським гуртом, який почав грати подібну музику, разом із ShamRocks – хоча вони більше тяжіють до folk rock. Серед гуртів із сусідніх країн можу відмітити білорусів Всё Crazy, росіян Drunken Fairy Tales, Middle Class Bastards, Почти Непьющий Оркестр. Також у нас багато друзів серед гуртів, що грають у близьких нам по духу жанрах.

Денис: Колись ще були кияни Paddyguns, там грав Максим у перерві між двома пришестями в O’Hamsters, є такі собі O’Huyeli – наш сайд-проект, айріш-мазафака. Ну і не забуваймо про суміжні з celtic punk сценою банди, які багато разів ділили з нами сцену – запорізькі не-шансоньє Злые Морозы, ті ж шотландські фолкери Alba gu brath.

- А як ви ставитеся до вітчизняної музики, яка базується на українському фолку?

Хем: Дуже добре, в силу своїх можливостей слідкую за цією сценою. Та й у нашій творчості є декілька україномовних текстів та українських фольклорних мотивів. Можливо, будуть ще.

Андрійко: Дуже круто, що фолк-мотиви почали використовувати і в інших жанрах. І все це має певний успіх в Європі, а, значить, наша культура розповсюджується не тільки емігрантами.

Вова: Не дуже стежу за подібним, але позитивно, можу згадати лиш гурт Shokolad, у якого є українські народні пісні у джазовій обробці – і добре, що подібні речі існують.

Денис: Dakhabrakha в моєму домі постійно на репіті. А так – я не експерт, я факу і неякісний метал слухаю.

- У 2017-му ви вперше виступали у Європі. Як вам там сподобалося? Чи можете назвати якісь особливості закордонних концертів?

Андрійко: Досить новий експірієнс для нас. Публіка, яка нас майже не знає, пісні на мові, якої вони не розуміють. Було навіть трохи стрьомно (може, помідорами почнуть кидати), але, як виявилося, наш драйв (і ефекти від алкоголю) не знають кордонів :)

Денис: У Польщі це були невеличкі містечка, тож там усе було доволі скромно. А от в Угорщині в січні 2018, не зважаючи на невисоку явку, було душевно і цікаво. Подивилися на легендарні клуби, послухали місцеві авторитетні гурти, враження залишилися позитивні.

Хем: Особливостей як таких немає, хіба що довша дорога і пов’язане з цим підвищене споживання алкоголю. А так все, як і в нас – хіба що тексти, про що вже сказали. Музику зате, місцева публіка розуміє, і це вирішальний фактор. Плануємо відвідувати Європу й далі, вже є напрацювання на майбутнє.

Максим: Дуже сподобалось в Європі. В принципі, нам узагалі подобаються всілякі виїзні концерти, бо, як уже говорили, ми генеруємо протягом подорожей багато цікавих і смішних (ні) ситуацій. А концерти в Європі – це класний досвід по багатьох параметрах. Це нова публіка, нові знайомства, можливість подивитися на інші гурти, на роботу організаторів і т. д. Та й загалом – не тільки відвідати іншу країну, а ще й рознести там кілька клубів! Це – круто, як не крути.

- Також у минулому році ви ділили сцену із титанами celtic punk сцени - The Rumjacks та Flatfoot 56. Чи встигли поспілкуватися із музикантами? Які вони?)

Хем: Рамджеки були дуже втомлені і це відобразилося на їхній активності, але, тим не менш, їхній вокаліст Френкі погодився виконати разом з нами неофіційний гімн Австралії, присвячений ірландським каторжникам, нащадки яких складають більшу частину населення країни. А Флетфути приїхали на виступ одразу з аеропорту через форс-мажор із погодою, однак виклались на повну, і ми чудово з ними поспілкувались. Це були чудові виступи, сподіваюсь, не востаннє граємо в такій чудовій компанії.

Андрійко: Круті, професійні, справжні музиканти. Не те що ми. Але вони теж люблять алкоголь й угар, тож спільну мову ми знайшли легко)

Максим: Максимально кльові дядьки. Профі на сцені, відкриті і веселі поза нею. Ще раз переконуюсь: чим крутіший гурт, тим простіші як люди його учасники.

Альошенька: Склалося враження, що The Rumjacks такі ж алкоголіки, як і ми, тому ми легко знайшли спільну мову. Ну і тому Френкі з нами заспівав.

Денис: Флетфути ж іще запросили нас увірватися на сцену під час нашої улюбленої пісні – "Brotherhood", кавер на яку ми свого часу виконували. Було просто неперевершено, досі згадую.

- Наостанок, що би ви хотіли сказати українським слухачам? Ну і не забудьте привітати їх зі святом Патрика)

Хем: Більше позитиву, угару, не старійте душею, підтримуйте локальну сцену, слухайте маму та celtic punk. З ДСП вас, чекаємо на наших виступах! Erin Go Bragh!

Андрійко: Слухайте гарну музику, любіть свою батьківщину і бережіть свою печінку, адже вам ще ходити на наші концерти не один рік :)

Максим: Більше десяти років назад Neformat.com.ua відкрив для мене безліч нової чудової музики та продовжує відкривати надалі. Тому бажаю читачам відвідувати Неформат та не переставати знаходити для себе нові горизонти в музиці! А з приводу Патріка… Байдуже, ірландець ти чи ні, головне – це настрій! Таке веселе і добре свято – чи не найліпший спосіб собі його підняти. Тож не зволікайте!

Денис: Ееее… Не пісяйте на сітілайти! А, зачекайте, ні, пісяйте на сітілайти! СМЕРТЬ СІТІЛАЙТАМ!  

Обкладинка - фото паб Mugnum94