Neformat Family: Marejada

Neformat Family існує для того, щоби ви згадали ті самі деньки, коли "горіти" в репетиційках, підвалах, їдальнях та маленьких тісних приміщеннях здавалося звичною справою; щоби викликати у вас скупі сльози, порив емоцій, ностальгію за часами, коли все здавалося простим, безтурботним та відчувалося набагато гостріше.

Сьогодні ми зануримось в історію колективу, а в певному сенсі і явища, що звався Marejada. Розпочнемо з того, що в далекому 2009 році одні з першопроходців жанру скрімо в Україні Scream Into Nowhere припинили діяльність і, натомість, утворили новий гурт — Marejada, аби змінити звучання і в його рамках грати emoviolence.

Учасники:

• Олексій Суп (вокал),
• Артем Bubble Шаповал (гітара),
• Вадим Басович (бас)
• Андрій Макавелі (ударні).

Інформації про колектив у мережі мало, тож докладніше про нього нам розповіли самі ж герої тодішніх подій — вокаліст Олексій (Кадриль/Моча) та гітарист Артем Bubble, а прокоментувати все це зі сторони взявся Андрій Шкляр (Еlephant Оpinions/Raw Grip).

Що таке Marejada?

Bubble (далі — В.): Marejada стала логічним продовженням емо-формації Scream Into Nowhere, новим етапом його розвитку. Зі складу першого гурту залишилося два його засновники — я та Суп. Ми хотіли грати більш хаотичну та швидку музику, але, водночас, основним критерієм для нас була мелодійність. Для мене, орієнтирами в музиці на той час були: Funeral Diner, Tristan Tzara, Enoch Ardon та La Quiete. Думаю, ми грали щось схоже на emoviolence.

Суп (далі — С.): На початку 2009 року наш гітарист Артем Bubble на репетиції Scream Into Nowhere сказав: "Якось мені набридло грати в Scream into Nowhere. Хочу як Enoch Ardon, Tristan Tzara", і показав риф. На той момент із нами грала Юлія Діпсі на клавішах. Довелося скорочувати склад, щоби грати emoviolence. Клавіші точно там були ні до чого. Це було одне з моїх найнеприємніших рішень у житті.

Ми всі слухали Orchid, Rats into Robots, Saetia, Funeral Diner та слідкували за бандами, котрі грали важче, тому для нас Marejada стала логічним продовженням.

Навряд чи можна краще відповісти на питання "що таке Marejada":

"Marejada (читається як Марехада) у перекладі з іспанської означає сильні хвилі на морі. Це відчуття, котре виникає, коли перестаєш пливти за течією, починаєш замислюватися про те, що відбувається навколо, чи все побачене тобою вірне, та яка насправді твоя роль у тому, що відбувається. Ми хотіли б, щоби наша музика викликала хвилювання, проникала у свідомість та залишалася в серці".

За змістом це панк-рок нігілізм в emoviolence оболонці. Поява гурту на будь-якому шоу означала свято з розпиттям неймовірної кількості алкоголю та чергових пригод до концерту, під час та після нього. Наші поїздки в інші міста були більше схожі на виїзд фанів футбольного клубу, аніж на типовий мінітур вихідного дня. Я думаю, що якраз цей чинник допоміг нам доволі швидко зібрати аудиторію, а не те, що ми стрибали по струнах та несамовито кричали. Також нас часто супроводжував сапорт із друзів та друзів друзів, бо це була чудова можливість весело провести мінівідпустку.

Андрій Шкляр (далі — А.), про знайомство із Marejada: Уперше я познайомився з Marejada у 2008 році, коли вони ще були групою Scream Into Nowhere. Elephant Opinions тоді поїхали в Київ грати свій перший концерт, а я будучи ще не учасником EO, а просто близьким другом гурту, поїхав разом із ними. Це був скрімо-концерт на Льодовому, й оскільки ми були знайомі через інтернет із чуваками з Марехади ще задовго до концерту, нарешті змогли познайомитися особисто. Тоді це був останній їхній концерт під назвою Scream Into Nowhere, і вже через пів року в Івано-Франківську вони дебютували як Marejada. Це було щось зовсім нове, інше та свіже на той час. Особисто мені вони подобалися значно більше, ніж їхній попередній гурт.

Враження тоді були найкращі. Окрім хлопців із гурту, ми познайомилися з величезною компанією їхніх друзів, загалом це було понад 15 веселих і класних людей. З того моменту ми часто їздили один до одного в гості, перетинатися на концертах, тусили, як великими компаніями, так і бачилися більш локально. З першого дня нашого знайомства було відчуття, ніби ми все життя дружимо. Ці теплі стосунки ми стараємось підтримувати дотепер, з кимось, можливо, менше, з кимось більше.

С.: І, звичайно, епічні історії, наприклад, я декілька разів, через штовханину на концерті, у прямому сенсі, вилетів на барабани та дістав паличками по хребту; Артем (гітара) заснув, перемикаючи педалі; Андрія (ударника) в Ужгороді, п’яного принесли та всадили за барабани і він за цих обставин навіть зміг добре зіграти; в Івано-Франківську ми запізнилися на потяг, пропустили роботу та випивали з гуртом Гайдамаки; втікали від мєнтів у Житомирі; ходили за пивом у дивному одязі або без нього взагалі; не раз спали на вулиці, у гаражі, під’їзді; крали їжу в Макдональдзі; одного разу, навіть із Вадимом (басист) влаштували бійку в тролейбусі з якимись гопниками. Таких історій нескінченна купа.

Сцена початку 2010-х

Період виникнення та активної творчості Marejada припадає на загострену увагу до андеграундної сцени та скрімо загалом. Не сказати, що на концертах стало більше людей, але з’явилося багато цікавих команд, які, утім, не проіснували довго.

С.: Не було ніякого "загострення уваги". Хто був залучений у нашій невеликій пісочниці, і далі працював. Ми подорослішали, заробили перші гроші та вклали в мрію зробити "круто", як хлопці з LA, Берліну або ще звідки там усі "ці скрімо гурти". Тоді ж, з’явились організатори, котрі робили івенти для своїх друзів, 100 людей максимум, але всі вони були в темі та робили те саме, що й на "тому самому" відео Shikari. У Києві, левову частку концертів ми організовували самі, або були співорганізаторами.

B.: Це була надзвичайно крута атмосфера. Панував панк, єдність та підтримання. Це було своє юніті. У будь-якому місті та країні були люди, з котрими ти розмовляв однією мовою. Музика була засобом комунікації. Люди їздили один до одного в гості, зустрічалися, приїжджали на дні народження, весілля та поховання.

С.: Атмосфера була офігенна, тому що всі щиро переживали молодість. Я хочу подякувати всім, хто вривався з нами та гурти, з котрими ми ділили сцену: Elephant Opinions, Date Rape, Gumilinski, Oh Deer, Foible instinct, La Prosperite (Ch), Uprising Formalhaut, Ива (Ru), Rings of Rhea, Selma.

А.: Це був час порівняно регулярних концертів, особливо на Західній Україні, на яких збиралося в середньому по 70–100 людей. Хтось їздив підтримувати своїх друзів, які виступали на тому чи іншому концерті, хтось слухати певні гурти, а хтось просто потусити й зустрітися зі своїми знайомими з різних міст. Тоді витав дух молодості у всіх її проявах і тотальної безтурботності.

С.: У 2009–2011 вже з’явилися такі ж ентузіасти, котрі грали емо/скрімо. Це були тематичні концерти, не "солянки", як раніше, де хардкор-панк і потім ти такий граєш емо для панків і стрейтейджерів, і частина з них крутить пальцем у скроні та покидає приміщення.

Скрімо, я так вважаю, означає виплеск накопиченої ненависті, реліз та припинення існування, тому що додати нічого. Потрібно якось вийти з нього, розв’язати проблеми з головою, інакше — петля твій друг. Потім хлопці грають щось інше, або перестають займатися музикою взагалі. З погляду музики, дуже важко перестрибнути метрів жанру, тому, здебільшого, гурти звучать як калька. Важко експериментувати, бо консервативна фан-база очікує певного звучання.

В Україні все робиться на ентузіазмі. Ти можеш реалізувати будь-який, навіть найекспериментальніший проєкт, знайти своїх 50–100 слухачів, місце для виступів, запишеш матеріал, але інфраструктури немає. Кожен твій крок буде кроком інноватора з купою проблем у будь-якому місці, де ти захочеш грати. Потім, через два роки, ти так само граєш для 50–100 людей, але вже морально вигорівши. Для тебе це постійна робота з матеріалом, місцем для репетицій, інструментами, нескінченні листування та постійна метушня з гуртом. Я вважаю, саме це вбиває гурти такого жанру.

А.: Середня тривалість життя вітчизняних гуртів завжди була не дуже довгою. Чесно кажучи, не зовсім розумію, чому в Україні грати скрімо стало вже давно не популярно, не модно, не трендово. У турах та на європейських фестивалях помічав неодноразово, що вік учасників різноманітних емо та скрімо формацій вищий, ніж у нас, та й загалом люди в "сцені" набагато старші.

B.: Я вважаю, що причин нетривалого існування таких команд є багато: починаючи від некомерційності та закінчуючи особистими стосунками. Можливо, є місце максималізму юності. Хочеться всього й відразу. Пограти в кількох командах. Допускаю навіть моду часу. У будь-якому випадку, музика не проносила грошей. Це було задоволення чистої води. Тому, як тільки учасники гуртів переставали його відчувати. команди розпадалися.

Релізи

За час свого існування Marejada встигли випустити два мініальбоми: "Balaenoptera Musculus", 2009 року випуску на житомирському Something new, Something Borrowed та казахському лейблах Basheeboozook та "Tentatio", 2010 року випуску, виданий власними силами.

Якщо попередній проєкт Scream Into Nowhere балансував на межі мелодійного хардкору та класичного скрімо із додаванням клавішних, що найцікавіше, то Marejada відійшли до прямолінійного emoviolence звучання з дисонансними гітарами.

B.: Записи, зазвичай, відбувалися в стані угару, ми намагалися відтворити атмосферу живих виступів та записувалися лайвом. Мали місце фальшиві ноти та непотрапляння в такти. Грали та записувалися, як могли, та вміли.

С.: Видали ми 2 ЕР. "Balaenoptera Musculus" (2009) виданий на житомирському лейблі Something new, Something Borrowed label, перевиданий на казахському Basheeboozook . Об’єднує їх соціальна тематика:

• "Fabula". Люди — стадо, що тільки задовольняє свої потреби та хтивість. Якщо громада не змінить свою модель поведінки, не перестане жити одним днем та не почне відновлювати природу, то помре від війн та епідемій. Поки що мій прогноз цілком реальний.
• "Falsum / Bestia". Досить давно одні розумні люди придумали для дурніших монети та папірці. Тепер усі люди світу відбувають повинність не менше 8 годин, щоби забезпечити свої первинні потреби. Водночас, 3 % населення володіють ресурсами всієї планети. Круто, так? Нав’язана система цінностей змушує нас боротися з вітряками, як Дон Кіхот Ламанчський, думаючи про кар’єрні сходи, прибуток, традиції, закон та іншу дічь. У нас відібрали право вибору, нас зіштовхнули один з одним, створивши штучну конкуренцію. Нас зробили слабкими та беззахисними. Так легше керувати стадом.
• "Tenebrae". Ода / мантра народження-смерті. Смерть дає можливість новому життю, оновлює його.

EP "Tentatio" ми випустили самі. Складається він із 3 треків і вирізняється міфологічно-образним підходом. Тут є поняття-образи "руки-змії, синього кита".

• "Tentatio". Я вкладав у поняття "руки-змії" контроль над суспільством, країною. Вони, ніби дають впевненість у захисті, насправді ж кожен сам за себе. Система вичавить із тебе всі соки за першої можливості.
• "Balaenoptera Musculus". Уявімо, що наша планета — це стародавній кит. Він пливе, не занурюючись під воду вічність. Величний, безсмертний та незламний. Люди на ньому живуть звичайним життям, але пішов слух, що кит збирається зануритись у безодню та життя перестане існувати. Для людської сутності "Якщо повітря вистачає на одного, вбий ближнього свого" є нормою. Людині взагалі плювати на кита, хоч від нього залежить його життя.

B.: Основним нашим меседжем було, найімовірніше, — існування людини в гармонії із природою. Піддавалася критиці людська жадібність та споживацький інтерес. Ми були та є панками, у гарному сенсі цього слова. Хотілося озвучити прості істини — любіть та поважайте один одного та навколишній світ.

Чому Marejada розпались?

15 вересня 2012 року Marejada зіграли останній "офіційний" концерт у Малій Опері разом з Elephant Opinions, Dollores та Салют!. Хоча, за словами Супа, гурт припинив існування ще за рік до цього, у 2011-му. Також вони збиралися всім складом на весіллі ударника Андрія, але вважати це реюніоном не варто. 

B.: Марехада перестала існувати, тому що перестала розвиватися. Без цього процесу неможливо створювати і творити. Як кажуть, "у великому спорті важливо своєчасно піти, завершити кар’єру".

С.: Якось приходить Артем Bubble на репетицію й каже: "щось мене не пре грати в гурті". Я на той момент морально був випалений від усіх проблем, що йшли пліч-о-пліч з існуванням такого бешкетного проєкту й заміну ключовому музиканту шукати не став. Так він і розпався.

B.: Мої особисті причини: я заспокоївся щодо такого типу музики, мені було важко народжувати нові ідеї та композиції. Плюс, усе підігрівалося соціальним чинником — необхідно було заробляти гроші та годувати сім’ю. Ми пішли на піку, я вважаю. На той момент у нас була своя репетиційка, гарні інструменти, досвід та своєрідна впізнаваність.

Реюніон-шоу?

Звісно, це мрії та фантазії, адже дійсно побачити цей гурт хоча б ще раз наживо — навряд чи можна. Запал буде не той, мотив також, але все одно — оживити в пам’яті той час, коли пекельні крики та кров на підлозі здавалися буденністю інколи хочеться.

C.: Шансів немає. Причин тут багато. Найважливіша — я не бачу сенсу імітувати те, що колись робив щиро. У 33 роки кричати, повзати підлогою якось не те. Розбивати собі лице мікрофоном та лікувати чергову ангіну немає ніякого бажання.

У хлопців, у тому числі й у мене, давно є сім’ї й навіть діти. Окрім мене ніхто, як мені відомо, музикою не займається. Мені вистачає доволі цікавих проєктів (Кадриль, Old Cat’s Drama), щоби не ностальгувати за давно похороненим китом. З хлопцями ми не спілкуємось, це не є погано. Ми надто змінилися, щоби йти на таку авантюру.

B.: Ніколи не кажи ніколи. Усе можливо. Єдине — для такого повернення необхідні місяці репетицій та велике бажання.

А.: Я був би тільки радий почути їх знову наживо. Але розумію, що навіть якщо вони зберуться заради одного концерту, то не впевнений, що кожен із них від цього кайфане на всі сто. Люди змінюються, у своїх життєвих пріоритетах та вподобаннях, і це нормально. Але, хай там як, багато хто зрадів би їхньому шоу зараз, і я в тому числі.

Епілог

Хай би як там не було — ми однаково триматимемо надію в серцях, що одного разу Marejada вирішать повернутися на сцену, нехай заради одного виступу, нехай їм не по 20+ років, та все ж.

І наостанок кілька порад Олексія для музикантів, котрі працюють у жанрі скрімо:

• Бажано, щоби саме засновник гурту писав музику. Будь-які зміни в складі, фактично вбивають проєкт, якщо відсутній хранитель партій, текстів, зв’язків та іншого матеріалу.
• За першої нагоди треба записувати матеріал. Усі відмовки про "ми не зіграні", "матеріал не готовий" — повна дічь і насправді лише каже про те, що люди в гурті банально не бажають працювати над собою.
• Веселощі та музика — різні речі. У нашому випадку це була одна із причин грати в гурті, але яка призвела до стагнації та загибелі.

Marejada у соцмережах:

https://marejada.bandcamp.com/
https://vk.com/club10123533

Раніше в рубриці: https://www.neformat.com.ua/neformat-family

Фото надані гуртом