Parking Spot: відбитки на звукових ландшафтах
Як підлітковий досвід написання хіп-хоп бітів переріс у складну експериментальну електроніку, чому Autechre спершу здавалися нудними та як рефлексії про дім і неможливість повернення втілюються в майбутньому альбомі "Moai!" — усе це читайте в розмові виконавця Parking Spot з Neformat.
Творчий шлях саунд-артиста Марка Медведєва (Parking Spot) — це історія не лише географічних, але й аудіальних переміщень. Маршрут Марка пролягає від захоплення ранніми релізами Warp Records до побудови власних генеративних музичних систем, а особиста історія, позначена переїздами з Горлівки, Краматорська та Харкова, кристалізується в його творчості, що фіксує плинність часопростору.
Марко родом із міста Горлівка, Донецької області, зараз живе в Дніпрі. З 2019 року створює та розвиває музичний проєкт Parking Spot, який стоїть на перетині ембієнту та експериментальної музики. У своїй творчості поєднує генеративну побудову музики, польові записи та роботу з комплексними ритмами та текстурами. Випускався на лейблах ОЧІ, Dnipropop, Liky Pid Nohamy, а також у рамках компіляцій від Flaming Pines та КИЇВПАСТРАНС.
— Як виник псевдонім Parking Spot, яка за ним стоїть історія?
— У 2018–2019 роках я доволі багато слухав творчість Aphex Twin, зокрема його об’ємну кількість Soundcloud релізів без певної назви. Якось побачив на Youtube перезалив одного з треків під умовною назвою "Parking Lot". Мені дуже сподобалось це поєднання, але назва була зайнята якимось рок-гуртом, тому я вирішив обрати Parking Spot.
На початку мені просто імпонувало, як воно звучить, але зараз деякі фотографують знак паркування, чи "Паркування заборонено", і відмічають мій акаунт Instagram. Мені подобається ідея таким чином побудувати асоціацію, щоби люди бачили знак паркування і думали за Parking Spot.
— Чим саме й чому саме електронна музика приваблювала тебе на початку твоєї діяльності?
— Мій шлях у створенні музики почався доволі класично. Ще в шкільні роки в Краматорську я робив хіп-хоп біти, а написання музики було просто моїм safe space. Сам вивчав спочатку Fl Studio, потім Ableton. І також доволі класично, з хіп-хопу, я почав цікавитись та слухати електронну музику, зокрема ранній Warp Records (Aphex Twin, LFO, Boards of Canada) та ембієнт від Biosphere, Steve Roach.
Звичайно, зацікавленість електронною музикою визначила мій подальший вектор, і почалась доволі довга історія пошуку мого електронного звучання. Мене завжди більше приваблювала музика без слів, але у 2018–2019 я майже не сприймав музику, де є, наприклад, записи гітари, співу чи акустичних інструментів.
Про це смішно думати зараз, але доходило до того, що, наприклад, з альбому Radiohead — "Kid A", я слухав лише треки "Kid A", "Idioteque" та "Treefingers", бо вони брали коріння та натхнення з вищезгаданих Warp Records і були електронними композиціями. Чомусь я був дуже вибірковим у цьому плані.
Але потім я позбувся цих тісних рамок сприйняття лише електронного, відкрив для себе психоделічний рок The Doors, глем-рок від David Bowie, авангардного композитора Steve Reich з його мінімалістичним, але ефектним звучанням та багато іншого, звідки можна брати натхнення.
— Хто з музикантів або проєктів був для тебе особливо важливим на початку шляху, а хто продовжує надихати сьогодні?
— На початку й дуже сильно — Aphex Twin, не буду приховувати, і це може бути доволі передбачувано, але мене вразило, як можна працювати зі звуком. Чимало радикальних звукових рішень, як-от трек "Ventolin" з його випалюючими високими частотами чи "Vordhosbn" зі складними драм-патернами, мали для мене великий сенс та вплив тоді. Його сторонні проєкти Polygon Window, AFX, The Tuss також не оминули мою увагу.
Gesaffelstein та його альбом "Aleph" — стильно, футуристично й пафосно. Це доволі різноманітний альбом, але він якось складається в певний еклектичний пазл. Також електронний проєкт Vessel, який є чимось на межі Dub, Cinematic та експериментальної музики.
З ембієнту мене у свій час дуже вразив альбом Taylor Deupree — "Stil". Він ідеально занурює взимку, дуже текстурний та витончений, з нього я взагалі почав цікавитись мінімалістичними підходами до створення музики. Продовжуючи тему мінімалістичного, Steve Reich та його музичні твори також дали розуміння, що з музикою можна працювати дуже по-різному.
Окремо хочу відзначити Autechre, які на початку мого занурення в електронну музику на фоні божевільних композиційних рішень від Aphex Twin здались мені нудними та невиправдано тривалими. Але згодом вони якось стали наскрізними в моєму слухацькому досвіді, я дуже багато слухаю Autechre. Їхня музика, що, на перший погляд, звучить бездушно та роботизовано, насправді є дуже емоційною і найбільш органічною для мене зі світу саме електронної музики. Ритми та композиційні рішення їхніх треків спонукали мене вивчати генеративні процеси та рухатись у бік складних генеративних систем уже зараз.
Багато кого не назвав, але тоді це надовго затягнеться. Лише хочу додати, що люблю слухати музику альбомами й тому доволі рідко слухаю щось нове, бо мені треба час прижитись з альбомом та відчути, що я хочу до нього повертатись.
— Ти розпочинав із техно-релізів, але надалі змінив траєкторію в більш експериментальний звук. Чим зумовлений такий перехід?
— Так, Parking Spot починався як техно-проєкт, але насправді ще навіть до його створення я тяжів до більш експериментального звуку та складних ритмів, просто не розумів, як це робити, і не міг знайти своє звучання. Я думаю, проблема багатьох музикантів на початку, що вони просто не знають, куди й із якою метою виставляти треки, бо не відчувають себе дотичними до сцени. У 2021–2022 році лейбл ОЧІ дав мені певний поштовх відчути себе в музичному ком’юніті, і ділитись своїми роботами стало простіше.
Тому техно-релізи є певною спробою почати щось викладати з моїх численних електронно-тембральних пошуків, а альбом "All The Factors That Don’t Matter" став чимось таким, до чого я бажав дійти на самому початку — мелодійне, комплексно-ритмічне, текстурне та трохи непередбачуване. Мені подобається грати з очікуваннями, будувати складні, генеративні текстури та ритми, які існують на межі стабільного та хаотичного.
Коли я дізнався про генеративний підхід до створення музики та почав імплементувати його у свою творчість, для мене відкрився цілий світ, і звідси я почав розуміти, як хочу працювати з музикою та побудовою треків. У той самий час, а це був 2023 рік, я познайомився особисто з лейблом Dnipropop та врешті зрозумів, як я можу та завжди хотів створювати треки з вплітанням генеративного, і знайшов лейбл, якому цікавий такий формат. Випадковості не випадкові.
— Як, на твою думку, аудиторія сприймає експериментальну музику на українській сцені?
— Я думаю, у містах, де є такого формату події, вони будуть сприйматись у будь-якому разі. "Нойз щосереди" — чудовий приклад, як систематичний підхід вибудовує оцей конект між людьми, які ходять на події та знайомляться з різновидом експериментальної музики.
Нещодавно я грав у Черкасах на локальному рейві "ТРЯСЦЯ" і чомусь відчув там настрій перших рейвів від shum.rave, коли відвідувачам цікаво, що відбувається, але їм ще треба трохи часу обдумати це. Я був один у лайн-апі, хто грав live-виступ, і він був доволі експериментальний та ритмічно заплутаний, тож я не знав, як це буде сприйматись. Але люди танцювали, їм сподобалось плутатись у поліритмії разом зі мною.
Звичайно, що на останній діджей-сет із хард-техно прийшла найбільша кількість людей, бо ця музика дає змогу доволі легко перехопити настрій на сцені та увійти в стан піздючки. Але й експериментальний осередок там має своє місце для розвитку, бажаю йому процвітання.
— Як адаптуєш релізи до лайв-виступів?
— Це цікаве питання, бо часто буває, що я роблю реліз, а потім думаю, як його адаптувати до лайву. Наприклад, свій альбом "Moai!" я взагалі не бачу у форматі лайву, він для мене доволі інтимний, щоб грати його десь, але можливо, усе зміниться. Деякі треки з альбому "All The Factors That Don’t Matter" я таки адаптував під лайв та дав їм нове звучання.
Та в майбутньому хочу більше думати над релізами, які буду додатково продумувати під лайв-виступи — це насправді те, куди б я спрямував свій фокус уваги зараз.
— Як вимушені переїзди впливали на тебе як особистість та як митця?
— Найперше хотів сказати, що в мене стерлась межа розуміння вимушеності переїзду. Бо переїзд може бути внаслідок окупації, війни, навчання в іншому місті чи просто від усвідомлення, що тобі не подобається теперішнє місто, у якому ти перебуваєш — усе це обставини, які змушують тебе переїхати. Навіть короткострокова поїздка може бути вимушеною, бо ти не вивозиш, втомився чи просто шукаєш натхнення.
Але, буває, я сумую, повертаюсь думками до міст, де виріс. У вже окуповану Горлівку я їздив із родиною востаннє у 2019 році, доводилось проходити блокпости ДНР, бо там жили мої бабуся і дідусь. Я не любив та боявся їздити туди після 2014 року, місто стало сірим та занедбаним, наче там сонце вже світило інакше. У 2020 році з Ковідом в’їзд заборонили, тоді у 2022 помирає спочатку дід, потім — бабуся.
Якби Горлівка стала знову українською територією (утопічна думка), я б, мабуть, хотів туди повернутись ненадовго, але поки не розумію з якою метою.
У Краматорськ ми з родиною переїхали у 2016 році. Скажімо, це місто сформувало мене та дало певний набір зацікавленостей та навичок, які зараз переросли в мою роботу та справу життя. Писати музику я почав у Краматорську, цікавитись електронною музикою — у Краматорську, продавати перші біти за символічні ціни — також там. У Слов’янську побував на shum.rave та намагався познайомитись з українською електронною сценою. Тоді я вже розумів вектор, куди хотів би рухатись.
У 2020 році в Харкові я почав навчатись в університеті й познайомився з Kultura Zvuku та рейвами "Живіт". Це був час, коли я починав своє самостійне життя в гуртожитку й Харків для мене — дуже тепле на спогади місто. Свій перший техно EP "Observation" я написав у гуртожитку в Харкові, а його локальну презентацію провів у Краматорську в просторі "Вільха".
Після повномасштабного вторгнення живу і працюю в Дніпрі й, мабуть, після 2022-го став сприймати те, що роблю, більш осмислено та думати над розвитком свого музичного шляху та бачення. Ще я працюю в "Центрі сучасної культури" як саунд-дизайнер. Поки бачу себе в Дніпрі, хоч і адаптація до цього міста зайняла в мене досить багато часу.
— Нещодавно ти анонсував новий альбом "Moai!". Розкажи детальніше про процес його створення та концептуалізацію.
— Після релізу альбому "All The Factors That Don’t Matter" я почав думати, що хочу створити далі. Тоді я доволі активно слухав реліз Andre 3000 "New Blue Sun" — це чарівна робота з простором та невимушеністю. Також альбом Four Tet "Three" сформував мій пошук нового звучання в чомусь мелодійному та спокійному. Я точно хотів попрацювати з простором у новому альбомі та підняти тему переміщення, але надати цій темі сенсу певної необхідності в житті людини для змін та загального руху.
На початку створення "Moai!" мав легший настрій, але згодом почав змінюватись на щось щемке та меланхолійне, альбом неодноразово переносився, а деякі треки суттєво змінились, як і початкова ідея альбому. З відчуття легкості альбом поступово перейшов на щось інтимне, певні мої роздуми про дім, про неможливість повернутися назад, про необхідність рухатись далі та про вплив часу.
Не пам’ятаю в який момент, але мене захопила назва альбому "Moai!", настільки, що я додав ще знак оклику. Потім почитав про ці статуї та виявилось, що вони переміщались з одного місця на інше й лишали за собою відбитки на ландшафтах. Я подумав тоді, що це чудово резонує з тим, про що мій альбом — про відбитки, які залишаються з тобою.
"Moai!" є чимось неочікуваним для мене, бо він відходить від моєї роботи з ритмами, генеративними патернами, складними текстурами та фокусується на ембієнті, а також має колаборації з інструментальними, традиційними та електронними виконавцями. Серед учасників-/ць — Борис Могилевський, Мар’яна Садовська, Юрій Буличев та Міша Лишенко. Колаборація відбувалась так, що я записував якусь частину композиції та скидав тому, хто міг би записати щось від себе.
Польові записи порожніх просторів, цвіркуни, випадково записані влітку 2024 року в Краматорську, семпли "Радіо Україна" та архівний прогноз погоди за 2007 рік — це все наскрізні, імерсивні звукові колажі, притаманні альбому, які фіксують час та надають йому відчуття bittersweet ностальгії та незворотності.
Реліз альбому запланований на 5 вересня на лейблі Liky Pid Nohamy, а також 11 вересня відбудеться презентація спеціального показу-прем’єри альбому в кінотеатрі "DCCC", над якою я працюю разом із режисеркою Оленою Місюрою. Відеоробота міститиме футажі з Краматорська, записані влітку 2024 року, з літнього Харкова 2025 року та з Дніпра. Також буде невеликий тираж касет для продажу.
— Як почались ваші співпраці з mariia&magdalyna і "Гніздо Вивільги"? Який вплив театр і фольклор мали на твою музику та чи плануєш продовжувати такі колаборації?
— Влітку 2023 року мені прийшов запит створити музику та зіграти разом із театрально-музичним проєктом mariia&magdalyna. У нас був тиждень на цю роботу, це був мій перший досвід грати live-виступ, я дуже стресував, часу було мало й мені треба було розібратись, як взагалі будуються live-виступи. Але все пройшло чудово й ця взаємодія дала мені великий досвід. Ми відіграли виставу "Ода місту", яка була про певне зізнання в коханні місту.
З вересня 2024 року ми знову зійшлися разом із Марією та Надією, засновницями mariia&magdalyna, і почали створювати альбом "Dance on the edge of the world", писали його у форматі резиденції. Я ненадовго приїжджав до Києва, ми створювали композиції, проживали їх, а потім за потреби дороблювали дистанційно. Прем’єра альбому відбулась у Києві, Довженко-центр 18 травня та вже 24 серпня ми зіграли виставу на фестивалі "Brave! Factory". Альбом "Dance on the edge of the world" — це про подорож через різні емоційні стани та певна форма рефлексії в крихкому світі.
З Танею, проєкт "Oriole Nest", нас звела Ліза, засновниця СМИК. Мені запропонували зробити live-програму в рамках СМИК.весна в Community Garden. Мені сподобалась мінімалістична та витримана межа в роботах Тані, тому я погодився. Результатом співпраці став доволі ніжний та гіпнотичний виступ. 29 серпня ми відіграємо цей матеріал на фестивалі "Конструкція" в Дніпрі.
Parking Spot у мережі:
