Багато любові, тепла і справжньої дружби: Як Death Pill писали "Sologamy", знялися в кіно й діють на кількатисячній кілометровій відстані

Death Pill відверто розповідають, чому важливо пріоритезувати себе, підтримувати одне одного і як скріпити сили гурту ще дужче на відстані, з нагоди релізу їхнього нового лонплею "Sologamy".

Сьогодні хардкор-панк тріо представляє світові свій новий і визначальний для гурту альбом. "Sologamy", майже нездійсненний на момент задуму й створений переважно онлайн, дозволив музиканткам Анастасії, Мар’яні й Наталії вкотре вокалізувати важливі безсмертні меседжі. Але великою ціною. У час реальної війни в Україні його створення навряд чи можна назвати випробуванням, але тестуванням усього того, що учасниці гурту сповідують з огляду на власну творчість — цілком. Усвідомлення своєї сили, відданість собі, відповідно до головної ідеї альбому, і відданість справі, відповідно до спільних принципів кожної з них, — це ті кити, завдяки яким нам досі є що розповідати про Death Pill. Власне, це ми й робимо в нашому інтервʼю з музикантками.

Зліва направо: Наталія, Мар’яна, Анастасія. Фото з Фейсбук-сторінки колективу.
Гурт існує з 2017 року, і на цей момент дівчата мають у дискографії чимало синглів, спліт з Shooting Daggers та вже два повноформатні альбоми. Після початку повномасштабного вторгнення команда розділилася: Анастасія з сином поїхала до Іспанії, Наталія — до Австралії, а Мар’яна залишилася в Україні.

— Ви назвали свій новий альбом "Sologamy" еволюційним із огляду на його звук. Чи це радше природна еволюція, чи, скажімо, "форсована" у тому сенсі, що ви не дозволяли собі жодних послаблень у композиціонуванні?

Наталія, бас-гітара: Я вважаю, що це мікс органічного й "форсованого". Будь-який гурт або музикант має свій стиль, який прослідковується від альбому до альбому. Але водночас кожен гурт еволюціонує, бо покращує свої навички, купує краще обладнання й поглиблює розуміння того, що полюбляє його слухач. Ми разом й кожна з нас окремо виросли за останніх два роки і як музикантки, і як особистості, і водночас на нас вплинула якась нова музика й нові реалії. А те, що ми могли форсити та пушити одна одну й свої скіли — це точно правда.

Анастасія, ударні: Ми завжди були вибагливі до себе й до музики, яку створюємо. Не можу сказати, що ми свідомо змушували себе ускладнюватися — усе сталося органічно. Узагалі, це неймовірна удача, що цей альбом зʼявився. Зважаючи на всі обставини — війну й відстань між нами — його підготовку було дуже складно організувати та втілити. Тож можемо подякувати долі хоча б за те, що він існує.

Мар’яна, гітара й вокал: Це одне з небагатьох дійсно цікавих запитань за усі наші інтерв'ю! Ми з Анастасією граємо разом із 2017 року й у травні Death Pill виповнилося вісім років. Погодьтеся, було б доволі прикро (і зовсім нецікаво), якщо б ми весь цей час робили одну й ту саму музику без метаморфоз.

Ми з дівчатами для себе остаточно зрозуміли, що не хочемо грати пісні ТІЛЬКИ з дісторшеном+скрімом у 230 bpm — ми хочемо грати усе і без жодних обмежень! Можливо, наші слухачі сприйматимуть другий альбом як "легший", "попсовіший", "повільніший" чи "неТРУЬ". Та "Sologamy" набагато глибший і цікавіший, аніж може здатися на перший погляд. І мені це неймовірно подобається! Нашу музику зможуть слухати як люди, далекі від музичної теорії й композиторства, так і музиканти, — усім буде цікаво.

Альбом виходить за підтримки британського лейбла New Heavy Sounds

— Щоби краще зрозуміти ці зміни, назвіть, чому "Sologamy" не міг зʼявитися раніше, аніж він зʼявився?

Наталія: Цей альбом не міг зʼявитися раніше (дякувати, що не пізніше за тих умов, у яких ми його робили))), тому що ми поставили за мету, окрім як "випустити альбом, бо так треба", ще й те, що ми зробимо це онлайн не гірше, ніж якби ми репетирували два рази на тиждень. Ми вирішили, що не відмовимося від жодного творчого рішення, як бек-вокали, які ми не репетирували разом, або нові інструменти, або нові стилі. Для цього треба було набратися неймовірного терпіння й використати на максимум усі комунікаційні та технічні скіли, які ми здобули з часів релізу попереднього альбому.

— Також ви сказали, що новий альбом увібрав чимало різноманітних жанрів і стилів. Чи зважали ви на конкретні течії під час створення альбому, чи лише йшли за натхненням і інтуїцією?

Анастасія: Наша музика від самого початку була досить різноплановою, калейдоскопічною. Ми просто продовжили робити те, що у нас найкраще виходить. Через цю стилістичну різність ми показуємо себе, свої погляди, свої стани. Для нас це органічно, і ми кайфуємо від цього.

Трек "Monsters" наживо у Києві, 2023

Мар’яна: Згадую себе у 14 років, коли батьки мені на день народження подарували омріяний iPod — я скачувала на нього УСІ дискографії УСІХ рок-груп, які тільки могла знайти в інтернеті, та слухала їхні альбоми від корки до корки:) Якщо казати відверто, я саме та людина, яка свято вірила, що три перших альбоми виконавців — завжди найкращі. Мені було незрозуміло, ну от навіщо Metallica випустила "Lulu"? ЧОМУ усі мої улюблені гурти ПРОСТО не можуть продовжувати грати й надалі таке саме музло, як напочатку, ну що ж складного? Зараз це такі забавні дитячі думки для мене. Всесвіт змінюється, музична індустрія у ньому змінюється, і ми з дівчатами — також. І це прекрасно! Ми не обмежуємо себе жанровими шаблонами й хочемо лишатися тими, ким ми є. Це означає грати і слухати те, що нам подобається. Тому якщо колись ми вирішимо випустити хіп-хоп альбом — не сумнівайтеся, ми так і зробимо.

"Sologamy" також виходить на дисках, касетах та вінілі

— Основна ідея вашого нового альбому — сологамія й зосередженість на собі на противагу іншим альтернативам. Коли у вас виник цей задум і чи на це якось вплинув той факт, що ви фізично розʼєднані й працювали над музикою далеко одна від одної?

Наталія: Ідея альбому сфокусована не на нашій віддаленості, а просто на тому, що треба дбати про себе самостійно й сприймати себе не крізь чиюсь призму й уподобання. Хоча так, ми на 100 % відсотків відчули це на відстані ще більше, бо еміграція — не солодка штука, і ніхто не попіклується про тебе, окрім тебе самого. І не лише в еміграції. Хоча, звісно, під час війни, коли фокус автоматично на перемозі й самопожертві, це дуже важко. Це ніби лишає тебе, як людину, десь позаду…

Але так, у всіх різні шляхи і перешкоди, різні люди поряд, добрі чи не дуже. Якщо вони добрі, і ви обрали один одного, то можна бути заодно як на відстані, так і фізично поряд, а якщо не дуже — навіщо вони взагалі на життєвому шляху?)

Анастасія: Для мене це поняття, сологамія, — про саму суть людського буття, яку ми часто намагаємося не помічати через страх самотності. Але саме в цьому наша внутрішня сила: ти сам відповідаєш за все, що з тобою відбувається. Ти сам обираєш свій шлях, рішення, вчинки. Ти приходиш сам і йдеш сам. Це невіддільна частина життя. Що раніше ти це приймеш — тим раніше стане легше жити. Ти звільнишся від потреби постійно бути "для когось", від нав’язаних уявлень і суджень. Найважливіше — це твоє власне ставлення до себе.

Мар’яна: Ми з дівчатами просто усі окремо ходимо на психотерапію, тож постійно стикаємось з подібними усвідомленнями.

— Чи пісні, які у вас врешті виходили, самі підштовхнули вас до вибору поняття сологамії, як ключового, чи це відбулося на старті? Цікаво почути, як зародилася концепція цього альбому.

Анастасія: Ідея з’явилася в процесі. Ми сіли, послухали всі треки й були вражені цим різноманіттям: а як це взагалі може бути, що все так різне, але разом працює? І от саме ця різність і підказала концепцію. У реальному житті ти різний, мінливий, суперечливий. І треба прийняти всі свої грані з любов’ю, щоб досягти гармонії. Сологамія — про це. Про прийняття й любов до кожної своєї частини, навіть найуразливішої.

Мар’яна: Минулого року нас запросили до Лондона на прем’єру документального фільму про наш гурт. Пам’ятаю, як ми вдвох з Анастасією поверталися звідти в Київ дуже натхненні. Ми сиділи в тамбурі потяга Київ-Хелм на мішках із білизною і вигадували назву для наступного альбому. І тут я випадково згадала, що КОЛИСЬ, років шість тому, зберігала собі на телефоні таку фотографію, де наречена одягнута наполовину у білу сукню, а наполовину — у чорний костюм. І я показую Анастасії цю фотографію і кажу — "сологамія".

Наталія: Наша ідея — сприяти поширенню думки, що всі можуть робити все, що хочуть, незалежно від статі, якщо коротко. Нам є про що сказати, серйозне і не дуже, і ми робимо це тут. Є навіть такі теми, які ти вже зносив 50 разів на терапію, пропрацював, почистив усі чакри після того, а вони все одно повернулися — тайм ту райт е сонг)))

— Повернімося до обставин, у яких і попри які був написаний цей альбом. Ви зараз фізично далеко одна від одної і з відповідей уже зрозуміло, як це вплинуло на гурт. Але ви — це більше за гурт, тож поділіться, як відстань вплинула на вашу дружбу? Чи з’явився у вас якийсь новий онлайн-ритуал і що можете порадити гуртам, які так само зараз працюють дистанційно?

Мар’яна: Я більше не знаю гуртів, які роз’їхалися на 14,000 км та продовжують існувати:)

Анастасія: Це зміцнило нас. Хоча, звісно, вимагає багато сил. Наша спільна мета і любов до музики допомогли протриматися. Що буде далі — важко сказати. Це дуже виснажливий формат і складно рухатися на одному лише ентузіазмі. Ми щотижня зідзвонюємося, постійно переписуємося, не лише про гурт, а й про особисте. А порада така: запастися терпінням, детально все обговорювати, перевіряти, що всі зрозуміли одне одного правильно. І найголовніше — підтримувати одне одного. Бо всім важко.

Наталія: Ми, можливо, менше залучені у повсякденне життя одна одної, ніж до цього. Зараз ми намагаємося розділяти зідзвони на тему особистого життя від тих, що про справи. Останніх більше, але іноді так хочеться просто потриндіти про те, як кому живеться, хто куди сходив, хто шо купив, яке кіно дивився тощо.

Онлайн-ритуал — зідзвони, бажано, щотижня й обміни відео з тим, як ми граємо. Ще ми хочемо спробувати онлайн-платформу для репетицій — вони існують! Але поки що не дійшли руки до цього, бо це вже якийсь некст текнологі левел.

Порада: уявити фінальну мету, переконатися, що вона у всіх одна, і відмовитися від очікування швидких результатів. Це, в принципі, підходить і для офлайн-діяльності. Але коли ви разом лише онлайн, вам буде здаватися, що ви перевкладаєтєся або недовкладаєтєся, або усе не виходить, і буде важко. Терпіння — це ще навіть не початок. Памʼятайте, що те, що ви подумали у своїй голові, не передалося телепатично кожній людині в гурті)) Не псіхуйте, побільше комунікуйте. Менше накидуйте ідей в стіл, а більше деталізуйте й плануйте втілення, і нагадуйте собі, для чого це все. Як виявилося, інколи треба набагато більше часу, аніж перекур на репетиції, щоб вирішити, яку обкладинку зробити, чи як краще зіграти шматок треку, чи як будуть звучати бек-вокали. Тому ще порада (так, я екселівська душніла) — занотовуйте плани й одразу, окрім ідеї, накидуйте кроки. Якщо є щось, окрім "о, було б непогано!", то одразу прописуйте чіткий план для реалізації.

Виступ Death Pill у Манчестері, червень 2023

— Труднощі не стали на заваді вашого туру трьома країнами, що відбувся 2023-го. Яким він був і чим запам’ятався?

Анастасія: Тур був дуже душевним і з купою пригод. Із нами була чудова компанія — наша улюблена водійка Фунтік. Ми багато сміялися, грали, знайомилися з людьми, розповідали про Україну. А потім усі роз’їхались — і це завжди найболючіший момент.

Мар’яна: Я давно мріяла про наш тур, але він був іще кращий, аніж у моїх мріях! Не знаю як його описати двома словами… Тур — як наркотик: спробуєш один раз, а підсядеш на все життя, ахахахаха. Це важко фізично, але це найкращі мої спогади за все життя.

У турі з Фунтік. Фото з соцмереж гурту

Наталія: Тур був чудовий. Запамʼяталося майже все, а що не запамʼяталося — занотовано на майбутнє. Емоційно було важко, звісно, і перший раз виїхати кудись так надовго, і зустрітися, і грати. Найсумніше було повертатися й останній день мені, мабуть, запамʼятався найбільше. Ми грали в Лондоні, але зранку мали приїхати з Брайтона, щоб завезти інструменти на локацію концерту, заселитися в гостел, відвезти машину, розрахуватися з усіма, іще й відіграти цей концерт. Я знала, що цей момент настане, але усвідомила його лише сівши в літак о пʼятій ранку після концерту. Я прокинулася, взяла валізу, поцьомала всі сплячі обличчя і погнала на літак. І от з того моменту й до того, як я вирубилася в польоті, я просто плакала. Там був увесь спектр думок, які, я зрозуміла, уже не можу ні з ким розділити. Плюс втома. І тоді ж прийшло усвідомлення того, що наступний такий тур буде йой як нескоро.

— У цьому ж турі про вас зняли коротку стрічку "Go Your Way", яку ви вже згадували і яка стала найкращим коротким метром на LA Punk Film Festival. Фільм поки що недоступний, тому розкажіть, яка була його ідея і як усе реалізували? Що, на вашу думку, режисеру вдалося показати про вас і про сцену, до якої ви належите?

Анастасія: Цей фільм — про справжність, про реальність, у якій ми творимо.

Мар’яна: Не пам’ятаю, як саме це почалось, але у британській частині туру за нашою машиною на власному авто почав слідувати симпатичний хлопець Ден із ВЕЛИЧЕЗНОЮ камерою. Я подумала тоді "та й грець із ним, хай собі їздить, все одно нічого серйозного із цього не вийде". Перші два дні мене дратувала ця безкінечна зйомка — пам’ятаю своє щире обурення. Уявіть собі, ми не встигли прокинутись зранку, встати з ліжка, а він УЖЕ СИДИТЬ ЗНІМАЄ. Але ми з Деном швидко потоваришували. Ми сказали йому, шо "в Україні тебе звали б Даня, тому ми будемо називати тебе Даня", і почали навчати його українських слів, які він у нас перепитував. Коли ми відіграли останній концерт туру у Лондоні й прощалися з ним, ми усі плакали, і він також. Тепер він наш дружбан на все життя.

Наталія: Лейбл New Heavy Sound у нас запитав, чи ми не будемо проти, якщо нас познімають для доку. Вони хотіли зробити щось спешиал, і класне, і приємне для нас на згадку. Ми, звісно, погодилися. Ідея була зняти й подивитися, що вийде. От ми тиждень в Британії — і нас постійно знімають, що і як ми робимо. Ми не те щоб очікували чогось. Єдине, з приводу чого я переживала, це наше спантеличення й у без того нових місцях, із новими людьми, і що врешті-решт ми будемо якісь дивні й матеріал вийде галімий. У перший день так і було: перший день у Лондоні, запис пісні, дуже багато емоцій. Узагалі запис — це суперінтимно. А на другий день ця стіна першої зустрічі почала падати і ми притерлися дуже швидко. Потім ми навіть не звертали уваги, що нас хтось знімає. Усе було дуже натурально. Даня ще й виявився класним хлопцем і вдосталь панком, і було помітно, що ми йому дуже цікаві різносторонньо. Урешті цей фільм буде цікавим не тільки для панк-рокерів або музикантів, бо в ньому просто багато любові, тепла і справжньої дружби.

Дівчата з сумом прогнозували, що наступне спільне шоу Death Pill навряд відбудеться скоро, але London’s calling! Уже цього вересня доля знову зведе їх усіх у старому доброму Лондоні задля виступу на жіночому музичному фестивалі LOUD WOMEN.

Більше про гурт:

https://www.instagram.com/deathpill_band/