Qki: та Rave Mysterio: разом із першої "Здибанки"

Qki: та Rave Mysterio, співзасновники серії ghetto-tech та ghetto-house подій "Здибанка", розповідають про свій особливий шлях у ніші київських танцювальних вечірок.

Вони з’явились тоді, коли київська клубна сцена шукала нові точки опори. Ghetto-house, ghetto-tech, брейкс, хаус, електро — усе це на "Здибанці" звучить по-особливому: брудно, мелодійно, весело й без пафосу. Вони не підходили під жодний формат київських танцювальних вечірок, тож створили власний. Без таргетованої реклами, без відомих хедлайнерів — зате з переповненим клубом у самому серці Подолу і впізнаваним теплим вайбом.

Ми поговорили з Qki: та Rave Mysterio — співзасновниками "Здибанки" та простору "Гурток" — про початок шляху, аудиторію, що приходить танцювати без огляду на трендові жанри, про вечірки після обстрілів і те, як музика допомагає зберігати відчуття спільності — навіть у найтемніші моменти.

На фото Qki: (Люба) та Rave Mysterio (Андрій)

Шлях до електроніки

Лікарка та юрист за освітою, Qki: (Люба) та Rave Mysterio (Андрій), мали певний досвід у музиці, але врешті зупинились на електронній сцені.

Qki: Ключовий поворот стався під час ковіду. У мене був ментал брейкдаун, і я побачила в інтернеті випадкове відео з виступом Пеггі Гоу (ред. південнокорейська ді-джейка) на якомусь жорсткому фестивалі. Мене це дуже надихнуло. Я тоді думала, що дівчата не можуть займатись електронною музикою — але її виступ буквально перевернув мою свідомість. Я відчула, що хочу себе в цьому спробувати. Навіть не знала, чим саме хочу займатись: діджеїнг, продакшн — усе було дуже інтуїтивно. Але я почала.

До цього я добре закінчила музичну школу по класу фортепіано, ходила на хор. Але це був дуже фіговий досвід. Я сама захотіла грати ще в шість років, але не пощастило з викладачкою — вона відбила мені все бажання. Я так ненавиділа музику, що навіть била фортепіано — настільки воно мене дратувало. Але після школи все одно періодично сідала за інструмент, грала, співала. Просто мені не вистачило зацікавленості, щоби продовжити це професійно.

RM: У мене теж не одразу була електроніка. У нас із Бурим (він теж зараз резидент "Здибанки") був гурт, грали щось типу постпанку. Був ще драмер, але в нас, здається, була тільки одна справжня репетиція. А так — ми з Бурим удвох. Назвалися "Король Андерграуду". Це була іронічна назва, така собі група-мем. Жодних записів не лишилось.

 

Разом із першої "Здибанки"

8 квітня 2023 року відбулася перша "Здибанка", організована Любою та Андрієм у київському Wild Stone Bar. Після ще 4–5 вечірок на цій локації восени того ж року події перемістилися в Otel`, DIY-клуб на Нижньоюрківській.

N: Що почалося раніше — ваші стосунки чи "Здибанка"?

RM: Наші стосунки. Ми разом вчились діджеїнгу й почали зустрічатись. Якийсь час вчились самостійно, а потім DJ Kyiv2c запросив мене на урок до себе. Після кількох занять ми й почали "Здибанку".

Але до цього в Otel’ проходила вечірка "145bpm". А Kyiv2c спеціально для нас зробив подію під назвою "135bpm Ghetto". Вона і стала фундаментом "Здибанки". Там грали ми з Любою, потім ді-джей Кадан, і закривав вечірку Kyiv2c.

N: Ви з Андрієм робили "Здибанку" разом із самого початку?

Qki: Так.

RM: Разом із найпершої "Здибанки".

N: Із чого ви починали? І чому виникла ця ідея?

RM: Ми були неформатом для київської сцени. Для хардтехно-сцени ми були занадто легкою музикою, для умовного Closer — занадто важкими. Ніхто не хотів брати нас у лайн-ап. Тож якось ми вирішили запросити всіх своїх друзів і сказали: слухайте, ми маємо своє бачення, як має звучати танцювальна музика і яким має бути рейв.

 

N: Як би ви описали музичну естетику Здибанки?

Qki: Насамперед це ghetto-tech та ghetto-house. Коли ми починали, на піку своєї популярності був Partiboi69 (ред. австралійський блогер, ді-джей, продюсер), і ми були його фанатами. Слухали все, що він робив.

RM: Ми разом сходили на його виступ в Арсенал і такі: "Клас! Клас!!"

Qki: У Partiboi69 було багато класних b2b — з KETTAMA, з Mell G, з купою інших виконавців. І всі вони мали суперцікаве звучання, якого тоді взагалі не було в Києві. Власне, із цього ми й почали "Здибанку" — привнести в Київ звучання ghetto-house.

Перша "Здибанка", квітень 2023

RM: Андеграундна музика, яка була б одночасно динамічною та мелодійною — те, чого реально бракувало в Києві.

N: Ще ця музика звучить доволі брудно.

RM: Так, це якраз і суть. Через це звучання і семпли вона буквально закликає танцювати й максимально віддаватися на танцполі.

N: Наскільки для вас важлива візуальна ghetto-естетика? Ви ж починали з Wild Stone Bar та Otel’, а це дуже DIY-клуби.

RM: Ми давно були закохані в Otel’, давно там тусили. Цей клуб був дуже близький нам по вайбу. І логічним продовженням стало зробити там вечірку. Але ми думали: а чи не занадто це буде великий скачок? Зробити івент у великому клубі після маленького Wild Stone Bar на 50 людей.

Одна з подій в Otel’

Qki: На першій вечірці в Otel’ людей було небагато, але всі вривались на танцполі по максимуму.

RM: Так, на повну. Прямо як треба.

Qki: Якщо порівнювати з наступними "Здибанками" в Otel’, де клуб був забитий вщент, то, так, людей було менше, але танцпол усе одно був повний.

Про публіку й лайн-апи

На "Здибанці" ніколи не звучатиме industrial-techno, DnB і low bpm. А якщо тут і грає хаус, то це або ghetto-house, або electro-house, або hard house, жодної ніжності!

N: Хто до вас ходить? Якою ви бачите свою аудиторію?

Qki: У першу чергу — це наші друзі.

RM: І друзі друзів. Ми ніколи не користувалися таргетованою рекламою, щоби привести на вечірку якихось випадкових людей. Просто друзі друзів кликали ще друзів — щоб усі відчували якийсь дружній вайб. У нас на вечірках усі один одного знають, як не за одне, то за два рукостискання.

N: І так у клуб набивається 450 людей.

Qki: Ну, так. Десь так.

N: Ви можете описати середнього персонажа, який приходить на "Здибанку"? Що це за людина?

RM: Провінційна інтелігенція.

Qki: Мені здається, "Здибанка" збирає такий собі "середній прошарок". Хоча насправді до нас ходять дуже різні люди. Це не жорсткі рейвери в тотал-блек і кофтах у сіточку. Але водночас це й не норміси. До нас ходять ті, хто цікавиться андерграундною музикою і сам займається творчістю — як хобі або фултайм. Хтось — електронною музикою, хтось — ще чимось. Ми цікаві і зрозумілі цій аудиторії, тому вона і з нами.

N: Як ви відбираєте артистів? Чи є у вас якісь принципи чи інтуїція, якими ви керуєтесь у формуванні лайн-апів?

RM: Ми не з тих двіжух, які хочуть покликати відомого ді-джея хедлайнером, щоб він привів людей. Нам важливо, щоб ді-джей просто роз*бав. Щоб усе було трушно й цікаво, щоб усім сподобалось. Щоб мені сподобалось, щоб Любі сподобалось.

Qki: Було так, що я сама грала треки на вечірці, і виявилось, що їх писав український продюсер. Згодом він сам написав нам на "Здибанку" — і коли підтвердилося, що це справді він — вау! І ми запросили його пограти. Або ми запрошуємо людей, на чиїх виступах були, чиї сети слухали. Ми знаємо, що ця музика буде веселою і що люди захочуть під неї танцювати.

Qki: У нас є певне уявлення, що має звучати на "Здибанці". Це мультижанрова вечірка, але ми тримаємо межі. Якщо це пряма бочка, то в бік хардгруву чи хаусу.

RM: Або трансу.

Qki: Якщо ні, то брейк і електро — це логічно для ghetto-естетики. Тож, ось так ми й шукаємо. (ред. — сміється)

Від становлення до масштабування

Андрій і Люба проводили події в Otel’, "Хвильовому", "Брухті", "Культмотиві". Як йшлося вище, починали з маленького Wild Stone Bar, й усього через два роки, цьогоріч, спробували масштабуватися на великий "АртПричал".

N: Яка локація для вас була найважливішою — і чому?

Qki: Напевно, Otel’. Бо ми завжди хотіли виступити там. До того ж "Здибанка" проходила в Otel’ цілий рік і за цей час ми дуже виросли. В Otel’ пройшов наш процес усвідомлення.

RM: І становлення як ді-джеїв.

Qki: В Otel’ ми зрозуміли, що ми хочемо, кого хочемо бачити гостями вечірки, а кого — ні. Кого хочемо чути на "Здибанці", як це все має виглядати та відбуватись.

RM: Otel’ — це місце, де сформувався мій стиль. Бо, наприклад, у Wild Stone Bar ти не можеш до кінця розкритися — люди не можуть нормально потанцювати, не вистачає звуку. Якусь історію з hi bpm та максимальним грувом там не даси. А в Otel’ — зовсім інша атмосфера, інший звук, інший простір.

"Здибанка" у Wild Stone Bar

N: Що для вас було найбільш ризикованим або переламним моментом у розвитку проєкту?

Qki: Напевно, остання вечірка на "АртПричалі". Ми вирішили, що хочемо рости. Що хочемо себе максимально незалежно представити. Зробити повноцінний двіж, незалежний від плейсу. Увесь квітень і травень ми шукали класний простір, щоб зробити літню вечірку. Але якось не складалося. Потім прийшли на "АртПричал" — і там було дуже гарно. Ми вирішили: усе, робимо. Тут гарно, класно — а все інше потім.

Але ця вечірка в багатьох моментах була дуже складною в організації. І вона була… отверезуюча.

RM: Як холодний душ.

Qki: Так. З одного боку, з нас спали рожеві окуляри. А з іншого — ми зрозуміли, що нам є ще багато над чим працювати й куди рости, щоби дійсно бути тими, ким хочемо себе бачити. Бо коли ти приходиш у клуб — це одна історія. У клубі вже все намолено: і звук, і бар, і команда, й аудиторія.

RM: Плюс ще момент: якщо вечірка відбувається на незвичній локації, люди просто не знають, як дістатися. І ти розумієш, що це зовсім інший рівень організації. Це лише початок нашого досвіду масштабування.

Простір "Гурток"

У певний момент "Здибанка" потребувала власного культурного простору, тож з ініціативи Люби та Андрія на тій же Нижньоюрківській виник "Гурток". Відтак зараз уже доросла формація має можливість і ресурси підтримувати молодших колег, які тільки-но починають свій шлях.

RM: Спочатку ми бачили "Гурток" просто як студію, у якій можемо потусити й попрактикуватися. Потім це переросло в простір, де ми можемо транслювати свою музику і своє бачення того, якими можуть бути вечірки. Це невеликий плейс, де ми проводимо майстеркласи з діджеїнгу, мистецькі події, маленькі івенти.

Qki: "Гуртку" ще немає і року. І зараз складно якось однозначно його охарактеризувати. У перші місяці я сама собі казала: вау, нас звідси ніхто не вигнав, у нас є гроші заплатити за оренду — рухаємось далі. Але в нас не було великого покрокового плану стосовно цього закладу.

Зараз, коли вже пройшло трохи часу, ми провели кілька заходів — і навколо "Гуртка" сформувалося ком’юніті. Зараз "Гурток" — це невеликий простір для невеликих івентів. Це можуть бути артпрактики, вечірки, чаювання, поетичні вечори, шоуруми.

RM: Мені подобається, що ми даємо можливість новим формаціям, які тільки народжуються. Вони ще лише тестують, лише пробують — і в нас вони можуть реалізувати своє бачення. "Гурток" для цього — ідеальний стартовий майданчик.

Рейв під час війни

N: Що для вас означає рейв у час війни? Як він трансформується — емоційно, етично, практично?

RM: Це спосіб відволіктись від війни. На короткий час втікти від суворої реальності і вхопити якусь краплю дофаміну. Відчути, що ти насолоджуєшся життям, а не просто виживаєш.

Qki: Коли почалася війна, на київській електронній сцені відбулося серйозне обнулення. Багато хто, і ті, хто грав, і ті, хто ходив на вечірки — виїхали з країни. Усе це ніби почалося заново. І якщо раніше вся ця історія була просто про те, щоб весело потусити й послухати класну музику, то зараз кожен рейв має конкретну мету: ми маємо зібрати гроші на збір.

RM: Рейви знову стали антикомерційними. Ніхто вже не заробляє на цьому. Якщо з’являються якісь гроші плюсом — вони йдуть на потреби ЗСУ.

 

N: А що таке — бути частиною саме української клубної сцени в часи війни? І чи відчуваєте ви міжнародну увагу до української клубної сцени й конкретно до "Здибанки"?

RM: Якщо казати про теперішній час, то інтерес до всього українського у світі зменшився. Тренд спав. Що стосується "Здибанки" — є достатньо відомі у своїх колах закордонні ді-джеї, які хотіли б зіграти в нас. Але вони не можуть приїхати — бо війна. Якби не війна, можна було б масштабуватися, придумати ще купу цікавого.

Qki: Останнім часом у мене загострилось відчуття, що ця ситуація — це ніби мем із песиком у палаючому будинку: everything is fine. А з іншого боку, коли усвідомлюєш, що все це — українська клубна сцена, рейви — усе може закінчитись у будь-який момент… Ти не знаєш коли. І це демотивує. Думаєш: а навіщо я взагалі цим займаюсь, якщо це веде незрозуміло куди, а я вкладаю туди весь ресурс, а воно не завжди дає відгук.

Та водночас, коли розумієш, що воно може закінчитись будь-якої миті, але ще не закінчилось — саме це й підштовхує працювати далі.

Втрата, ріст і зміни

За два роки активності "Здибанки" Люба та Андрій залишаються її кістяком, головними ідейними натхненниками, і, попри обставини, намагаються зібрати навколо себе команду однодумців, яким можна впевнено делегувати організаційні завдання.

RM: "Здибанка" змінилася після того, як Вова Атмос виїхав у Берлін. У нього було багато цікавих, свіжих ідей по світлу. Багато з його рішень інші люди просто не могли повторити. Йому можна було передати більшість технічних питань — і він із ними справлявся. Його від’їзд нас сколихнув і дав нам копняка — у хорошому сенсі. Ми зрозуміли, що маємо пристосовуватись до обставин, шукати альтернативи. Це розвинуло в нас гнучкість в організації івентів.

 

N: Але ж "Здибанка" стала великою вечіркою вже після від’їзду Вови?

Qki: Ну… так. Вова поїхав у переломний момент. Це була наша річниця — одна з найуспішніших вечірок. Вечірка з бумбоксом.

RM: Ми використали як декорацію великий фанерний бумбокс, і на нього світили проєктором.

Qki: Це була прощальна "Здибанка" Вови. Він поїхав — а ми вперше зібрали повний Otel’. І ще — тоді ми нарешті зібрали класну команду.

RM: Враховуючи теперішні тенденції, людей, які займаються світлом у Києві, — ультрамало. Ми постійно шукаємо когось, хто міг би не просто закрити питання по світлу, а зробити щось реально креативне.

N: За ці роки ви змінилися як люди? "Здибанка" змінила вас?

Qki: Яка я була до цього проєкту — і яка я зараз — це дві зовсім різні людини. "Здибанка" — це моє дітище, проєкт, у який я максимально вкладаюсь. Раніше нічого подібного в житті я не мала. І коли воно почало працювати, стало впізнаваним — це дуже на мене вплинуло.

Я розумію, що наша музика не всім зрозуміла, не всі її нормально сприймають. Але мені здається, що ми приносимо щось нове на київську сцену. Не хочу казати слово "місія", бо воно занадто пафосне — але ми показуємо людям, що є інша музика. Що тусити можна по-інакшому. І коли розумієш, що ти даєш людям емоцію, щось нове — що це можливість зібрати донат, відправити друзям, які служать — це все додає впевненості. Відчуття, що ти недарма існуєш.

Хто що вивозить

N: Ви якось розподілили обов’язки, коли почали займатися "Здибанкою"?

RM: Це склалося якось само, органічно.

Qki: Андрій — більш комунікабельна людина, тому на нього впала вся соціальна взаємодія. Він займався тим, щоб накликати людей на вечірку, домовлявся з ді-джеями та технічною командою.

А оскільки я маю якесь творче мислення і грошей на дизайн афіші в нас не було, вийшло так, що я почала їх малювати, робити пости в інстаграмі, писати тексти, оформляти квитки. Уся ця історія для інтровертів — на мені. (ред. — усміхається)

Відвідувачі, які знайшли одну із секретних афіш "Здибанки" та сфотографувалися з нею, отримували безкоштовний вхід на подію

N: Яке питання вам ніколи не ставили — і ви б хотіли, щоб воно пролунало зараз?

Qki: (ред. заливається сміхом)

RM: "Як ви це вивозите?" — ось таке питання.

N: Тож… як ви це вивозите?

Qki: З перемінним успіхом. Коли все виходить, то все класно, відчуваєш, що все нормально й життя прекрасне. А потім стається якийсь черговий обстріл, чи когось із ді-джеїв, музикантів, світловиків забирають в армію — і ти думаєш: усе, капець.

RM: Ти накачав купу бенгерів, думаєш: зараз роз*бу, така тусовка буде, придумали отаке світло… А за день до цього обстріли цілу ніч, і ніхто не прийшов. Бо хто прийде, якщо ніхто не спав? І ти такий сидиш і думаєш: а навіщо це все?

Але це такий хвилеподібний процес (ред. рухає рукою, показуючи хвилю) Ось так і вивозимо.

Що далі?

Попри озвучені труднощі, маленька команда "Здибанки" не планує спинятися і запевняє — це тільки початок.

N: Ви ж не плануєте завершувати всю цю історію?

Qki: Завершувати точно ні. Бо я не уявляю, чим займатись, крім цього. Мені здається, що в майбутньому це може змінити форму, бо все має якийсь цикл життя. Але закінчувати — точно ні. Бо навіщо тоді було починати?

N: Маєте якісь конкретні плани?

RM: Випустити альбом, якесь музло. Масштабувати "Здибанку". Ми вже підняли великий камінь, але його ще треба огранити до діаманта.

CJ Plus (Одеса) об’єднався з київською формацією Zdybanka на однойменному релізі. У центрі уваги — київська нічна сцена та її звучання без компромісів.

Qki: Хочеться максимально поставити "Здибанку" на ноги. Бо вечірки, які ми робили досі — кожна з них давалась нам великими нервами й вартувала багато ресурсів. У майбутньому мені б хотілося сформувати міцніший кістяк команди. Хочеться бути класними, незалежними, робити так, як нам хочеться, і не підлаштовуватись ні під кого. І, звісно, отримувати той результат, який ми хочемо.

RM: Ми вкладаємо весь наш ресурс у "Гурток" та "Здибанку". Хотілося б, щоб ще вистачало часу на реалізацію проєктів Qki: та Rave Mysterio. Бо зараз у нас дуже мало часу на себе. Щоб тебе почули — треба зробити "Здибанку". А щоб на "Здибанці" почули Rave Mysterio — це теж немаленький шмат роботи.

Проєкт реалізований за підтримки Music Export Ukraine, Канадсько-Української Фундації та Aid for Artists Committee.

Більше про ініціативу:

https://www.instagram.com/3dybanka_/
https://www.instagram.com/gurtokk/
https://youtube.com/channel/UCm1UFS-6Ethm1-jAqGV3_3g?si=ufslHWdZ_YmgE9Zu

Фото з особистого архіву Qki: та Rave Mysterio