Botanica, котеджкор, Інтернет тварин та post-digital: екологія звуку і мережева природна чуттєвість

Benjamin WiSE, музикант та дослідник сучасної цифрової культури, спеціально для Neformat презентує підрозділ зі своєї книги "Кринжмодерн або Вступ до Цифрового Середньовіччя". Сама ж книга про аналіз різноманітних інтернет-тенденцій та трендів, місцями у критичному ключі.

The Last Cottage

Пік коронавірусу і розпал локдауну, від кінця березня до початку травня 2020 року, я провів у заміському будинку. Час, коли запійно читав десятки книг, безтурботно гуляв лісом, слухав всього декілька релізів на повторі та перебував повністю офлайн. І ось, нарешті, повертаючись раннім травнем знову в місто, проїжджаючи залиті сонцем, але практично порожні вулиці центру, ловлю себе на думці, що спостерігаю скоріше новий трейлер гри The Last of Us Part II в реальності, ніж дійсно "відчуваю життя". Насправді я був шокований…

Саме з того моменту Інтернет перестав проживатися як затишне та комфортне місце — абсолютно глибинне відчуття, яке з роками тільки підтвердилося. Адже паралельно COVID-19, світ захопив ще один не менш масштабний та знаковий китайський вірус — мобільний додаток TikTok. За відносно невеликий відрізок часу соціальна платформа з короткими відео стала свого роду лакмусовим папірцем масової культури, її прямим діагнозом. Танці під хітові пісні, суть популярності яких нерідко формує сам TikTok, його "чорний ящик" алгоритмів і безглузді одноденні челенджі зрештою сформували чергову втечу від самості для молодої частини суспільства пригнічених можливостей, приховану за тисячами лайків, коментарів і шерів.

На тлі цього гнітючого усвідомлення, розбираючи новини та переписки за місяць відсутності в онлайн, я відкрив для себе cottagecore. Естетику, натхненну романтизованою інтерпретацією життя в сільській місцевості вікторіанської епохи. Вона ґрунтується на ідеях простого життя в гармонії з природою. Cottagecore торкається таких тем, як садівництво, кулінарія, особливо випічка, використання натуральних матеріалів, речей, зроблених своїми руками, і турбота про оточуючих.

Ідилічна естетика розміреного лайфстайлу подалі від метушні насправді не передбачає обов’язкового життя в сільській місцевості, яке часто суміжне з тяжкою працею. Саме тому котеджкор допоміг багатьом пережити карантин, домашню самоізоляцію у великому місті, як романтичний, а не травматичний досвід.

Це, можливо, остання цікава естетика, яку нам подарував на той момент практично мертвий Tumblr у контексті свого впливу на інтернет-субкультури. І, на жаль, це була тимчасова спроба повернути комфорт до цифрового простору, який вже почав плавитись, а тенденції в ньому дедалі більше нагадують своєрідне Цифрове Середньовіччя.

Botanica

Наприкінці зими 2022-го українців спіткали схожі переживання часів коронавірусу: страх за власне життя та невизначеність майбутнього, тільки в десять раз інтенсивніші. Початок російсько-української війни значно активізував тригери по всьому світу, що вперше проявилися в епоху пандемії COVID-19. Серед них — відчуття екологічної кризи та усвідомлення наглядового капіталізму платформ, який став невидимим тлом повсякдення.

Показово, що саме тоді сформувалася спільнота навколо жанру Botanica (або petalcore), хоча його предтечі з’явилися куди раніше. Ключовою маніфестацією жанру став альбом "Nascent" від музиканта Alexander Panos. Вже не втеча в ліс, а рендер природи. Реабілітація живого через штучне?

Цей жанр поєднує в собі ностальгічні тембри струнних акустичних інструментів, таких як фортепіано, скрипки, гітари, разом зі звуками природи та елементами глітчу. Що характерно, глітч не руйнує природність, а вбудовується в неї, як шелест листя від вітру. Це музична біосфера! Тут немає чітких мелодій чи типових, усталених структур, звуковий ряд вільно переливається між текстурами, як органічна матерія. Композиції динамічні, щільні й різноманітні, як epic collage, де все зібрано у складну, але цілісну екосистему.
 

"Трек може починатися як розкішна ембієнтна симфонія без помітного ритму, а потім переходити в епізод, натхненний гіперпопом. Музика звучить дикою та неприборканою. У ній багато молодої енергії, і все це повертається до природи, яку я люблю", — розповідає саунд-продюсер Майкл Брунер, автор тематичного семпл-паку.

Через акцентованість на пропрацьованому саунд-дизайні більшість треків цього стилю є досить короткими. Вони цілком відповідають кліповому мисленню 15-секундних відео. Не дивно, що для Botanica-продюсерів інстаграм і тік-ток виконують ту саму роль, що саундклауд з тамблером для постінтернет артистів середини десятих. Втім, короткість треків — зовсім не дефект. Це форма адаптації до поточного медіасередовища і жест нового покоління музикантів, яке живе в режимі "епізодичної чуттєвості". Тут кожен трек наче моментальне відчуття.

Як котеджкор, що ностальгує за уявними "давніми добрими часами", Botanica частково постає як збірний образ знайомих підходів і відомого інструментарію, але, таке враження, без глибокої ідеї. Це field recordings, глітчі, побудовані на гранулярному синтезі (у дусі релізів лейбла Raster-Noton нульових), кінематографічний саунд-дизайн і елементи фольктроніки, що то майорять на горизонті композиції, то зникають з радарів на певний час. Чи можна Botanica назвати просто відлунням ранньої цифрової естетики, яка повертається у "теплому" природному контексті? Не емуляцією природи, а її новим проживанням у діджитал-просторі?

У цьому сенсі той же eco grime виглядає більш концептуально продуманим: від натхнення маніфестом екомодерністів та "Проєктом Венера" Жака Фреско до філософії Dark Ecology і параметричної архітектури Захи Хадід.

Інтернет тварин

Botanica, як мені бачиться, радше про сприйняття природи у світі інтернету тварин та екологічного постгуманізму, коли інтернет стає новоспеченим мовленням природи. Термін "інтернет тварин" запровадив німецький соціолог Олександр Пшера у своїй однойменній книзі: він позначає нову форму діалогу між людиною та природою, опосередковану інтернет-технологіями. Інакше кажучи, коли технологія стає моделлю емпатії, а не домінації.

Не секрет, що природа і технології традиційно протиставлялися. Починаючи з XX століття, прогрес усе частіше сприймався як загроза всьому живому. Це властиво як екологічному мисленню, так і конкретним природоохоронним практикам: заповідникам, закритим паркам, охоронним зонам. Пшера пропонує інший підхід, коли технологічні інновації — це не вічний противник природи й не засіб її руйнування, а певний конектор між людиною та довкіллям.

У трактуванні Олександра Пшери наскельні малюнки мамонтів і інстаграм-акаунти домашніх улюбленців належать до образів одного порядку. Попри весь науково-технічний прогрес, ми залишаємося "біофільними істотами", які постійно відтворюють образи природного світу. Це лише підкреслює фундаментальний зв'язок людини з природою, навіть тоді, коли він проявляється через екран і знімає опозицію "природне / технологічне". Сплетіння, а не протиставлення. Отже, технології не мають просто імітувати цей зв'язок цифровими зображеннями, а відроджувати його на новому рівні. Саме завдяки інтернету людина отримує можливість знову зустрітися зі світом диких тварин, контакт з яким вона певною мірою колись втратила.

Скріншот з гри "Lost Ember", симулятора життя звірів і птахів

Зміни у цьому напрямі відбуваються вже сьогодні: з'являються додатки, які дають змогу спостерігати за окремими видами на основі геотрекінгу і навіть допомагати їм. Наприклад, дезорієнтованим перелітним птахам в умовах мутації клімату. Своєю чергою дані про поведінку певних тварин, які збирають та вивчають провідні наукові інституції, у майбутньому допоможуть сповіщати людей про наближення природних катастроф: цунамі, землетрусів, вивержень вулканів.

Це все разом радикально змінить наші взаємини зі світом природи, де технології стають "нервовою системою біосфери". Як сказав Бруно Латур: "Природа — це політичний актор, не об'єкт". Коли екологічна чуттєвість не просто споглядальна, а взаємна, мережева.

Та водночас ця ідея має свій темний відтінок. Уявімо: коли чіпують всіх тварин в лісі, тоді у мисливців буде буквально карта-радар, а саме полювання перетвориться на вичурну комп'ютерну розвагу. Цілком собі можливо, знаючи повадки браконьєрів.

Скріншот з гри Horizon: Zero Dawn

Post-Digital Glitch

Говорячи про втрату затишності в мережі, я маю на увазі вже досить очевидний на 2025 рік стан цифрової комунікації, де лібідінальна економіка нескінченного скролінгу завжди поряд із соцмережевою меланхолією. Посилення контролю та закручування гайок цензури відбувається вже в тих місцях, які зовсім нещодавно здавалися острівцями свободи.

Водночас Botanica влучно підкреслює протилежні реакції, які зароджуються майже синхронно, коли ми аналізуємо поточний техно-капіталістичний вектор розвитку. Від оптимістичного слідування за Big Tech корпораціями до неолуддитської відмови від платформ і цифрових інфраструктур, аж до повернення до автентичного співіснуванням з природою, ніби в естетиці котеджкору.

Цей ефект досягається завдяки поєднанню звуків природи, акустичних інструментів і глітчевого саунд-дизайну. Глітч-музика — це поетика збою, народження саунду внаслідок несподіваних помилок, непередбачуваних поєднань фактур та звуків. Всупереч алгоритму, коли помилка стає жестом творчості. Недоліки цифрових процесів зближують цю музику також з естетикою мінімалізму. Це добре помітно у роботах японського візуально-звукового художника Рьодзі Ікеди (Ryoji Ikeda). Він пробуджує машинне несвідоме навіть без допомоги ШІ!

Botanic’у можна спробувати віднести до постцифрової естетики — до тієї щемкої наївності розчарування цифровізацією та "розумними алгоритмами" стрічки новин. Але це зовсім не кінець цифрової естетики, скоріше її продовження в нових умовах, трансформація в інший стан, де технологічне стає природним, а цифрове — органічним. Баланс машинного бачення й людського сприйняття. Гуманізація цифрових технологій як спосіб співіснування.

Інсталяція Ryoji Ikeda