Бітдаун revival: Без пафосу, але з ідеєю, яку зрозуміє кожен

Пригадуємо історію бітдауну та разом з Strike Each Other, Second Strike, Step Down, Mordox й іншими досліджуємо нову хвилю цього жанру в Україні.
Уже другий рік в Україні розвивається активний тренд на бітадаун хардкор та слеммінг бітдаун. Ця екстремальна музика, як і в принципі будь-яка інша, не для всіх і має як своїх затятих поціновувачів, так і людей, що її геть не сприймають. Останні, втім, дещо виразніші, ніж у випадку умовного сладжу, оскільки бітдаун зародився в хардкор-сцені, що завжди вирізнялася певним пуризмом. Відтак далеко не всі її представники готові приймати цей жанр у тому вигляді, якого він набув після трьох десятиліть метаморфоз. Та й не до кожного поціновувача металу буде апелювати дещо фривольний імідж сучасного бітдауну.

Отож, досліджуємо, що таке бітадаун, як він виглядає у 2025, хто його грає в Україні зараз і хто готовий вриватися в мош під цю жорстку музику.

Що ж таке бітдаун

Бітдаун хардкор — це піджанр хардкору, який виник наприкінці 80-х на початку 90-х у США. Серед піонерів напряму були команди Breakdown, Killing Time, Madball, Bulldoze, Terror Zone. Ключовими характеристиками бітдауну стали важкі приглушені гітарні рифи, низький агресивний вокал із впливом хіп-хопу і, звісно, брейкдауни.

Із часом вплив металу, насамперед slamming death metal, ставав усе відчутнішим, а відтак розширювалося і розуміння того, хто представляє жанр. Із сучасніших і більш металізованих команд варто згадати Xibalba, Sunami, Volcano чи Outta Pocket.

Врешті під впливом сучасного металкору й дезкору рамки жанру геть розмилися. Як вдало підсумував цю ситуацію Kevin Warwick з Bandcamp Daily, сучасний бітдаун — це величезний спектр від шанувальників оригінального звучання на кшталт Absolute Suffering до металізованих команд із чіткою фіксацією на брейкдауни та мош.

Важливим елементом жанру є і його візуальна складова. Бітдаун команди часто використовують hip-hop естетику нульових, графіті, проявляються ці впливи й в одязі музикантів.

А от тексти пісень тут часто передають доволі сильні негативні емоції чи стани — це агресія, злість, жорстокість, боротьба, опір. Утім, як далі побачимо з відповідей музикантів, вкладати в ці поняття можна дуже різні речі.

Метаморфози жанру за три десятиліття

Бітдаун в Україні до вторгнення

З короткої історії бітдауну, викладеної вище, можна виснувати, що жанр пройшов певну траєкторію розвитку. Подібним шляхом змінювався він і в Україні. На жаль, інформації про хардкор-сцену 90-х в у нас практично немає, тож перші згадки про жанр знаходимо вже у 2000-х.

Одними з перших в архівах Neformat з’являються справжні старожили бітдаун хардкору — тернопільський гурт Strike Each Other. Колектив діяв із 2008 по 2023 рік і за цей час встиг випустити кілька альбомів і чимало виступав наживо по всій Україні, зокрема в період 2017–2019 років. На прощання Strike Each Other зібрали для своїх фанів мікстейп із шести треків, зокрема й з останнього незавершеного альбому.

Фактично ж музиканти втратили інтерес до гурту ще раніше, десь 2020-го, і утворили інші колективи, як-то Juggernaut чи Mercy Denied, з дещо подібною музикою.

Гітарист та автор текстів Strike Each Other, Віктор Ковальчук, пригадує, що перша хвиля активності бітдауну в Україні припала на 2006–2011 роки, і тому вважає появу нової хвилі саме молодих музикантів циклічною. Віктор також акцентує на доступності жанру для початківців:

"Жанр приваблює юнаків своєю агресією, рухливістю, часто спортивним способом життя, живими концертами. Й ось кому цей жанр подобається, той сміливо бере інструмент до рук та навчається, бо тут немає відлякуючих складних партій. Це якщо ми беремо за основу жанру класичний бітдаун хардкор".

Сам факт появи нового покоління бітдаун-музикантів Віктора радує, хоча він і хотів би частіше чути більш ортодоксальний його прояв:

"Сучасні українські гурти мають нахил до слему. Це непогано, на все свій слухач, але я б хотів чути на нашій сцені команди на кшталт штатівського бітдауну, де ми чуємо багато металу, який чудово заміксований із класичним бітдаун хардкором (Full Blown Chaos, Shattered Realm, Enemy Mind, Unit 731).

Щоб це цікаво було слухати в навушниках, щоби було яскраво не лише на виступах, але досить професійно й на записах у плані матеріалу. І я вірю, що коли наші молоді хлопці працюватимуть гарно, то саме так і відбудеться".

Яскравими представниками бітдауну нульових в Україні були і Face of Violence. Сформовані у 2009-му в Харцизьку, хлопці згодом перебралися до Києва і продовжували активну діяльність аж до 2021-го. За цей час встигли випустити один повноформатний альбом та кілька EP. На жаль, творчість гурту повністю російськомовна, тож у моменті може слугувати хіба історичною довідкою.

Наступне покоління бітдаун хардкору в Україні, уже 2010-х років, добре ілюструє полтавський гурт Weapon of Choice. Колектив активний із 2016 року й досі, і за цей час встиг дещо переосмислити свою творчість, зокрема звучання гурту стало більш металізованим. Останній на цей момент реліз, мініальбом "Chapter2: Covenant", гурт випустив лише минулоріч восени.

Santiago, фронтмен Weapon of Choice, пояснює нову хвилю популярності бітдауну в Україні насамперед доступністю інформації й додає:

"Поява молодих команд на хардкор-сцені — завжди великий плюс, я приємно здивований, коли бачу нових людей на концертах, на тусовках. Але головне, щоб люди розуміли правильно, що це за "двіж", розуміли, що до чого та із чим це їсти! Бо хардкор — це не музика, хардкор — це Бути, а не здаватися!"

Santiago наголошує, що в бітдауну є перспективи розвитку в Україні, але полягають вони не зовсім чи не тільки в медійності молодих команд.

Завершує довоєнний (до початку повномасштабного вторгнення) період розвитку бітдауну та водночас відкриває його нову главу, певно, гурт Mordox. Цей столичний колектив розпочав свою діяльність у 2016 році, встиг випустити кілька релізів, у яких поєднував beatdown hardcore з елементами треш-металу, але потім тривалий час залишався в замороженому стані. Перезапуск проєкту відбувся на початку 2023 року з переходом Mordox у нішу Slamming Brutal Death Metal або ж Slamming Beatdown у поєднанні із семплами й реп\хіп-хоп вставками.

Ростислав Морванюк, вокаліст Mordox, а також гітарист True Tough (які на момент виникнення у 2017-му теж мали елементи бітдауну у своїй творчості, хоча згодом їх переважно позбулися), передумовами розвитку жанру вважає запит слухачів і музикантів на простішу та злішу музику, а також популяризацію мошу:

"Бітдаун — це дуже андеграундний напрям музики, який мало хто з людей слухає і взагалі іноді не розуміє, що це таке. Найчастіше така музика викликає багато емоцій і люди починають мошити під неї (іноді навіть кроудкілити), відповідно, треба шукати/цікавитись/копати глибше в жанр".

Музикант водночас висловлює сподівання побачити більше гуртів цього жанру з різних міст, а не тільки з Києва:

"Через нішевість жанру, важко сказати, що очікувати далі, бо реакція звичайного слухача непередбачувана. Можливо, ми побачимо стрімкий розвиток через деякий час, або ж гуртами буде цікавитись тільки маленьке коло людей, а, може, закордонний слухач оцінить український бітдаун, хто знає."

Молода кров бітдауну

Новий сплеск бітдауну в Україні припав на 2024 рік і триває досі. Молоді команди з’являються регулярно, і не менш часто виходять їхні сингли. До того ж активні живі виступи дають змогу постійно нарощувати й коло молодих слухачів.

Серед активних представників бітдауну останніх кількох років можна згадати команди Boanthropy, Drill Sergeant, Second Strike, Step Down, Massive Mutation, Must Combust

А щоб краще зрозуміти молоду сцену, ми звернулись по коментарі до самих музикантів. Їхні відповіді подаємо нижче, але коротко підсумовуючи можна сказати таке:

• нова хвиля бітдауну в Україні — це так само спектр від більш класичного бітдаун хардкору до вільнішого слемінгу;
• у цій сцені зберігається зв’язок поколінь і молоді виконавці надихаються та комунікують з активним старшим поколінням;
• хвиля виникла як потреба самоствердитися дещо відмінно від старшого покоління хардкору/металу та вивільнити накопичені енергію і емоції.

Second Strike

Київський бітдаун хардкор гурт розпочав діяльність на початку 2024-го й на цей момент уже має за плечима дебютний повноформатник та величезну кількість живих виступів, географія яких охоплює Київ, Львів, Тернопіль, Вінницю, Одесу тощо.

Антон (гітара): Ми давно відчували, що українська музика, потребує чогось нового — не ще одного трешу чи дезу з однаковим звучанням. Хотілося зробити щось своє, щось справжнє, що відгукнеться людям. Без пафосу, але з ідеєю, яку зрозуміє кожен.

Роман (ударні): Бітдаун як жанр володіє вкрай сучасним і одночасно цікавим звучанням, яке перевинаходить класичний хардкор у реаліях сьогодення, вдало поєднуючи елементи металу й хіп-хопу. Разом з актуальною і мотивуючою лірикою це дає змогу дійсно зарядити слухача енергією для самовираження і самоствердження, щоб стати кращою, сильнішою і, парадоксально до агресивності жанру, добрішою версією самого себе. Таку музику хочеться створювати й відтворювати.

Назар (вокал): Фундаментом звучання, для мене були Enemy906, No Zodiac, Words of Concrete, Recount — усе це агресія, протест, брутальність і навіть трохи репу, створило уявлення — яким ми хотіли бачити гурт. Стосовно вітчизняної сцени я хотів би виділити True Tough, Weapon of Choice та особливо Juggernaut, останні стали першим гуртом, чий гіг я відвідав, досі сумую за цими дідами…

Українські виконавці нерідко звертаються до актуальних проблем суспільства — пригнічення, упередження, корупція чи боротьба за свободу.

Наша лірика часто відображає жорсткі, конфронтаційні теми, такі як соціальна несправедливість, боротьба, ненависть до системи або внутрішній гнів.

Усе, про що ми пишемо, це не просто набір слів під музику, наша мета — поширити свої ідеї та передати суть до слухачів. Я впевнений: якщо ти НЕ несеш смислової подачі або не піднімаєш одну із тем вище — то ти не граєш бітдаун, ти просто граєш музику в цьому жанрі, не більше.

Андрій (бас-гітара): Second Strike завжди засуджував будь-які прояви нерівності. У наших текстах та зі сцени ми прямо закликаємо до взаємоповаги між людьми в будь-яких аспектах соціального життя та зневаги до тих, хто намагається принизити честь та гідність людей за ознаками, що не піддаються зовнішньому впливу.

Антон: Бітдаун був, є і буде про ненависть, агресію та інші "страшні" слова. Так, це може просувати культуру насильства, але нам усе одно. Ненависть — щира емоція, інструмент для досягнення мети. Наша мета — Second Strike: проєкт, де учасники спрямовують гнів на користь суспільству. Ми не романтизуємо насильство, але й не вдаємо, що світ ідеальний. Хай агресія буде під сценою, а не в темних провулках.

Маскулінність багато хто сприймає токсично, бо дивляться поверхнево — великі тіпи, брейкдауни, мош. Але маскулінність не завжди пов’язана із чоловіками. Це про внутрішню силу, вміння відстояти свої цінності, не загубитися в лайні. Ми не граємо "правильний» хардкор" — ми граємо себе.

Обличчя українського бітдауну лише формується, і ми — шрам на ньому. Цей текст — нагадування, що не все має бути зручним. Ненависть — не тільки руйнує, вона рухає. І поки є ті, кому це близьке — ми будемо гнути свою лінію.

Ігор (гітара): У теперішній час важливо триматися разом і підтримувати один одного, насамперед сили оборони. Відомо, що хардкор ком’юніті зв’язане між собою міцними ланцюгами дружності та взаємоповаги, і це відіграє, на мою думку, велику роль у просуванні та прогресуванні жанру, адже це унікальна спільнота талановитих, сильних духом і тілом людей, чимало з яких долучились до лав армії та волонтерства.

Особливо хотілося б відзначити Дмитра Шпорта, який підтримує нас від самого створення гурту і якого спільнота не залишила в біді.

Не секрет, що хардкор-концерти є місцем потужної енергії, бурі емоцій, "наелектризованості", і саме це дає людям свого роду моральне і фізичне розвантаження, чого зараз потребує майже кожен і, звісно, дає можливість долучитись до спільної мети. Тож якщо узагальнити, хардкор — як терапія, як об’єднуюча ланка в альтернативній субкультурі, займає одне з найважливіших місць, тим паче як жанр, який стрімко набирає популярності.

STEP DOWN

Ще одні кияни, також із боку бітдаун хардкору, зібралися влітку минулого року. Наразі в хлопців в активі два сингли й, так само як і в колег, чимало живих виступів у столиці та за її межами.

Дмитро (вокал): Поштовхом до створення гурту стала подія Break the Chains 5. Там виступали наші друзі — Second Strike! Тоді я та колишній гітарист Даня познайомилися з багатьма людьми і зрозуміли, що хочемо робити щось своє та вносити різноманіття в українську хардкор-сцену. Потім ми написали нашому знайомому Артему (другому вокалісту) з пропозицією створити гурт. Своєю чергою Артем залучив до справи нашого першого барабанщика (Іллю), і вже тоді ми почали працювати над написанням матеріалу.

Артем (вокал): Спостерігаючи цю неймовірну енергію та повну віддачу себе на концертах, хотілося стати частиною цього. Незважаючи на агресію і бійки в центрі залу, атмосфера завжди залишається дружньою. У наш складний час у всіх накопичується багато проблем і переживань, й особисто мені хардкор-сцена допомагає із цим упоратись. Коли ти приходиш на концерт, то повністю віддаєшся музиці. Саме тому я та хлопці обрали цю музику.

Євген (гітара): Перші, кого хочемо зазначити — це наші близькі друзі Second Strike. Цей колектив завжди виражав і продовжує виражати нам сапорт у всіх сферах діяльності гурту, що має для нас величезне значення.

Також не можемо оминути київські гурти Mordox та True Tough — це ті, хто завжди допоможе й підтримає нашу ініціативу. Ті, хто не дивиться звисока, а веде діалог і ділиться досвідом, який для нас є основою.

А якщо говорити саме про творчий вплив, то хочеться згадати такі команди, як Big Boy, Knocked Loose, Strike Each Other, Vampirecunt, Demonstration of Power.

Олексій (ударні): Безперечно, (ред. лірика в бітдауні) агресивна — до пари інструментальним особливостям жанру.

Взагалі, як я помітив, певних базових тем для лірики немає. За винятком теми кохання — вона тупо не лягає на агресивний інструментал бітдауну. Смислове навантаження має бути, але в міру. Ми торкаємося різних тем, зокрема теми братерства, єдності, проблем у суспільстві.

Тема єдності та братерства в наш час дуже актуальна. І це стосується не лише нашого жанру, а сучасної української музичної індустрії загалом. Хоча дехто перетворює це все на тупорилу шароварщину.

Якщо вдаватися в традиції жанру, то, звісно, здебільшого так і є — бітдаун це про ненависть. Проте ця сама ненависть може бути спрямована в різних напрямах, і наш гурт виражає ненависть до загальносоціальної несправедливості, лицемірства, зверхності, зради близького оточення та дискримінації людей за будь-якими ознаками. Це є класично хардкорним вибором переконань. Усе наше крю підтримує ці тенденції і готове просувати їх і надалі.

Гліб (бас): Хардкор, як і будь-яка інша частина культури нашої країни, повинен працювати виключно на нашу ідентичність, усіма можливими способами допомагати в боротьбі з ворогом і ніколи не залишатися осторонь.

Massive Mutation

Кияни Massive Mutation вперше заявили про себе публічно восени 2024-го та вже встигли презентувати слухачам два сингли й дати кілька живих виступів. Як акцентують і самі музиканти, ця музика відходить далеко від оригінального коріння бітдаун хардкору. Водночас команду можна і слід вважати частиною широкої вітчизняної бітдаун-сцени, а конкретніше її слемінгової іпостасі.

Олександр (вокал): Ідея створити гурт у нас жила вже давно. Хотілося грати щось важке, драйвове і трохи веселощів додати до цього хаосу. Але все залишалося на рівні бажань — поки не почалася війна. На початку повномасштабного вторгнення з’явилося відчуття порожнечі — нічим було зайнятись через наш вік. Й от, щоб якось тримати себе в тонусі, не здуріти й не впасти у відчай, ми вирішили: "А давай створимо гурт. Напишемо щось трешове, але веселе. Біля грайндкору, але з гумором". Першу пісню записали "на локалку" — не для широкого загалу, просто для своїх. І, як виявилось, усім, хто її почув, — зайшло! Реакція була настільки теплою, що ми задумались: можливо, це не просто спосіб розважитись, а щось більше. Так і народився Massive Mutation — з бажання грати.

До того, як ми стали Massive Mutation, гурт мав іншу назву. Але із часом зрозуміли, що вона нас більше не відображає. Ми написали перші демки ще півтора року тому, але тоді нам бракувало чогось свого — стилю, навичок вокаліста, фішки, того самого "повороту", який би робив нас впізнаваними. А потім ми взагалі забули про цей проєкт, бо його учасники розійшлись по різних гуртах.

Й от у якийсь момент нас осінило: а чому б не писати про спорт, качалку, стероїди і все, що із цим пов’язано? Цей абсурдно, і серйозно водночас. Це близько нам, це смішно, це качає — коротше, воно працює.

Почали розвивати цю ідею, повернулися і почали діяти. З того моменту в ліриці з’явилися качки, турнікмени, білки й болі в плечах, а рифи стали качовими та трохи занадто швидкими, щоб дати енергію для залу, для тренування, для внутрішнього психу.

Це і стало новим обличчям Massive Mutation — суміш гумору, слему і протеїну. Ми не просто лупимо — ми качаємо.

Наша музика — це результат постійного пошуку між тим, що хочеться грати, і тим, що хочеться сказати. На самому початку нас особливо надихнули зарубіжні гурти, такі як Enemy 906, Peeling Flesh, No Face No Case. Їхня сирість, агресія і драйв задали нам вектор, якого ми довго шукали.

Саме під їхнім впливом ми почали відходити від початкового звучання. У вокаліста було сильне бажання піти в бік бітдауну, а гітарист прагнув додати більше музичної виразності та складності. У результаті ми знайшли свою формулу — суміш слему, дезкору, грайндкору і трохи гумору, що стала основою звучання Massive Mutation.

Серед українських команд особливе місце в нашому серці займає гурт Mordox. Вони не просто вплинули на нас — вони підтримали нас усім складом: порадами, мотивацією, довірою. Їхня щира підтримка дала нам відчуття, що ми не самі й що наш шлях має сенс.

Іще одним джерелом натхнення та важливою підтримкою для нас став гурт Second Strike. Їхній приклад, настрій і злість на концертах заряджають не менше, ніж музика. Це ті, хто не тільки робить якісний продукт, а й надихає нас не зупинятися.

Бітдаун як жанр зазвичай асоціюється із жорсткою, прямолінійною лірикою, що передає злість, протест, внутрішню боротьбу, а іноді і просто агресію заради енергії під мош. Це своєрідна музична мова вулиць, рефлексія на реальність, яка б'є в обличчя. Але ми одразу скажемо — класичний бітдаун ми не граємо.

У нашій музиці є елементи бітдауну — важкі рифи, гітарні партії, злості шматки, які створюють атмосферу активного мошу й качу, але на цьому схожість закінчується.

Наша лірика — це інше поле. Ми свідомо вибрали тему спорту, фізичного розвитку, сили тіла й духу. У наших піснях є заклик до дії над собою, до праці над тілом, до руху вперед, навіть якщо все летить у прірву. І так, ми подаємо це з долею гумору, бо ми віримо, що сила не має бути похмурою — вона може бути веселою, абсурдною, качовою.

Для нас спорт — це нова агресія, але направлена всередину: не ламати інших, а прокачувати себе. У цьому наша філософія, і це ми вкладаємо в слова, у рифи, у настрій.

Бітдаун дійсно часто асоціюється з насильством, гіпермаскулінністю, вуличною агресією — і ці риси можуть вступати в конфлікт із цінностями багатьох інших піджанрів хардкору, зокрема тих, де є місце інклюзивності, емоційності чи активізму. Але ми не граємо класичний бітдаун, тож у нашій музиці його елементи — це інструмент, а не ідеологія.

Злість і агресія в конкретно наших піснях — це не про руйнування, не про демонстрацію сили над кимось. Це, скоріше, вивільнення внутрішньої енергії, яку ми пропонуємо спускати в правильних місцях: на концертах, у мошпіті, у спортзалі, на тренуваннях. Це кайф від фізичного напруження, емоційної розрядки й роботи над собою.

Ми дивимось на маскулінність не як на домінування, а як на розвиток сили, витривалості, дисципліни й гідності. Таку маскулінність ми і транслюємо — з гумором, самоіронією і качем.

Drill Sergeant

Ще одна столична бітдаун команда, що зібралася наприкінці 2024 року й обєднала у своїх рядах як більш досвідчених музикантів, так і молодше покоління. У гурту поки немає студійних релізів, але вже запланований перший живий виступ.

Максим Кучеренко (ударник Drill Sergeant, відеограф): Весна 2024-го. True Tough оголосили тур, і я написав їм щодо співпраці. Хлопці погодились, і ми вирушили разом. У потязі Ростик (ред. Морванюк, True Tough, Mordox) розповів, що дуже давно планує створити бітдаун банду, у нього була назва й готові демки. Я послухав пару треків, і мені сподобалось. У турі ми з True Tоugh знайшли спільну мову та подружились. Після цього я їздив із ними на "Файне Місто" і в осінній тур. Упродовж усього цього часу Ростик нагадував мені про Drill Sergeant, і врешті-решт я погодився) Дуже вже хтілося бути в одній банді з ним (бо вважаю його крутим музикантом) і спостерігати зі сцени, як під твою музику люди мошаться.

Чому саме ця музика? Я граю в хардкор-гуртах Ґрунт Палає, Break The Habit та Light Of Mine. За півтора року діяльності на цій сцені мені хочеться відчувати більше агресії в тяжкій музиці. Тому Drill Sergeant зʼявився вчасно.

Вважаю, що коли зʼявляються нові команди, ще і з молодими музикантами, це завжди добре, незалежно який це жанр. Але чому саме бітдаун? На фоні появи нових хардкор-команд загалом — це логічно. Я спостерігаю, що людям подобаються танці на концертах. А бітдаун, мабуть, найкращий вибір для карате на танцполі)

Бітдаун під час війни

Як неодноразово наголошували наші герої, сучасна українська бітдаун-сцена не існує у відриві від реальності. Ця хвиля, власне, з’явилася в розпал повномасштабного вторгнення, частково і як реакція на ті події та емоції, які доводиться проживати молодим людям.Хтось уже служить у війську, хтось збирає кошти на підтримку воїнів, або ж створює умови, де молоді люди можуть вивільнити накопичені злість та агресію.

"Хардкор під час війни — це не просто музика, це форма виживання, протесту, самовираження і єднання. У країні, де щодня стикаєшся з новинами про втрати, біль і боротьбу, хардкор стає способом скинути тиск, прокричати те, що неможливо сказати словами, або просто знайти спільноту, яка тебе розуміє", — розповідає Олександр з Massive Mutation.

Віктор Ковальчук підтверджує, що благодійні події слугують певним об'єднавчим фактором для різних поколінь музикантів:

"Багато молодих гуртів роблять благодійні івенти й підтримують тих, хто на фронті — приємно спостерігати цю взаємодію молоді із ветеранами сцени. Гурти є і під час війни, як і молодь, так і з досвідчених музикантів, і це, безперечно, важливо для культури. Головне, щоб між поколіннями було порозуміння, щоби було порозуміння між тими, хто в збройних силах і хто допомагає в тилу. Розуміння, що нові гурти створюються лише через те, що є ЗСУ".

Ростислав Морванюк цілковито підтримує колегу по сцені, але все ж зауважує і один негативний момент щодо молодих виконавців:

"Головне, щоб вони були натхненні місцевими чи закордонними бандами. Але тільки не російськими. Молоді люди дуже активно слухають російський андеграунд, що для мене дико під час повномасштабної війни".

Фото надані гуртами