Raw Grip - Kaleidoscope (2021)

Чи виправдалися чотири роки очікування нового матеріалу від тернопільських мат-панків Raw Grip? Розмірковував Єгор Фелюст.

Дебютник Raw Grip був якимось змішанням математики, мінімальної мелодійності та різними проявами панк-року — що вплив Motörhead простежувався, що постхардкор першої половини нульових на кшталт Antioch Arrow. Усе це приправлялося металевим гуркотом популярного в наших краях зведенням Саші Тіпічного (Dan Stark, Dogs Have No Hell, ЗМА, Гніт, Abusive Fisherman) та мастером від Вілла Кіллінгсворта (Orchid/Ampere/Young Lungs/Transistor Transistor/Old Gray) і вуаля. Цікавий продукт зумів за 13 хвилин показати в хорошому світлі всю свою гротескну сутність.

Це замість вступу й нагадування про те, як гурт про себе заявив у 2017-му. Минуло 4 роки і я, чесно кажучи, очікував, що вони підуть шляхом розвитку своєї грубої мелодики. Тобто їм ніяк не можна приписати тег #melodic — ні бас, ні тим більше вокал не мають до цього ніякого відношення, але щось у їхніх малюнках усе ж западає у вухо і відкладається в голові. Я розраховував, що бас-гітара вийде на передній план, забере на себе всю увагу й покаже чотирирічні мелодійні напрацювання, немов Converge впали в романтично-агресивний стан Casey, наприклад, або хоча б Have Heart.

Не так сталося, як гадалося. Як мінімум, я розчарований у тривалості матеріалу — чотири роки очікування заради 6 хвилин? Не моє діло тут взагалі виступати — он, гурти альбоми по 35 років не випускають, як канадці Witches Hammer, але 4 роки очікування заради 6 хвилин, серйозно?

Але за що реліз потрібно й можна корити найбільше, це не малий хронометраж, а його однобоке наповнення. Складається враження, що слухаєш один трек. Я допускаю, що це концептуальне рішення для передачі ліричного сенсу. Однак, проблема в тому, що і вокал важко розібрати (для цього потрібна лірика, яка, певно, з фізичним носієм буде доступна), і композиції між собою помітно для слухача не розділені. Якби не довге нойзове пре-аутро передостаннього треку "Survive", що перетікає в "Timeliness", не було б нічого зрозуміло.

Такі моменти слухачеві простіше сприймати за допомогою тих же скитів, наприклад, подібний хук і для розповіді хорошим рішенням буде, і для розуміння контексту стане в пригоді. Або ж, усе нарочито обірваним робити, як у композиції "Self Inflicted" з другого альбому "When Life Comes to Death" американців Young and in the Way — немов під час зведення звукорежисер вирішив обірвати на випадковому місці запис.

На дебютнику було багато всього намішано, тому там щось та і сподобається пересічному слухачеві. "Kaleidoscope" же, як мені здається, вийшов із занадто високим порогом входження, він зайде тільки тому, хто добре знайомий із жанром матпанку, його представниками та попереднім матеріалом гурту. А якщо відкинути досвід прослуховування дебютника "Imitation", то ситуація й зовсім здається сірою та непримітною — реліз має всі шанси в одне вухо влетіти й у друге вилетіти, не залишивши після себе абсолютно нічого.

Від яскраво-помітних, якщо хочете, чванливих фіч, як-от бульдозерівський бас, вічно стрекотливі восьмі або шістнадцяті на ударних та дійсно хворобливий вокал, залишився останній, який втратив приставку "хворобливий".

Якщо цей "калейдоскоп" чотири роки тому міг показати силу-силенну якось пов’язаних речей, що в’язатися не мали б, то тут палітра злилася в одне ціле. Як би ви не крутили лінзу — картинка не зміниться.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Raw Grip — тернопільський мат-панк гурт, що виник орієнтовно у 2015–2016 роках. На рахунку команди дебютний альбом "Imitation" (2017), мініальбом "Kaleidoscope" (2021) та чимало живих виступів.

Raw Grip у мережі:

https://rawgrip.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/rawgrip
https://www.instagram.com/rawgrippunx