Мало - Як є (2018)

Він "просто дібіл": не хоче заробляти на біткойнах, жерти кокс, жити в центрі, ходити в Closer, чути Забужко чи Андруховича -  це витяги з пісні-жарту, яку "Мало" грає лише вживу. Здається, це утрамбована до гітари з голосом частка Івасюківської естради 70-х. А що? Хороше починається з Малого.

14 листопада 2018 року 32-річний Максим Рубан, киянин у першому поколінні, син журналіста та філологині, випускник Києво-Могилянської академії, випустив свою дебютну платівку "Як є" під псевдонімом "Мало". Альбом записано по oldschool-у, з одного дубля завдяки Дмитру Остроушку та студії Happy Records.

Максим довгий час писав пісні в шухляду, а з поради батька вирішив надіслати демо-записи головному редактору Karabas Live Ігореві Панасову, який дав схвальний відгук. З моменту релізу альбому зіграв щонайменше 5 концертів, а 19 січня відбувся його сольний виступ у закладі ШООМ, на який Максим просив приходити у теплих шкарпетках, бо там треба роззуватись. Отримав кілька радіоефірів, зокрема на OldFashioned Radio з Іваном Семесюком та Альбертом Цукренком, збирає схвальні відгуки від ресурсів The Village, Karabas Live, Новое Время і потрапляє в вибірки кращих пісень 2018 року. В цьому огляді намагаємось розглянути раптову появу пісняра в інформаційному просторі і дати відповідь на питання: чому відгуків про Мало багато? Нема підстав довго висвітлювати технічні чи продюсерські рішення: фолковий мінімалізм, гітара і голос. Акцент альбому покладений на лірику, тому спробуємо показати її винятковість.

Перша пісня забирає всю увагу діалектичною вимовою, схожою на полтавський говір, мелодія голосу чіпка. Одразу помітна технічна робота по звукозапису, зведенню та мастерингу: зрозумілість інтонацій, вдала компресія та нормальна гучність. Це комфортний фон для талановитого підходу, інтелігентних текстів та естетики у згоді з духом часу.

Тембр голосу вищий від класичних низьких songwriter’ів на кшталт Nick Drake, Jeff Buckley чи Jackson C. Frank, а більш наближений до Elliott Smith та Iron & Wine. Більш точне, хоч і "поп"-порівняння стосується Jason Mraz з його хітом "I’m Yours". Сила простих слів і позитивного до розчулення позиву нагадує Alexi Murdoch’а з його "Помаранчевим Небом".

Сам запис скидається на акустичні демо-записи Джорджа Гаррісона з альбому "All Things Must Pass", хоча звучить яскравіше, без барв аналогу, через втручання нової генерації обладнання, що дає платівці більшу акуратність, чесність звуку. Тобто, вокал третього бітла тепліший і більш різко еквалізований на високих; у Мало ж діапазон цілий, тому це дає більшу присутність у міксі, прозорість, якщо слухати на студійних моніторах. На побутових же саунд-системах звук більш ніж комфортний у високих частотах.

З подібних українських виконавців — Sasha Boole, який вже видав свій вініл. Буль підтримує образ фолк-гітариста з губною гармонікою, чого в принципі досить, аби вважати його Dylan-from-the-neighborhood. Мало ж відрізняється тим, що всі голі душевні теми в нього на виду, йому нічого ховати за окулярами, існування пісень затьмарює виконавця так, що співець зникає за ними та не лишається нічого, окрім музики. А коли ніц нема, то чому б не зробити обгортку просто красивою? І вона гожа: аватари із зображенням буцімто молодого бітника на ґанку заміського будинку, відео з гітарою часів Елвіса (подібну використовує рокабілі колектив "Руки'в Брюки") не лишають байдужими естетів Фейсбуку.

Перейдемо до лірики: майже всі пісні про любов. Чи це не той класичний, добре спрацьований рецепт тих же Бітлів чи Елвіса, які зробили на цьому ім’я? Але в Максима немає таких, скажімо, кліше, як рядків "Я люблю тебе". Натомість, є правдива й тонка, (як кажуть англійці, subtle) відвертість почуттів. Коли на масову слухачку з кожної Bluetooth-колонки чатують маскулінні бандитські біти з хай-хетами, насипаними тридцять другими нотами, музика Мало "цвіте трояндою у наших душах" (цитата з пісні "Весна").

Фразам властива естетичність інтонацій. Є моменти, коли лірика підкреслена тоном, що викликає мурашки від співчуття. Такі фрази, як "…і всю ніч мене катуватиме", "…не слухай їх, лети", "…і Мунка цілунками", "у мене жодних шансів", "…з ким я був би собою – веселим, модним", "Аю-Даг, ти сонце моє", "…нє нада" вибухають різними почуттями і запам’ятовуються. Як радять світові вчителі з написання пісень, це і є ті "хуки" (hooks), гачки, щоб зачепити слухача.

"Я продам Батьківщину" звучить не до кінця правдиво, як і вся пісня "17-річна француженка", вона сприймається більше, як плід уяви, ніж як пережитий досвід, що, принаймні, занурює нас в натовп шумної паризької вулички.

Чому ця музика потрібна нам зараз?

Перед самогубством Микола Хвильовий лишив на записці останні слова: "Арешт Ялового — це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий..."

Через 90 з гаком років Михайло Яловий (псевдонім – Ю. Шпол) скидає кайдани і воскресає під акомпанемент Максима Рубана. У ті часи в харківському будинку Слово, де жили письменники, гітарою часто бавив гостей Микола Хвильовий, найближчий товариш Ялового, навіть у вечір самогубства. Звернення до лірики репресованих авторів, першого арештанта з митців розстріляного відродження (Юліан Шпол, пісні "Весна" та "Кримська лірика") та панфутуриста Михайля Семенка (пісня "Затули Вікно") — доцільний знак поваги до письменників, тим більше, що музика розкриває поезію на кількох рівнях глибини. Пісня "Весна" має настрій щирого одкровення, такого секретного меседжу на вухо вірному другу, навіть заповіту, лунає тема Прометея. Можливо, кримські татари заплакали б від видихів "Аю-Даг" в "Кримській ліриці". Ці вірші — винятки серед нахилів до футуризму обох письменників.

Тож, хто такий Максим Рубан?

Новий бард, співець, менестрель естетичного, модного, мистецького покоління, яке вдень маскується візуальними бомбами в Instagram’ах, а вечорами закохується, смутніє, тривожиться, чи, якщо доля милосердна, гуляє нічним Подолом з кимось за руку і пляшкою вина на противагу. Його герой — ловелас, мо-пассанівський Дюруа, хоча, швидше Степан Радченко із першого українського урбаністичного роману "Місто" Підмогильного. Його лірика — її величність поезія, для аналізу якої подекуди треба відкривати тлумачний словник.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Мало у соцмережах:

https://www.facebook.com/malokyiv/
https://soundcloud.com/malokyiv
https://www.youtube.com/channel/UCDo0xpwBXe6hlPnnsBUTW2A/videos
https://www.instagram.com/malokyiv/

Neformat.com.ua ©

1. Зі Стихій
2. Фазенда
3. Її Осло Манило
4. Закохані Злодії
5. 17-річна Француженка
6. Мар'яна Ханенко
7. Халмі
8. Весна
9. Кримська Лірика
10. Затули Вікно
11. Іспанські Серенади 

15.11.2018