Рецензії

Відбий та відспівай, відіграй так, щоб стерлися межі континентів та віку, радощів і смутку. Віддай молодості владу над тим, що виходить з-під пера, з сітки динаміку, горла, студії звукозапису, України, Нью-Йорку, звідусіль, навіть із бунтівних сердець.

Переважна консервативна більшість в Україні та й у всьому світі вважає, що зміни завжди або на гірше, або, як мінімум, сумнівна забавка з присмаком зради. Але щоб жити в сучасному світі, треба змиритися з єдиною константою — змінами.

Чи підеш за хмурою розповіддю київської готеси, чи ризикнеш відвідати Місто Нічого, полишивши своє, дуже схоже? Адже усі тексти, за словами Оксани Бризгалової, правдиві, засновані на тому житті, яким ми усі живемо.

Sandbox Magician

Кількості релізів Beyond The Pleasure та їх активності можна позаздрити — гурт, за приблизно три роки існування, випустив більше пісень та кліпів, ніж більшість вітчизняних колективів. До того ж, з'їздив у парочку турів (не тільки по Україні, але побував і у Європі, а зараз їде у другу подорож на Захід). Але при цьому всі їх спроби в музику не увінчались успіхом.

Українська школа смертельного металу не часто радує поглядами на Флориду. Останнім часом альбоми цього напрямку виходять з орієнтиром на Швецію (наприклад, супер-гурт Necrom). Так, дуже давно панове з гурту Bleeding випустили альбом, що мав дух Флориди, але не настільки, щоб можна було казати про пряме ураження мозку гнилим Південним м’ясом.

Аж раптом просто нізвідки з’являється новий альбом гурту з чудернацькою назвою Дідько Лисий, яка більше пасувала б якомусь карикатурному блек-металу з розряду Аццкої Сатани чи ще чогось в такому дусі. Утім, дане упередження спростовується з першими звуками, які одразу кажуть, що тут все не так просто.

''Коли дійсно солодко — цукор не потрібен". Такий ванільний флешбек ви можете отримати, якщо вип’єте каву в мережі кав’ярень "Львівська майстерня шоколаду". Хочу застерегти — це не реклама, це максимально вдалий вступ.

Доволі рідко зустрічаються релізи, про котрі хочеться писати все, окрім деструктивної критики. Релізи, які, здавалося б, досить маленькі, або великі, або переповнені всілякими інфлюенсами, серед яких важко спіймати лейтмотив, але коли така робота потрапляє до рук, то все й так зрозуміло — тут додавати нічого, надто все прекрасно.

Російськомовною частиною мережі ходить байка, що за допомогою свого твіттер-акаунту, Oxxymiron досить швидко дав поштовх кар’єрам декількох артистів, фан-база яких, на сьогоднішній час, прогресивно зростає. Комусь із них навіть під силу робити солдаути не тільки у столицях. Єдине, що потрібно, коли такий шанс випадає — не проґавити його та спрямувати отриманий поштовх в маси до необхідного русла.

Шпинат

Stinx - самопроголошені мастодонти українського панку. Звучить, може, і хвалькувато, але гурту підходить. З 2005 року в різних складах та з різною інтенсивністю, Stinx завжди були частиною панк-сцени, граючи і з поп-панк бандами, і з сайкобілі, і на розігріві у таких легенд панку як The Queers, The Lurkers та The Vibrators.

Напевно, у вітчизняного пересічного слухача український хардкор може викликати неоднозначні емоції або враження, залежно від того, під яким кутом дивитися на загальний стан справ. Ну хардкор і хардкор, так? Що в ньому особливого? Але, можливо, треба просто мати бажання побачити більше та, озброївшись віртуальною лопатою, відкопувати реліз за релізом? Отоді є великий шанс побачити картину з усіх можливих сторін.

Він "просто дібіл": не хоче заробляти на біткойнах, жерти кокс, жити в центрі, ходити в Closer, чути Забужко чи Андруховича -  це витяги з пісні-жарту, яку "Мало" грає лише вживу. Здається, це утрамбована до гітари з голосом частка Івасюківської естради 70-х. А що? Хороше починається з Малого.