Обзоры по автору Олександр Стадніченко

Сьогодні важко знайти серед поціновувачів "важкої" музики когось, хто б не чув про альтернативний метал чи металкор. Від того складається ситуація, у якій гуртам, що в цих напрямах грають, важко слухачів здивувати. Зацікавити, захопити та сконцентрувати їх увагу на собі, своєму гурті, своїй музиці та таким чином здобути собі нових прихильників, ой як важко. І не в тому тут справа, що це старий напрямок музики чи всі підряд грають і перебирають ходи у рамках канонічних шаблонів. Просто є нюанс.

Запорізький гурт Mizantropia почав свій шлях півтора десятиліття тому. Подолавши час та численні зміни складу гурт виріс із любительського колективу, котрий, як я пригадую, на межі 2003-2004 років сприймався радше як жарт чи випадковість, до професіоналів важкої готичної музики. Поступово удосконалюючи й шліфуючи своє мистецтво Mizantropia записали та видали кілька альбомів та синглів. І ось в перший день осені 2018 року вийшло нове дітище Mizantropia – альбом "Out of Mind".

Харків’яни Kzohh зробили вже четвертий за ліком альбом. Запис з простою назвою "26" має дві пісні з географічними координатами у якості назв. Одна з пісень присвячена трагедії в Чорнобилі, друга ж розповідає про загибель людей на перевалі Дятлова. Що характерно, гурт існує 4 роки, тому назву альбому, місяць виходу так і хочеться пов’язати в одну логічну послідовність.

Люблю коли до рук потрапляє такий альбом, який можна розглядати як дещо монолітне, як єдину палітру чи полотно. Це коли треки, навіть не фізично на носії, а у твоїй голові, плавно і лаконічно зливаються в одне ціле. Саме такою рік тому вийшла спільна робота київського drone гурту Dispersive Light та канадця з Квебеку українського походження -  Ego Depths, який спеціалізується на drone, black/funeral doom та ritual ambient. їх колаборація на спліті "Morkeraed" нагадує звукове супроводження до дуже, дуже моторошного і реалістичного сну.

Будь-який реліз музичного гурту можна розглядати не тільки у якості синглу, EP, альбому для прослуховування, а згодом - його похвали чи критики. Також релізи можна і варто сприймати як певний підсумок існування, результат, звуковий документ, у якому закарбована частина історії того чи іншого колективу.

Для мене гурт Nabaath завжди був трохи загадковим. Самі подумайте, вони не є гуртом видатним і дуже відомим на українській чорній сцені. У глобальному сенсі, європейському чи світовому, цей гурт - явище майже непомітне (на жаль). Разом з тим, із найпершого мого прослуховування, у їх музиці було впевнене відчуття перспективності та очікування. Відчуття, що близько той момент, коли відбувається критичний злам і гурт стає загальновідомим (у масштабах блек-метал сцени).

Мої внутрішні демони музичного прихильника розділились на два протилежні табори. У першому були чорти захоплення, біси задоволення. Вони наполягали "Ого-го, це ж потужний power metal!", "Хлопче, та це взагалі старий добрий метал, який ти завжди любив!", "Послухай це тільки, клавіші майже прог-рок!". Але, в той самий час, у другому таборі все гучніше гомоніли опозиційно та негативно налаштовані біси та чорти скептицизму, прагматизму, логічності та занудства. То їм звук не такий, то стиль power metal - кліше і, взагалі, хто зараз таке буде слухати?

Розпочинаючи рецензію, перш за все, хочу розставити крапки над і щодо дебютного альбому гурту Throne Ov Extraterrestrials. Музичний напрямок цього колективу - щось середнє між slamming brutal death metal та максимально брутальною формою deathcore. На додачу маємо теми про інопланетян, жахи та посилання на гру Dead Space. Тобто це максимально важка музика для сприйняття слухачем. Один з найбрутальніших релізів, які мені доводилось слухати останнім часом.

На момент написання рецензії пройшов уже рік з того часу, як кримчани GRASP видали свою другу за ліком і останню у дискографії роботу – міні-альбом "Under the Grief". Як це не прикро, десь у той же період гурт припинив своє існування. Далеко не вперше відкриваю для себе цікавий гурт уже після його розпаду. Але на жаль, така доля багатьох музичних новоутворень через плинність поглядів на музику, на життя. Та і життєві обставини для молодих музикантів часом не залишають великого вибору.

Починаючи писати рецензію про перший на сьогодні повноформатний студійний альбом "Віра в Світло" львівського гурту Рай Із Твоїх Снів, я розумів, що огляд буде позитивним і питання лиш у тім, з якого боку краще висвітлити цей запис. Спочатку я думав, що буду менше уваги надавати технічним аспектам, не буду прискіпуватись до запису, не буду розбирати, що тут унікального чи які є кліше (де ж у power-metal без кліше, не може такого бути).