Обзоры по автору Олекса Блідий

 Якщо мова про палеоліт, то маємо трохи уроку історії. Перша згадка про львів’ян датується їхнім дебютним альбомом шестирічної давнини "C2H5OH", що в перекладі з хімічної мови означає спирт. Тут, як і на другому лонгплеї, що вийшов через три роки після вищеназваного, "Seven Ways To Make Satan Laugh", була дійсно цікава качова суміш грайндкору та сладжу.

Як би хто не намагався робити пост-метал з моменту появи безлімітного інтернету в Україні, у кращому випадку виходила суміш Amenra та другосортного металкору - відбиток духу часу. Та чи інакше все у випадку з дебютним однойменним міні-альбомом гурту Asthme?

До вашої уваги — один з найцікавіших і найприємніших навіть снобському вуху альбомів, що вийшов на теренах Слобожанщини. Гурт Logleg з дебютним альбомом "Hell No", що постав на руїнах 5R6 та увібрав музикантів із Small Depo, KAT та Burrow.

Четвертий альбом українського гурту Stoned Jesus вийшов на культовому лейблі Napalm Records. За вісім років, гурт еволюціонував з 0-3-5 стонер-року до всього нового, що ми чуємо на "Pilgrims". Тут вже немає у великих кількостях стандартних психоделічних ходів і блексаббатизму, що були помічені на "First Communion", дещо надмірної солодкості "Seven Thunders Roar", але бракує однозначної хітовості "Harvest".

Київський гурт stonefromthesky, що може бути one-or-two-or-three-man-band, випустив свого часу ЕР "Orbital" та сингл з реміксами "The Shift", який став саундтреком до гри UnDungeon. Зараз вийшов перший повноформатний альбом, який отримав назву "Spirals". Жанрово окреслити реліз дуже важко, бо присутні елементи стонеру, пост-металу, тріп-хопу, дивного дабу і техно, а також різних електронних приємних шумів, які у правильних станах свідомості є ключем до найкращого тріпу.

Жарт у подарунок.
Що потрібно для того, щоб ха(й)панути в Києві?
Нагнати і створити (черговий) столичний проект з префіксом стонер.

Що відрізняє Solarian від колег по цеху та місту? Відповідь: різний склад гуртів. Важкий пентатонічний рок – це добре, ніхто ж не проти, коли б його не було так багато навіть в Україні. Звісно, яким ще стилем важкої музики виражати теплі почуття до легкого і безтурботного існування?

Після емоційно-виснажливого дня, коли голоси в голові не можуть вгамуватися, а серце калатає так швидко, що здається от-от треба випити фірмовий заспокійливий коктейль "ново-пассит із темним пивом", на допомогу приходить музика, що створена для розвантаження розуму. Звісно, кому як, але сьорф, замішаний на лайтовому гаражному інді – це найкращий аналог для дикого напою з речення вище.

Що може бути краще, ніж потонути у багряних хмарах, які уособлюють твої мрії, які ростуть з глибин тебе самого, а провідником до них є спокійна і приємна музика київських молодят?

Сладж – димна зброя дивного покоління для того, щоб вистрелити з життя біль і поринути у гедонізм. Просуваючись поміж вухами та легенями, жанр в Україні має дуже мало представників як серед слухачів, так і серед гуртів. Бо мало хто готовий до болючого збоченого кайфу, хоча вся країна так і живе, здається, останні років 90. Та перед нами ідеальний саундтрек буття, яким його мав би бачити середньостатистичний сладжер.

Через якісь певні особливості менталітету, більшість населення пострадянського простору, включаючи і творчий сегмент, страждає від проблем із закритою свідомістю. Це найпомітніше у важкій музиці. Є кілька грандів жанру, на яких зазвичай рівняються і грають музику по тенденції "аби грати", не докладаючи анітрохи зусиль, щоби хоч якось вирізнятись з-поміж десятків типових гуртів. Безперечно, існують діаманти, правовірні та безкомпромісні у наслідуванні традицій стилю, і відчувається, що навіть за відсутності оригінальних ходів є повна віддача і занурення.