Somali Yacht Club: андерграундна музика в Україні вийшла з підвалів завдяки Робустфест

Стоунер рок не так давно став зрозумілим поняттям для українського музичного простору. Зовсім не в останню чергу сучасне фуззове звучання нам знайоме завдяки львівському гурту Somali Yacht Club. Сформований у Львові у 2010 році, колектив за 9 років існування встиг вийти далеко за межі українського заходу, за межі жанрових кліше, та перейти від DIY мастерингу до співпраці з українським лейблом Robustfellow та закордонним Bilocation records для релізу на вінілі. Як формується колектив, коли народжується нова музика та чи можна все кинути заради творчості — слова та думки гітариста SYC Артура та барабанщика Лесика з цього та багатьох інших приводів.

— Почну розмову з вашої співпраці з командою Robustfellow. Що вона вам дала?

Лесик (Далі — Л): Я взагалі вважаю, що андерграундна музика вийшла в Україні з підвалів завдяки Робустфест. Саме тоді до нас з-за кордону почали возити нормальні імена, можна було почути малорозвинені у нас жанри. І люди, звісно, почали звикати, розуміти цю музику, До того ж у нас є CD та цифрові релізи, видані за підтримки Robustfellow. 

Артур (далі — А): До речі, у нас був такий момент приємний нещодавно! Ми виступали у Києві, Філ допомагав організувати це все, і каже: "Чуваки, наша співпраця дає свої плоди, тому що лейбл розвивається, з’являються якісь гроші, він розширюється". Тобто підключаються нові виконавці, й він дякував, що саме внаслідок нашої співпраці лейбл росте. Нам було дуже приємно зробити певний внесок у цей процес.

— Розкажіть про свій досвід співпраці зі звукорежисерами.

Л: Звукорежисери, які записують нас на студії, якраз частково виконують роль продюсера, якого у гурту немає. На першому альбомі вплив звукорежисера був більший, на другому ми мали чіткіше уявлення про те, чого самі хочемо.

— А взагалі ви не проти подібних впливів?

А: Я би сказав, що проти.

Л: Ні, я не проти. Якщо це технічне питання, його апаратура на його ж студії, йому треба довіритись. Але якщо йдеться про стилістичне питання, тут варто більше свою думку відстоювати. У нас була така ситуація, коли нам порадили прикрутити фузз на гітарах, ніби так буде краще. Ми зводили, зводили, поки не довелося переписати гітари заново.

— Це для "The Sun" ви переписували гітари, так? 

Л: Так, тому що у звукорежисера було інше уявлення про таке звучання. Тоді він нас підкупив своїм досвідом звукозапису, знанням справи. Але не завжди це так пасує до кожного гурту.

А: Насправді, зараз уже всі розуміють, що це за жанр "стоунер", які там особливості. А тоді, коли ми тільки починали, мало хто його розумів, мало хто міг записати. Це був 2014 рік, коли ми видавали альбом. Ну а писали то ми його ще півтора-два роки перед тим.

— Музика у вас народжується протягом джемів?

А: Джеми дуже важливі, але я досі переконаний, що мусить бути якийсь стержень, активна творча людина у колективі. Я з тим стикався, коли грав в іншому гурті, й там була ця проблема. Ви можете між собою чергуватися: сьогодні, наприклад, гітарист приніс якусь ідею, завтра -  басист. Якщо цього ніхто не робить і не обговорює, це дуже гальмує діяльність. У Сомалі не так, у нас дуже багато ідей, особливо в Ігоря (ред. гітарист-вокаліст Somali Yacht Club).

— Ви випереджаєте моє наступне запитання: чи є у вас умовний розподіл обов`язків?

А: Тексти усі Ігор пише, він на ідеї дуже багатий, у нього в один час бувало 4 чи 5 гуртів. Іноді я можу щось запропонувати, маємо дві мої пісні, але це ж не весь трек, лише якийсь мотив...

Л: У нас ніколи такого не було, щоб хтось прийшов з написаною піснею і хоч би 50% залишилося від її початкової форми. Завжди великі трансформації. У робочих нарисах версій однієї пісні може бути +100500. Ми робимо іноді на диктофон записи, потім переслуховуємо.

— Хто з вас у гурті найбільш самокритичний?

А: Та, напевно, Лесик.

Л: Ахах, вони постійно мене бакланять за те, що я все виправляю. Але мені здається, що у гурті має хтось постачати творчі ідеї та має бути хтось, хто буде фільтрувати це все, щоб воно не скотилося до малозрозумілого чогось.

А: Але конфліктів через це в гурті ніколи не було, навпаки, критика привносить якийсь цікавий поворот, цікаві рішення. Тому її можна назвати плідною.

— Порівнюєте себе з іншими сучасними гуртами? За якими критеріями?

Л: Хотілося б сказати, що ні, але звичайно, порівнюємо. Це відбувається навіть якось підсвідомо. Порівнювати треба, але в межах розумного, бо ми не на конкурсі змагаємося, у всіх свій шлях. Не впевнений, що є конкретні критерії. Але так, наприклад, можна визначити для себе, чи був би нам цікавий подібний тур абощо. 

А: Не сказав би, що порівнюємо інших з собою, але оцінюємо музику, яка зараз в Україні є. Тобто, якщо вийшов цікавий альбом, ми його обговорюємо, але досягнення гуртів нам уже не так цікаві, бо вони рідко про щось кажуть, якщо музика не зачепила. Це ще корисно у тому плані, якщо хтось на незвичайне щось спромігся. Ми тоді думаємо: "ага, це доступно", і, можливо, візьмемо колись за приклад.

— А до того, як ви усвідомили себе гуртом, наскільки схожі у вас були музичні смаки?

Л: Ой, це взагалі цікава історія, яку ми нерідко згадуємо. Коли Ігор написав мені "давай щось грати" та кинув список інфлуенсів... це був хіпстер-2010 — усе, що тільки могло бути: хардкор якийсь, попкор, стоунер і ще щось, коротше, змішано все. З цього списку було зрозуміло тільки те, що на нього орієнтуватися не треба, там нічого не ясно, а просто треба подивитися, що у нас самих виходить. Багато молодих гуртів допускаються цієї помилки, до речі, що вони приходять грати якийсь жанр — "ось ми будем грати панк-рок-Нью-Йорк-1992". Я вважаю, що кожен гурт має пройти цей етап різних ідей, шматочків, доки не отримає свій звук, а потім ви вже намацаєте, куди це віднести.

— Як у Somali Yacht Club з організацією діяльності?

Л: Знаєш, буває, у гурті є така людина, спроможна усіх організувати, зібрати, врахувати все. Жоден із нас не є такою людиною, а менеджера у нас немає, тому буває складно.

А: На репетиції зійтися — ще не така велика справа, а в інших випадках... Єдине, що ми зробили — знайшли людину, відповідальну за відправлення замовлень, тобто мерчу нашого, і це дуже полегшує діяльність.

Л: Мене завжди хвилювало, що у нас немає єдиного джерела правди. Ніби і є сторінка гурту у FB, але ще є пошта, загальний е-мейл, наші особисті сторінки і так далі, тому все виглядає дуже розпорошено, якщо хтось до нас пише з будь-якого приводу.

— Чи можна вважати великі перерви між релізами наслідком цього?

А: Не тільки цього. Був час, коли Ігоря не було в країні 3 місяці через роботу, репетиції не проводилися. Ми альбом видавали 4 роки. (ред. сміється)

Л: Ну, не видавали, ми його робили загалом 4 роки. Але маю сказати, що на тому періоді не так все погано було, бо матеріал вже був накопичений. Ми просто сиділи над зведенням, мастерингом. Все це можна було робити дистанційно, відповідно, робота йшла значно повільніше. Навіть наш звукорежисер тоді жив у Чехії.

— Були думки про те, щоб кинути все і присвятити себе лише музиці?

Л: Звісно, думали, іноді й досі думаємо. Коли, наприклад, на роботі якісь проблеми, в голові "навіщо мені все це?!", а потім приходить зарплата і розумієш, навіщо та заради чого. На одній музиці нам би складно було.

— Але, можливо, це було б більшим каталізатором, аніж один ваш творчий порив? 

А: Ось коли ми восени їздили Європою, у всіх трьох були однакові думки — ми приглядалися, що це таке трьохтижневий тур. Це дуже важко психологічно, фізично втомлюєшся. Не впевнений, що хотів би жити у таких умовах. Декілька разів на рік, після тривалих перерв і за зручного часу — так. Якщо за потреби, бо тобі потрібні гроші й ти маєш їхати та грати, це вже як на заробітки за кордон їхати, буде надто тиснути.

Л: Мене, наприклад, більше цікавить студійна робота, не вважаю, що обов`язково мати дуже багато концертів і турів. Коли ми починали грати, все зовсім не так було. Для нас тур це було просто "воу!", навіть один концерт. Ми не встигли тоді подумати про пріоритети, як нам вже пощастило поїхати в тур з Ethereal Riffian, це стало таким серйозним поштовхом. У тому першому турі ми навчилися грати більше, ніж за 4 роки до того, бо всі швидко зігрались, зазвучали.

— Переслуховуєте свій найперший реліз? Що про нього зараз думаєте?

Л: Я не так давно переслуховував, угорав зі звуку, дуже наївно зроблений. Це робилося по-ніщебродськи, його ще Ігор, здається, сам зводив. Але я відмітив, що там були непогані ідеї, хоча у загальному звучить просто. Дуже соромно за пісню "Desert Walls" зараз, коли бачу її в нашій дискографії... Але це мусило мати місце.

А: Мені якісь старі речі дуже подобаються, хоча я майже не переслуховую, помічаю тут розбіжності у ставленні із хлопцями.

Л: Наші перші спроби — фізичний знак того, що ми граємо зараз, але у такому зародковому стані.

— З яким альбомом ви відчули, що досягли бажаного звучання?

Л: Не думаю, що цей момент колись буде.

А: У нас досі немає такого відчуття. Ми досить задоволені, але навряд чи колись запишемо еталон свого звучання.

— Не думали, до речі, над розширенням звучання, наприклад, запросити якогось ще музиканта, залучити новий інструмент для запису матеріалу?

А: Для запису альбому це цікаво, але новий музикант у гурті — це складно. У нас уже певний час назріває питання з клавішами, ми їх хочемо у своїй музиці чути. Ігор вже писав їх, і на записі вони є. Але я думаю, якщо ми захочемо додати клавішні знову, то самі запишемо. Бо в колективі є вже певна атмосфера.

Л: У мене було багато ідей щодо розширення звучання, мені завжди подобалися навіть позажанрові гурти, які дуже рідко звучать одноманітно. Навіщо обмежувати себе лише своїми інструментами?

А: Твір треба усьому колективу бачити повністю, це нелегко досягається.

Л: Тут я згоден, навіть був проти людини за клавішами колись, бо це сильно змінює баланс у гурті. Можливо, звучить як езотерика, але насправді то досить прагматичні речі, бо існують якісь негласні правила. У нас це зараз працює, а коня на переправі не міняють. Але ми багато про те думаємо, обговорюємо, то, може, до чогось дійдемо.

— З попередніх інтерв'ю зрозуміло, хто впливав на вас, але чи чули ви щось про власний вплив на українську рок-сцену?

А: Так точно сказати важко. Але недавно один австралійський чи південноамериканський гурт спер нашу обкладинку. У нас ця дівчинка на "The Sun" зображена, а вони собі таких три закопіпастили.

— А хто малював, до речі?

А: Одна художниця з Одеси, Даша її звуть. Для "The Sun" ми купили в неї роботу, а для "The Sea" вже замовляли, вона для нас малювала.

Л: Взагалі це епічне зображення, навколо нього стільки історій. Нам навіть одного разу написав художник із Франції: "Ви взагалі в курсі, що цей артворк — моя робота?". Він нам скидає малюнок, на якому така ж дівчина, але зображена трохи не так, ну дуже схожа. Ми такі whaaaa...

А: Історія така, що Даша під впливом цього твору малювала свій.

Л: Але вона говорила з тим французьким художником про продаж зовсім маловідомому гурту, щоб він не брав з нас якісь відсотки чи що. А він не був вдоволений, тому що, за словами Даші, гурт локальний, а він бачить цю роботу вже не вперше, з претензією такою, що майже судитися вже хотів.

А: Він запропонував два варіанти: або відсотки, або написати про нього в офіційних реквізитах. А ми саме тоді робили перевидання дисків, тому підписали, що робота ніби його і її водночас.

— У порівнянні з тогорічними концертами, цього року приходить більше чи менше людей?

А: Якщо порівнювати цей рік та минулий, може, на 100 людей більше.  Завжди приємно, якщо наша аудиторія збільшується, але це не є основне прагнення. Нам просування себе "чуждо", насправді.

Л: Зайди на наш твіттер й усе зрозумієш — пост раз на 4 роки.

А: Так уже склалося, що у нас є основна робота, тому продаж квитків чи мерчу не робиться заради грошей, в першу чергу. Поки нам є ще що зіграти, ми просто граємо, але воно обростає, так.

— Відеокліпи теж не знімаєте через це?

А: Можна сказати, що питання впирається у те саме, так.

Л: Але окрім того у відсутність уявлення про те, як і про що зняти кліп на 12-хвилинну пісню, як це вписати у загальний формат, щоби глядач його хотів додивитися. За тривалістю це вже ближче до короткометражки. Дуже складно зібрати усі ідеї докупи та покласти на одну композицію. У жанрі теж кліпи не є досить популярними. Тому навіть якщо кліп відбудеться, то не найближчим часом.

— А що відбудеться з вашою музикою найближчим часом? Які плани? 

А: Після нашого осіннього туру ми почали збирати матеріал, і вже його достатньо накопичилося, з такої інсайдерської інфи.

Л: Але я не знаю, як то можна розібрати, чи то одна пісня, чи дві. Відчуваю, що цього року ми ще в студію не підемо.

Somali Yacht Club у соцмережах:

https://www.facebook.com/Somaliyachtclub/
http://somaliyachtclub.bandcamp.com

Обкладинка — фото kirai gigs