Обзоры по автору Максим Солодовник

"Planetarium" перший альбом у другому десятиріччі існування проекту Raventale і водночас третій з моменту початку його концертних виступів.

Напевно всім, хто слідкує за українською метал-сценою, є очевидним, що львівська команда 1914 після випуску свого дебютного альбому в грудні 2015 лише набирає обертів, розширюючи зокрема географію своїх концертів і виступаючи на найрізноманітніших фестах (від "цивільних" Файне Місто і Західфесту до, наприклад, тематичного й легендарного Kilkim Žaibu).

Если вы никогда не слышали о группе Молочай, девятому студийному альбому которой посвящен этот текст, то самое время восполнить этот досадный пробел. Полагаю, что даже среди читателей Неформата лишь единицы помнят и знают этот неординарный и яркий музыкальный проект.

Чи часто вам випадає стикатися зі свіжим альбомом української групи (або, як у випадку з Тотемом сольного сайд-проекту), дискографія якого вже складала цілих 11 лонгплеїв? Маю певність, що ні. І це вже сама по собі вагома причина, щоб дочитати текст цього огляду до кінця. Подібна продуктивність ніколи не є випадковою і «послужний список» проекту вже давно говорить сам за себе.

Відверто кажучи, саме цей текст є рідкісним прикладом рецензії, яка народжувалася в мене довше, ніж абсолютна більшість інших (а їх у моїй журналістській практиці за роки й роки було немало). Причин цього декілька. Насамперед важливо те, що сама назва Krobak от уже цілих 10 років тісно пов’язана з моїми слухацькими та особистими спогадами.

Випуск міні-альбому в наш перенасичений інформацією час – це завжди до певної міри ризик (лишитися малопочутим через конкуренцію за слухацький час з боку лонгплеїв), але водночас це й вікно можливостей (адже схоже, що зростає кількість тих, кому достатньо міні-релізів). Стосовно ж новинки від ветеранів психоделічного року з Полтави – можливі два типи її сприйняття.

Проект Kladovest з міста Дніпра уже довгі роки відомий шанувальникам атмосферного black metal завдяки своїй послідовній та результативній студійній творчості і годі шукати кращого приводу ще раз поглянути на еволюцію стилю цієї формації, аніж їхній 5-й повноформатний альбом, що вийшов наприкінці грудня 2016 на авторитетному німецькому «значку» No Colours Records, співпраця з яким, до речі, триває вже аж із 2009 року. 
 

За понад 12 років активного творчого життя проект Тотем привчив слухачів до власної високої плодовитості – альбоми виходили майже щороку (за винятком 2008 і 2012). Тож нинішній однойменний до назви проекту повноформатник є вже 11-м у його небанальній дискографії.

Творчість кам’янець-подільського дуету Zapaska відома багатьом слухачам в Україні уже понад 6 років, а точніше – з червня 2010, коли відбувся реліз першого ЕР «LANKA». У складі – Павло Нечитайло та Яна Шпачинська, екс-лідери чудових (наразі «заморожених») груп Пропала Грамота і ЧеЧе відповідно. Цікаво, що, на відміну від різних колег за сценою, які  весь час жили лише музикою, освіту вони мають археологічну та філологічну, а це майже завжди гарантія ширшого погляду на речі.

Чітко пам‘ятаю момент, коли пару років тому дізнався про Крістіну Бардаш, яка тоді ще не взяла собі сценічного імені ЛУНА.  Це була душевна напівпровокаційна пісня «Виграй» на текст добре відомої мешканцям Мережі київської літераторки Лізи Ґотфрік. Пісня виконувалася під мінімалістичний акомпанемент піаніно і швидко набувала інтернет-популярності (майже певен, що не лише у середовищі тих, хто слідкує за українським музичним процесом).  Уже тоді було зрозуміло, що потенціал є.