Огляди

Osnova — Plastic Universe (2019)

Пов’язати любов до рідного міста та брейкбіт? Чому ні. Невблаганні зміни середовища, варварське нищення історичних пам’яток, руйнування і байдужість муніципалітету. Проблеми сучасних українських міст у відсутності балансу між зберіганням архітектурних пам’яток та сучасною забудовою, що згодом виглядає як найгірша еклектика.

РвБ — Дай мені знати (2019)

Тобі не змінити цей світ, не зняти планету з орбіти, а також не втримати свої стегна від похитувань у такт тому, що усією своєю ритмікою "хвилює" українську землю ще з 2007 року. "Дай мені знати" дозволяє не тільки словесно, але й музично, дізнатися всім, яким безвідмовним буває захоплене музикою тіло.

Паліндром — Про сьогодні, завтра і вчора (2019)

Чувак, що у тебе сталось? – питали в Кашляючого Еда, коли той виклав свій сумливий синтпоп. А він, як ті хіпстери, робив жовті субтитри під ролик, знятий у горах на підвіснім мості — така собі аматорська картинка до нової пісні про солом’яне опудало, здатне відчувати світ без порівнянь.

Nuitville — When the Darkness Falls (2019)

Nuitville — найновіше ім’я вітчизняної сцени блеку, дебютний реліз котрого "When the Darkness Falls", вийшов за підтримки лейблу Ashen Dominion. Нижче я розповім вам про те, хто ховається під назвою Nuitville, хто є її серцевиною та рушійною силою, чому ця платівка отримує тільки позитивні відгуки у профільній пресі, а мінімальна її оцінка сягає 7,5/10 балів і чи потрібен нашій та світовій арені молодший брат, що захоплено і закоханими очима дивиться на Alcest.

Chasing Embers — Beckoning Call (2019)

Світ Бітлз без Бітлз. Це опис під новою роботою "Yesterday" авторства Денні Бойла — романтичною комедією про те, кому випав шанс виконувати на сцені пісні легендарного гурту, якби він не з’явився. Відштовхуючись від цієї думки, як ви уявляєте музику без найвідоміших її імен? Як би все виглядало без Елвіса, Цепелінів, Металіки, Нірвани? Хто спроможний зайняти місце Луї Армстронга, королеви Елли Фіцджеральд або Пацючої зграї? Я також не можу не те що знайти відповідь — навіть близько до неї підібратись.

The Dops — Panic Attacks (2019)

Hey ho, let’s go!

Пройшло вже 40 років з виходу культового фільму "Rock n Roll High School", у якому Dee Dee Ramone не міг запам’ятати 5 слів тексту, тому його репліку скоротили до двох слів, а реальні фанати Ramones, яких запросили бути масовкою під час зйомки концертної частини для кіно, до нестями налякали своєю неконтрольованою поведінкою виконавицю головної жіночої ролі P.J. Soles. З того часу панк-рок зазнавав незліченну кількість пертурбацій, а футболки з класичним дизайном Ramones почали продаватися у масмаркетових магазинах одягу і побачити таку на дівчатах модельної зовнішності, які б навіть не поглянули на лузера з гітарою у блакитних skin-tight джинсах та косусі, стало звичайною справою.

Bojevilla — Яскраво Чорний Ящик (2019)

У кінці 2016 року гурт ДОНОР еволюціонував у Bojevilla, і тоді почалась нова ера цього колективу — з новим звуком, новим матеріалом та новими висотами перед собою. Починаючи з синглу "Любов" хлопці одразу ж гучно заявили про себе, зробивши невеличку затравку перед виходом дебютного ЕР. Отримавши певну дозу позитивних відгуків завдяки зухвалому матеріалу, почався процес підкорення великих сцен.

эфир и фирн — Кров (2019)

Український spoken word — це такий таємничий звір у нашій країні, що його і зловити непросто, і невідомо, наскільки добре він буде себе почувати та виглядати. Кого ми можемо згадати, щоб було не соромно? Антона Слєпакова, Balance Of Presentation, "валеру и машу", новостворений проєкт not і, звичайно ж, Сашка Лірника.

Drum&Tuba Band — Unwanted (2019)

J Don Oyedamola Folajin, він же Very The Jerry і J Scope, зі своїм оркестром з Кривого Рогу випустив наприкінці липня новий реліз, де вони "Unwanted". Це хіп-хоп продукт з дуже незвичайною начинкою, в якій немає жодного семплу, електронної складової та ді-джея. Ритм, щоправда, є, але куди ж без нього?

Ніч — у тиші і самоті (2019)

Чи здивує вас інформація про те, що вітчизняний блек у багатьох його проявах вважається однією із найсильніших сцен всередині жанру? Про харківську сцену взагалі стільки вже було разів сказано, що тільки максимально віддалена людина може не знати про Князя Варггота, Романа Саєнка та їх проєкти.

R.roo — mirroor (2019)

Якось незвично повертатися до творчості R.roo. Слухав його давно, чи то у 2012, чи то у 2013 році. На безриб'ї IDM в Україні, мені робота Андрія Симоновича або Andrey Rugaroo дуже сподобалася. Це були "класичні" треки, виконані за всіма канонами жанру. Хоча як описати вічнозелені IDM? Включити Autechre, плед або Aphex Twin? Можливо...

Cape Cod — Echoes (2018)

Cape Cod — це не моя музика. Ось +/- — це "смачно", це "ммм". Про що це я? А про киянина Максима Сікаленка, одного із засновників форуму Neformat, учасника маткор гурту +/-, ню-метал колективу Безліч, а тепер популярного електронщика з проєктом Cape Cod.

Statist — Tape One demo (2018)

Зібралися якось учасники всяких відомих важких брутальних гуртів і вирішили вдаритися у grindviolence з усіма наслідками, що випливають. А склад підібрався ще той!

YOURA — Plan Б (2019)

З минулого року продюсер, творець і вокаліст Грибів Юрій Бардаш запустив свій власний проєкт YOURA, де вже він сам злий пояснює за життя. Тільки робить він це не в найбільш звичній для гопника або урки манері. Так, у музиці проєкту, а точніше в інтонаціях вокалу і текстах, є відповідний колорит. Але він там, швидше за все, через коріння, які у Юри з Алчевська, що в Луганській області на Донбасі. І для створення "фішки".

Tvar — Tvar (2019)

Чи часто приходять позитивні асоціації на гадку, коли думаєш "а от якби зробити щось середнє між гуртом Х та гуртом Y, тільки в наших широтах"? Майже ніколи. А проте, харківська кузня похмурої та важкої музики продовжує тримати марку і радувати рідкісними, але неймовірно цікавими проєктами.

stonefromthesky — Schema Theory (2019)

Минулого разу, коли вийшов повноформатний альбом stonefromthesky "Spirals", він вразив своїм концептуальним наповненням, дивною структурою та в’їдливими різноплановими мелодіями. Були присутні доволі інтимні тексти з глибоким змістом, що доповнювались виразними партіями гітари. Все більше скидалось на роковий проєкт з електронними домішками. Утім, всього кілька тижнів не дочекавшись до повного року різниці між релізами, маємо абсолютно новий міні-альбом від наче абсолютно нового проєкту з тією самою назвою, матеріал якого раніше був доступний лише у вигляді лайвів.

Kadaitcha — Southern Phlegm (2019)

Тут, коротше, яка справа — українська музика піднялася на черговий дивний і позамежний рівень, і зробили це знову ті ж самі люди, що й раніше. У Новій Каховці, що на Херсонщині, є кілька невгамовних людей, яким спокою не дають рівні ритми та мелодії молодіжної естради. Вони беруть і створюють для себе й оточуючих щось зовсім інше. Оточуючим воно пиляє голову, авторам — реальність за допомогою звуків.

Afterphase Project — EP 0.1 (2019)

У той час, коли важка музика помирає, знаходячись у стані чи то летаргії, чи то готуючись до переродження, як той птах фенікс, український андеграунд продовжує радувати появою нових облич гуртів. Серед таких новоутворень — мат/хаотік хардкор гурт Afterphase Project з Дніпра. Хто б міг подумати, що відносно непопулярний в Україні жанр, мабуть, менше, навіть, ніж сладж, отримає чергове нове дихання?

ZfeelZ — Waves of Shards (2019)

Часи остаточно змінилися, світ перевернувся з ніг на голову (або навпаки) і якісь класичні або академічні підвалини пішли гуляти лісом. Причому цього разу абсолютно усвідомлено, бо послухали ZfeelZ. Четвірка дуже молодих і талановитих людей ненав'язливо спокійно руйнує стереотипи про те, що потрібен великий досвід і продюсер.

Юрій Бондарчук ‒ Екзиль (2019)

Кажуть, якщо одного разу почнеш музикою займатися, то це на все життя. Вона, на кшталт наркотику, від якого можна позбутися, але який у цьому сенс? Симбіоз людини та звуків — як не крути, навіть якщо від цього сумно. По-різному буває.

Zoanthropy — Vol​.​2 (2018)

Кияни Zoanthropy увірвалися на українську важку сцену зі своїм пост-металом на дебютному EP "Vol. 1" зовсім недавно — у 2017 році. Гурт впевнено і швидко набирає лайки на фейсбуці, дає інтерв'ю музичним ЗМІ та веде активну концертну діяльність у рамках країни. Сьогодні мова піде про продовження студійної роботи колективу (відповідно до їх слів, що передує повноформатному альбому) — міні-альбом під невибагливо-концептуальною вивіскою "Vol.2."

Yes I Am Sick — Faceless (2019)

Якщо б мені платили кожного разу долар, коли я слухаю альбом українського альтернативного року з брейкдаунами (хочете — називайте це мелодік металкором) та кажу, що це калька на гурти, які переграють грандів жанру — моя кишеня була би під зав’язку набита валютою.

alyona alyona — пушка (2019)

І світовий, і хіп-хоп (хоча правильніше буде кальян-реп) чарт ВК, який лунає з кожного поп-бару, дійшов до моменту стагнації, жанру не вистачає молодої та свіжої крові. Кулеметні хай-хети, викручені на максимум баси та нескінченні едліби відійшли у минуле, звільнивши місце для чогось нового, хоча поки без конкретної форми.

Knifeman — Мой мир (2019)

Перед тим як почнеться текст рецензії, я б хотів поговорити із вами стосовно жанру, який грає Knifeman. Майже завжди їх тегають як metallic hardcore, та чи існує таке поняття взагалі і як його сприймати?