Обзоры по автору Єгор Фелюст

І світовий, і хіп-хоп (хоча правильніше буде кальян-реп) чарт ВК, який лунає з кожного поп-бару, дійшов до моменту стагнації, жанру не вистачає молодої та свіжої крові. Кулеметні хай-хети, викручені на максимум баси та нескінченні едліби відійшли у минуле, звільнивши місце для чогось нового, хоча поки без конкретної форми.

Перед тим як почнеться текст рецензії, я б хотів поговорити із вами стосовно жанру, який грає Knifeman. Майже завжди їх тегають як metallic hardcore, та чи існує таке поняття взагалі і як його сприймати?

Скоріш за все, не мені одному здається, що розвиток вітчизняної психоделічної сцени завжди проходив якось окремо від інших жанрів. Я не є ньордом у цій сфері, котрому відомо, що "на початку 80-х у Києві існував гурт, що видав альбом, котрий випереджав свій час на декілька років, але розпався він через 10 хвилин після дебютного виступу й окрім самих музикантів про нього відомо тільки мені". Тому, наведені нижче твердження будемо вважати за остаточні. У будь-якому випадку, це така річ, котру можна обговорювати та критикувати, при нагоді для виявлення істини, вірно?

Flame — ще одні вихідці з локальної одеської панк-сцени aka Odesa City Hardcore aka OCHC. Гурт створений силами музикантів, що були/є учасниками Aspire, Clearsight, Set Adrift та Leviathan. "Цепляться за жизнь" — їх перша серйозна студійна робота. Раніше вони випускали тільки демо.

Для мене будь-який новостворений гурт — немов маленьке свято, особливо, якщо це стосується панк-сцени. Хардкор Одеси aka Odessa City HC aka OCHC вже давно створив своє фірмове звучання, яке вирізняє його серед інших колег по цеху. Відштовхуючись від цього, я завжди приблизно розумію, що переді мною, що я почую в наступні хвилини.

У панк-андеграунді не дуже добре ставляться до гурту Порнофильмы, але їх перший альбом "Молодость и панк-рок" є наочною ілюстрацією того, як виглядають будь-які гурти на початку свого існування: гучні, вперті, швидкі, але не завжди цікаві. 

Для мене Київ завжди був центром усього: від культури до економіки, від політики до мистецтва, від науки до винахідництва. Найсвітліші голови та найпалкіші серця завжди намагалися дістатися столиці та підкорити її, бо вона давала і дає можливість для цього. Місто володіє усім необхідним для реалізації бажань, але навіть попри це залишається у ньому завжди щось своє, особливе.

''Коли дійсно солодко — цукор не потрібен". Такий ванільний флешбек ви можете отримати, якщо вип’єте каву в мережі кав’ярень "Львівська майстерня шоколаду". Хочу застерегти — це не реклама, це максимально вдалий вступ.

Доволі рідко зустрічаються релізи, про котрі хочеться писати все, окрім деструктивної критики. Релізи, які, здавалося б, досить маленькі, або великі, або переповнені всілякими інфлюенсами, серед яких важко спіймати лейтмотив, але коли така робота потрапляє до рук, то все й так зрозуміло — тут додавати нічого, надто все прекрасно.

Російськомовною частиною мережі ходить байка, що за допомогою свого твіттер-акаунту, Oxxymiron досить швидко дав поштовх кар’єрам декількох артистів, фан-база яких, на сьогоднішній час, прогресивно зростає. Комусь із них навіть під силу робити солдаути не тільки у столицях. Єдине, що потрібно, коли такий шанс випадає — не проґавити його та спрямувати отриманий поштовх в маси до необхідного русла.

Напевно, у вітчизняного пересічного слухача український хардкор може викликати неоднозначні емоції або враження, залежно від того, під яким кутом дивитися на загальний стан справ. Ну хардкор і хардкор, так? Що в ньому особливого? Але, можливо, треба просто мати бажання побачити більше та, озброївшись віртуальною лопатою, відкопувати реліз за релізом? Отоді є великий шанс побачити картину з усіх можливих сторін.