Обзоры по автору Єгор Фелюст

The Worst Is Yet to Come — Pain Is Self Pleasure (2020)

23 січня українький скрімо-гурт the worst is yet to come презентував новий мініальбом "pain is self pleasure", а вже наступного дня випустив ще один коротенький двотрековий реліз із лаконічною назвою "-". Розповідаємо, чому їх варто послухати. 

Eskapism — Ancient Songs of the Wind (2019)

Майже рік минув з моменту виходу останнього на цей момент повноформатного альбому львівського блек метал гурту Eskapism. Якщо не слухали, повернутися до цього релізу все ж варто. 

Erai — Verges (2019)

Усередині жовтня київські металкорщики випустили третій мініальбом "Verges", у якому намагалися створити похмуру атмосферу разом з лірикою, що метафорично передає ставлення музикантів до навколишньої несправедливості та речей, які оточують нас щодня. Роздумовуємо, що з того вийшло у результаті. 

René Maheu — Mor (2020)

Наприкінці лютого хмельницький скрімо-гурт презентував третій мініальбом під назвою "Mor". Детальніше про концепцію релізу та новації у творчості гурту у нашому огляді. 

The Tea Ship — Алгоритми (2020)

Чернігівський гурт The Tea Ship існує вже досить давно і встиг випустити кілька мініальбомів, однак перший повноформатник "Алгоритми" хлопці презентували лише на початку лютого. Про його сьогодні і говоримо. 

Postman — City Freak (2019)

Наприкінці листопада минулого року інді-фолк виконавець Postman випустив другий повноформатний альбом. Говоримо про нього трохи детальніше.

Këkht Aräkh — Night & Love (2019)

На початку грудня минулого року миколаївський ванменбенд розродився дебютним повноформатником "Night & Love". Як підказує сама назва, тут знайшлося місце і класичному блек металу, і романтиці. 

Bad Act — Glare EP (2020)

Другий у дискографії чернігівських хардкорщиків EP "Glare" був записаний із величезного бажання музикантів розвивати андеграундне середовище у рідному місті і не тільки. Ось, що з того вийшло. 

Septa — Bitten by the Serpent of the Kingdom of the Spirit (2019)

У листопаді минулого року одесити видали довгоочікуваний лонгплей, що став вже четвертим їхнім повноформатним альбомом та отримав назву "Bitten By The Serpents Of The Kingdom Of The Spirit". За словами авторів, він є найбільш експериментальною роботою за час існування гурту. Також музиканти в описі зазначають, що це "рок-опера", створена за мотивами роману Густава Майрінка - "Голем".

White Ward — Love Exchange Failure (2019)

Завершилася декада. Чергові десять років, котрі внесли величезні зміни у всю музичну мапу: від мейнстріму до андеграунду; від поп-музики, що транслюється на радіо, до того гурту, на виступ якого ти навряд чи колись потрапиш.

The Sunset Survival — Pitch Black (2019)

Перфекціоніст всередині прокидається, коли музику треба розрізняти та розділяти за всілякими ознаками, групами та піджанрами. Наприклад: для модернового хардкору британської школи та гуртів, що роблять а-ля Being As An Ocean, зараз не найкращі часи. Та навіть якщо брати гітарну музику взагалі, то її пік пройшов, але скоро повернеться, все циклічно.

КАТ — Это случится с тобой (2019)

Яким ви бачите прогрес хардкор-панк артиста? Чи можливий взагалі у рамках жанру якийсь розвиток? Не беручи до уваги те, що "тримати марку" від альбому до альбому вже є гарним показником, хоча б стабільності, як мінімум.

Nuitville — When the Darkness Falls (2019)

Nuitville — найновіше ім’я вітчизняної сцени блеку, дебютний реліз котрого "When the Darkness Falls", вийшов за підтримки лейблу Ashen Dominion. Нижче я розповім вам про те, хто ховається під назвою Nuitville, хто є її серцевиною та рушійною силою, чому ця платівка отримує тільки позитивні відгуки у профільній пресі, а мінімальна її оцінка сягає 7,5/10 балів і чи потрібен нашій та світовій арені молодший брат, що захоплено і закоханими очима дивиться на Alcest.

Chasing Embers — Beckoning Call (2019)

Світ Бітлз без Бітлз. Це опис під новою роботою "Yesterday" авторства Денні Бойла — романтичною комедією про те, кому випав шанс виконувати на сцені пісні легендарного гурту, якби він не з’явився. Відштовхуючись від цієї думки, як ви уявляєте музику без найвідоміших її імен? Як би все виглядало без Елвіса, Цепелінів, Металіки, Нірвани? Хто спроможний зайняти місце Луї Армстронга, королеви Елли Фіцджеральд або Пацючої зграї? Я також не можу не те що знайти відповідь — навіть близько до неї підібратись.

Ніч — у тиші і самоті (2019)

Чи здивує вас інформація про те, що вітчизняний блек у багатьох його проявах вважається однією із найсильніших сцен всередині жанру? Про харківську сцену взагалі стільки вже було разів сказано, що тільки максимально віддалена людина може не знати про Князя Варггота, Романа Саєнка та їх проєкти.

Yes I Am Sick — Faceless (2019)

Якщо б мені платили кожного разу долар, коли я слухаю альбом українського альтернативного року з брейкдаунами (хочете — називайте це мелодік металкором) та кажу, що це калька на гурти, які переграють грандів жанру — моя кишеня була би під зав’язку набита валютою.

alyona alyona — пушка (2019)

І світовий, і хіп-хоп (хоча правильніше буде кальян-реп) чарт ВК, який лунає з кожного поп-бару, дійшов до моменту стагнації, жанру не вистачає молодої та свіжої крові. Кулеметні хай-хети, викручені на максимум баси та нескінченні едліби відійшли у минуле, звільнивши місце для чогось нового, хоча поки без конкретної форми.

Knifeman — Мой мир (2019)

Перед тим як почнеться текст рецензії, я б хотів поговорити із вами стосовно жанру, який грає Knifeman. Майже завжди їх тегають як metallic hardcore, та чи існує таке поняття взагалі і як його сприймати?

Love'n'Joy — Bender on the Silk Road (2019)

Скоріш за все, не мені одному здається, що розвиток вітчизняної психоделічної сцени завжди проходив якось окремо від інших жанрів. Я не є ньордом у цій сфері, котрому відомо, що "на початку 80-х у Києві існував гурт, що видав альбом, котрий випереджав свій час на декілька років, але розпався він через 10 хвилин після дебютного виступу й окрім самих музикантів про нього відомо тільки мені". Тому, наведені нижче твердження будемо вважати за остаточні. У будь-якому випадку, це така річ, котру можна обговорювати та критикувати, при нагоді для виявлення істини, вірно?

Flame — Цепляться за жизнь (2018)

Flame — ще одні вихідці з локальної одеської панк-сцени aka Odesa City Hardcore aka OCHC. Гурт створений силами музикантів, що були/є учасниками Aspire, Clearsight, Set Adrift та Leviathan. "Цепляться за жизнь" — їх перша серйозна студійна робота. Раніше вони випускали тільки демо.

Concrete Control — Three Bullets Demo (2018)

Для мене будь-який новостворений гурт — немов маленьке свято, особливо, якщо це стосується панк-сцени. Хардкор Одеси aka Odessa City HC aka OCHC вже давно створив своє фірмове звучання, яке вирізняє його серед інших колег по цеху. Відштовхуючись від цього, я завжди приблизно розумію, що переді мною, що я почую в наступні хвилини.

INDT - On Cloud 9 (2019)

У панк-андеграунді не дуже добре ставляться до гурту Порнофильмы, але їх перший альбом "Молодость и панк-рок" є наочною ілюстрацією того, як виглядають будь-які гурти на початку свого існування: гучні, вперті, швидкі, але не завжди цікаві. 

Komissiya — R.Complex (2018)

Для мене Київ завжди був центром усього: від культури до економіки, від політики до мистецтва, від науки до винахідництва. Найсвітліші голови та найпалкіші серця завжди намагалися дістатися столиці та підкорити її, бо вона давала і дає можливість для цього. Місто володіє усім необхідним для реалізації бажань, але навіть попри це залишається у ньому завжди щось своє, особливе.

Straytones — Beware, Dark Lord! Here comes Bell-Man! (2019)

''Коли дійсно солодко — цукор не потрібен". Такий ванільний флешбек ви можете отримати, якщо вип’єте каву в мережі кав’ярень "Львівська майстерня шоколаду". Хочу застерегти — це не реклама, це максимально вдалий вступ.

Доволі рідко зустрічаються релізи, про котрі хочеться писати все, окрім деструктивної критики. Релізи, які, здавалося б, досить маленькі, або великі, або переповнені всілякими інфлюенсами, серед яких важко спіймати лейтмотив, але коли така робота потрапляє до рук, то все й так зрозуміло — тут додавати нічого, надто все прекрасно.