10 знакових українських експериментальних електронщиків від 90-х до сьогодні

Ми відібрали цікаві проєкти, які я стояли у витоків незвичного поєднання електронних та акустичних інструментів, видобування звуку з непризначених для цього предметів, написання мікротональних мелодій або які сьогодні використовують сучасні технології у своїй композиторській діяльності.

Електронна музика завдяки особливостям аналогових та цифрових інструментів, на яких вона виконується, різноманітним методам запису та відтворення аудіо, а також можливостям аудіовізуальних пристроїв, є чудовим полем для розширення меж роботи зі звуком. Українська сцена експериментальної електронної музики не може похвалитися великою кількістю виконавців, у порівнянні з закордонною. Але більшість із них не просто здійснила вагомий внесок у її розвиток, але і продемонструвала її надбання світові.

Віктор Пушкар

Віктор Пушкар — один із перших українських композиторів, який почав грати мікротональну електронну музику. Йому вдається вдихнути в холодну логіку електронних інструментів живі та теплі емоції. Кожен його новий трек — це пошуки нового звучання, яке має бути виплеканим. Жодних готових рішень, жодних пресетів та заводських налаштувань.

Віктор співпрацював із багатьма музикантами української рок- та електронної сцени, наприклад, скрипалем Сергієм Охримчуком, Олександром Юрченком (Suphina Dentata). Наразі він грає із Сергієм Поповичем (лідером гурту Раббота ХО) в експериментальному проєкті chomub.ini. Також іде робота над електроакустичними записами з бандуристами Юліяном Китастим (Канада) і Володимиром Войтом-молодшим.

Як вдало зазначив Сергій Попович: "Музика Віктора Пушкаря нагадує композиції Карлгайнца Штокгаузена". За імпровізаційним потоком, ембієнтом та абстракціями ховається чітка для розуміння і вивчення форма.

 

Першим колективом у творчому шляху Віктора став індустріально-імпровізаційний ансамбль Електрики. Брав у ньому участь й Олександр Юрченко, який потім грав в YARN. Він дуже багато записувався зі Світланою Охрименко (Цукор біла смерть), а також Леонідом Бєлєєм, який грав у Мандрах та Маленьких Звірятах Суфіни. Також учасником Електриків був Іван Москаленко (Dj Derblaster).

Потім Віктор потрапив у гурт Suphina Dentata, який був логічним продовженням авант-фолк гурту Маленькі звірята Суфіни. У цей експериментальний проєкт Пушкар привніс елементи барокової музики, оскільки він полюбляє Тобіаса Юма — одного з представників англійського бароко.

Цікавий факт, що перші два альбоми chomub.ini були записані із Сергієм Охримучуком, музикантом, який добре знається на бароковій музиці.

Наступним кроком після Suphina Dentata був колектив Blemish, який інколи сприймають як електроготичний бенд. А також приписують вплив на нього гурту Coil, хоча Віктор Пушкар із цими твердженнями не погоджується.

Зараз Віктор із головою поринув у мікротональну музику, яка дає змогу слухачам відкрити нові межі сприйняття звуку.


Foa Hoka

Історія колективу розпочинається у 1991 році, коли Дмитро Куровський разом із Владиславом Діхтяренком почали записувати на бобінний магнітофон Орбита-106-стерео свої музичні експерименти. Драм-установку зробили з пластикового таза, тамбурину та піонерського барабана. Діхтяренко грав на гітарі Musima de Luxe 25k 1970s на радянських педалях ефектів. Так був створений українськомовний індастріал-альбом "Чіхуахуа". Взагалі дует полюбляв незвичні інструменти. Варто згадати радянську пральну машину, яка "співає" в альбому "Сумні та забуті пісні".

З часом колектив розбагатів на дитячий синтезатор Kamosonic F3A, дорослий синтезатор Форманта ЕМС-001 та драм-машину Лель ПСР. Також у 1994 році до нього приєднався грати на бас-гітарі Іван Москаленко (Dj Derbastler). Поляки, захоплені українським авангардом, запропонували Foa Hoka випустити альбом "Музика без хазяїна" на лейблі Koka Records. Його гарно сприйняли на Заході, що допомогло друзям вирушити в турне до Польщі та Німеччини.

Композиції Foa Hoka 90-их років — це етноіндастріал, на який була покладена абстрактна поезія Дмитра Куровського, схожа на шаманські мантри. У 1998-ому вийшов мініальбом "ФОН", у якому ембієнті композиції нагадували саундтрек до радянського науково-фантастичного фільму. Й ось подібний напрям у творчості зберігався до виходу "Індпошиву" у 2002 році, коли Foa Hoka зупинилася на еклектиці живого та синтетичного звуків, народних співів та семплів, lo-fi та професійних студійних записів. Зараз гурт вдало мікшує космо-рок та саксофонні мелодії, а потім приправляє все це ритмами techno.

Загалом Foa Hoka є дійсно унікальним явищем в українській музиці, оскільки одним із перших почав радикально гратися з формою, не боячись наслідків.

 

Олександр Кохановський

Олександр Кохановський є визначною фігурою в українському андеграунді. Один із засновників гурту Цукор біла смерть, колишній учасник команд Foa Hoka, Ukr.tele.kom та Twiggy Pop. Також він створював саундтреки для театральних вистав і кінофільмів, працював із такими іменитими режисерами, як Тамара Трунова, Давид Петросян і Дмитро Богоазов. Композиції Кохановського — це академічні авангардні твори, що поєднують у собі як живі, так і електронні інструменти. У цій музиці чудово уживаються ембієнт, IDM та неокласика. Її основне завдання — створити настрій для мріяння або перегляду перфомансів, вистав, обскурних відеороликів тощо.

Імпровізаційний проєкт Кохановського Pankifared був створений у 1991 році. Більшість його творів можна почути на сторінці композитора у SoundCloud. Усього вийшли 4 повноформатні альбоми: "В графиках пыли", записані у Варшавському культурному центрі в 1991 році, "Untitled" реліз 2005 року та "Эпизоды (Концерт для двох фортепіано і струнного квартета)", створений у співпраці з King Imagine. Альбом "В подземельях крысиного короля", який оглядав Neformat, з'явився на одеському лейблі Система у 2020 році та є компіляцією творів, створених у період між 2011–2015 роками.

 

ZSUF

Гурт ZSUF заснували у 2001 році в Тернополі Сергій Василишин та Сашко Ротман. Усе почалося з артформації "Відірвані від опалення", яка виникла на противагу рок-клубу в 1998 році. У 2004-му до них приєднався клавішник Андрій Меренко. Перші концерти колектив відіграв на даху жилої дев'ятиповерхівки. Пізніше їх запросили виступити на готичному фестивалі в Олеському замку. Зараз ZSUF представляють Сергій Василишин — вокал, лірика, семпли, концепт-арт; Володимир Сонічєв — бас, синтезатори; Богдан Супрунюк — цимбали, діджеріду, дримба та Андрієм Меренко — нойз, семпли, синтезатори.

За весь час ZSUF випустили 12 альбомів: 10 — на дисках, 2 — в інтернеті. Для кожної пісні останнього альбому "ЯІГА" (2017) гурт зняв кліпи. Музиканти зазначають, що дехто звільнився з роботи, щоби закінчити цей альбом.

Виступи ZSUF — це безперервний перфоманс. Вони щось постійно пиляють, свердлять та ламають на сцені. Вигадливо одягаються, кривляються та танцюють на фоні психоделічного відеоряду. Усе це є продовженням того нойзу та індастріалу, який вони грають. Їхня музика може бути важкою для сприйняття, але водночас концерти захоплюють погляд та не відпускають до самого кінця.

ZSUF — це видозмінений стан свідомості вчителя, інженера, дизайнера та програміста, які покидають реальний світ, щоби створювати музику.

 

Gutzul Magic Foundation

Цей колектив заснували Олег Іванович Гнатів, більш відомий як Мох Perkalaba, та індустріальщик Прохор Алєксєєв. Знайомі музиканти були давно, але створювати музику в колаборації вирішили у 2013 році. Вони вдало поєднали сучасну електронщину з гуцульськими народними мотивами. Знову міксування етно з хіп-хопом, техно чи диско? Ми таке вже чули. Але ні, експерименти Gutzul Magic Foundation звучать по-справжньому фантастично та загадково. У них є неприємний холод міста, представлений агресивним драм-н-бейсом, IDM та індастріалом, та зігріваюча прохолода українських Карпат, яка ллється через духові інструменти та людські голоси (Гнатіва та запрошених бек-вокалісток). Тематика пісень Gutzul Magic Foundation: українські повір'я, демонологія, шаманізм та інше потойбіччя.

Перший альбом "MOLFAR" вийшов у 2015 році. Критики поставилися до нього неоднозначно. Дехто хвалив цю роботу, говорячи про те, що українська індустрія отримала достойний мікс електронщини та етно. Дехто відверто плювався, оскільки хтонічні та страшні мольфарські тексти розбавили показовою ритуальністю та попсовістю мелодій 90-их. На додачу згадується невдалий альбом "Мовленнєк" проєкту Моха та Кузі Гадюкіна.

Якщо відкинути снобізм, то Gutzul Magic Foundation — це вдалий експеримент, який, може, не став проривом, але точно став свіжим подихом на комбінаторській сцені етноелектроніки. Так, він попсовий, він знущається з усталених форм, але чому б і ні? Його мета — розважити, а не налякати чи донести потойбічні сенси.

 
Андрій Кириченко

Андрій Кириченко народився в 1976 році в Харкові. Творчий шлях музиканта він розпочав у рок-гурті у 1991-му. Через 7 років став частиною вітчизняної електронної сцени. Серед його перших проєктів варто виділити RAYZ, Critikal, Sidhartha та NEX.

У 2000 році він створив лейбл Nexsound Records, який займається виключно експериментальною електронною музикою України й не тільки. Андрій Кириченко значно посприяв появі фестивалю Деталі Звуку у 2006 році. А у 2013-му музикант став директором фестивалю прогресивної музики та медіаарту Next Sound у Києві, що працював у колаборації з Книжковим арсеналом.

Дискографія Кириченка налічує не менше 50 релізів, виданих на міжнародних та українських лейблах: Staalplaat (Нідерланди), Ad Noiseam (Німеччина), Zeromoon (США), Spekk (Японія) тощо.

Андрій був номінований як найкращий ембієнт виконавець за версією Das Musik. А також був нагороджений у категорії "Відкриття" французької премії Qwartz Electronic Music Awards.

Якщо коротко охарактеризувати творчість Кириченка, то це IDM. Водночас автор не бажає ставити рамки та завжди говорить, що його лейбл та фестиваль просуває музику, яка стимулює людину пізнавати щось нове та дає можливість отримати нові відчуття.

 

Zavoloka

Zavoloka — проєкт Катерини Заволоки, однієї з найцікавіших представниць української електронної сцени. Заснований він був у 2000-ому році і спеціалізується більшою мірою на стилі IDM та ембієнт.

Zavoloka співпрацює із такими музикантами як Kotra, Feldermelder, Mark Clifford, AGF та відеохудожницею з Португалії Laetitia Morais. Її перший альбом "Suspenzia" вийшов на лейблі Nexsound у 2003 році. А наприкінці згаданого року альбом "I" з'явився на американському лейблі Zeromoon. У 2005 році її нагородили Prix Ars Electronica — авторитетною премією в галузі аудіовізуального мистецтва у Європі — за диск "Plavyna", який дебютував на австрійському лейблі Laton та українському лейблі Nexsound.

Узагалі всі 20 релізів Zavoloka вартують уваги. Наприклад, у 2007 році Катерина випустила першу роботу, присвячену природним явищам — "VITER". Через 4 роки з'явився реліз "SVITLO", а ще через 7 — "PROMENI". Усі вони — наче єдиний організм, кожна з частин якого є неповторною, але логічно вписаною в систему. Варто звернути увагу на EP "VOLYA", який присвячений Майдану та містить звуки Революції гідності.

Катерина також допомагає Дмитру Федоренку (Kotra) займатися графічним оформленням платівок лейбла KVITNU.

 

Юрій Самсон

Юрій Самсон — один з організаторів фестивалю шумової музики Buddha Noise, який проходить у Новій Каховці в Херсонській області на території картинної галереї Альбіна Станіславовича Ґавдзінського.
Завдяки Buddha Noise невелике містечко перетворилася на негласну столицю нойзу в Україні. Подія проходить двічі на рік і збирає декілька сотень слухачів.

Серед проєктів Самсона варто згадати Kadaitcha, у якому Юрій грає з іншим організатором Buddha Noise Андрієм Кожухаром мелодійний індастріал, нойз та дарк-ембієнт. Найцікавішим альбомом команди є "Corpus Caeli", у якому всі треки різноманітні. Взагалі дует намагається із року в рік не повторюватися і видавати щось унікальне. Загалом у музиці Kadaitcha можна віднайти елементи дарк-джазу, шаманських ритуальних пісень, індастріал-металу на кшталт Godflesh, темних дроунових та світлих ембієнтних мотивів, якихось 8-бітних писків, партій на модульних синтезаторах і багато інших. Усі ці, на перший погляд, непоєднувані деталі змішуються між собою, надаючи слухачеві можливість подорожувати під час прослуховування треків. Тут ви не знайдете чіткою структури чи монотонності.

Окрім Kadaitcha Юрій Самсон також створює музику в Starless. У цьому проєкті вона більш заспокійлива попри свою шумову складову. Тут спостерігається більше академічних авангардних прийомів, які прикрашаються нойзовим хуліганством у стилі Nurse with wound.

 

ДУбы-колДУны

Про учасника нойз-проєкту ДУбы-колДУны (ред. не плутати з радянським гуртом 90-х) Остапа Костюка ми розповідали в нашому матеріалі про українських виробників DIY-інструментів. Тепер хотілося б поговорити більше про сам колектив.

За легендою все почалося у 2012-ому році, коли Остап потрапив у лікарню після удару струмом та познайомився там зі столичним художником Георгієм Кубом, який випав із вікна, коли поливав квіти.

"Куб для дипломатичних відносин попросив у Остапа цигарочку закрутити, бо той усе крутити любив, то він і закрутив. А як почав крутити, то й понакручував уже капітально й запаяв, а Куба й так паяло, він тоді паяльником був, а потім у реанімації все перекрутили й перепаяли, і пішло-поїхало: газ, тормоз, нафта, глибоке буріння, ТЕЦ, ЛЕП, ОВЕРЛОК, Укрзалізниця, Масові Паяння в стилі "де попало" і "як то буде".
Щоби не так палівно було, то все робилося на фоні розчленування з обжерливістю, порновандалізмом із масовими побоїщами, використанням дитячої праці і праці людей із довідкою й різних фешн-ікон. Потім Кубу в 15-ому відьма наврочила, і він у ліс пішов трохи продубіти, а Остап на телебачення мацати публічних осіб", — розповів у коментарі виданню Георгій Куб.

Словом, так хлопці знайшли спільні інтереси й почали у 2015 році грати нойз, індастріал та глітч. Згодом у dbkldn запросили піаністку Діану. У колективу нема повноцінних альбомів, лише записи виступів, але їхня музика через це не перестає бути магічною. Вона нагадує комп'ютерний сказ на фоні зруйнованих багатоповерхівок. Усі шумові партії мають чітку структуру та чудово лягають на синкопічні ритми драм-машин.

Додайте до цього, що, як мінімум, половина інструментів у виконавців або саморобна, або піддана circuit-bending'у. Це виділяє команду серед інших колег.

Також цікавим колективом, який використовує так звані lunetta synth — модульні синтезатори, які використовують CMOS-мікросхеми для створення простих ритмічних bleep-bloop-звуків, є Схема руху по колу.


Jol Tai

Дніпровського музиканта та айтішника, учасника гурту The Orchestra of Mirrored Reflections, відомого під псевдонімом Jol Tai, важко віднести до експериментальних композиторів. Водночас він створив нейромережу, яка працює на основі алгоритму ланцюгів Маркова та навчається джазовим соло світових саксофоністів. Робота програми полягає в тому, що вона аналізує відомі композиції задля вибудовування найкращої послідовності нот.

Це такий собі імпровізатор. Схожі пристрої та софт були вже давно, але в них не вистачає людяності: пауз, акцентів, характерних для реальних виконавців композиторських прийомів тощо. Розробка Jol Tai є чудовим механізмом для створення експериментальних творів. Софт стає другим учасником гурту, який не відіграє запрограмовані семпли, а підлаштовується під інших музикантів.

 

Підсумовуючи, у цьому матеріалі ми представили лише частину авторів та гуртів, які пов'язані з експериментальною електронною музикою. Можна згадати також лейбли Pincet та Rotova Porojnina Records, чернігівські проєкти relict trauma та Tungu, pilikayu та його дитячі інструменти, авангард Катерини Гривуль, колектив DZ'OB та ще багатьох інших.

Творчий доробок згаданих музикантів важко недооцінити. Кожен із них представляє важливий етап у розвитку вітчизняної сцени. Є глибоке переконання, що, можливо, саме такі композитори, які не бояться розширювати межі сприйняття звуку, і змушують іноземних слухачів цікавитися українською музикою. Останні шукають у ній ті моменти, які рідко трапляються у творах закордонних артистів.

Нагадаємо, ця стаття — частина серії матеріалів про розвиток різних андеграундних музичних жанрів в Україні. Раніше в серії.

Neformat.com.ua ©