Буревій – Втаємничене за межами простору (2015)

Не часто абсолютні дебютанти вітчизняного андеграунду, навіть якщо без блек-металу знову не обійшлось, привертають до себе увагу таких культових в певних колах видавців, таких як німців Darker Than Black Records, окреме представлення яких, думаю, не варте. Чого не скажеш про український гурт, дебютний альбом якого 22 березня 2015 року побачив світ саме завдяки вищевказаному лейблу.

Вважається, що історія гурту починається в 2007 році в так би мовити культурній столиці України – місті Львів. Перші років 5 про гурт відомо тільки у вузьких колах. В підвішеному стані він знаходився доти, поки в 2013 музиканти здійснили неминучий крок вперед у власному розвитку – випустили своє перше демо, яке отримало пишну, характерну для регіону назву - Помсти Лють Несамовита. В демо ввійшло цілих 5 композицій, одна з яких виявилась переспівом української народної пісні «Ой полечко, поле». В даний реліз ввійшли пісні періоду 2007-2009 років з досить мутною лірикою, які вже ніколи не будуть гратись наживо. Особливо зацікавлені мали можливість придбати демо-альбом на носіях в лімітованому тиражі. Всередині ж, незважаючи на характерний і звичний для формату сирий звук, демо на відмінно дало зрозуміти, чого варто чекати саме в музичному плані від потенційного студійного альбому, адже, як повідомляли музиканти, даний реліз став завершенням цілого етапу в історії гурту, що автоматично підкреслило зміну певних світоглядних орієнтирів. При прослуховуванні демки перш за все дається взнаки характерна львівська школа блек-металу, вектор розвитку якого з-під лоба поглядає на блек-метал центральної та західної Європи з відвертою, скажімо так, дохристиянською тематикою лірики. Звичним також для такого різновиду paganblack’у є ускладнення музичного полотна звучанням народних інструментів, інтенсивність застосування яких коливається від гурту до гурту, а також використання специфічного чистого вокалу, який ще більше стирає межу між класичним блек-металом, паган-блеком та фолк-металом. В даному ж випадку в музиці Буревій фолкова частина дещо виявилась пригніченою у порівняні із блек-металічним звучанням, коріння якого взагалі прослідковуються серед не європейських гуртів, як, наприклад, в Kroda, а тягнуться з далекої Північної Америки.

Ще однією особливістю демки є вокал. Біла Лють, як і вимагає псевдонім, верещить так, що фактично не залишає вибору перед слухачем: тобі або подобається, або проходь мимо. Вокальні партії коливаються між скрімінгом, характерному DSBM,та ричанням в дусі Laurie Sue Shanaman з Ludicra. Не додає особливого шарму і чоловічий чистий вокал, який чомусь так міцно закріпився серед блек-метал гуртів львівського регіону (Kroda, Aridnyk, Paganland, Тіні Забутих Предків тощо), найперша асоціація викликає церковний хоровий спів, який в комбінації з паган-блеком викликає скоріше іронічну посмішку. 

Найяскравішими композиціями демки можна вважати «Зречені Роду», «Земле, Наша Земле», яку можна було б зустріти в дискографії більше DropkickMurphys, аніж вітчизняного БМ-проекту, і «Ой полечко, поле».

Наступний же реліз – повноформатний студійний альбом, який отримав назву Втаємничене за межами просторубув записаний ще весною 2013 року, але офіційно був представлений публіці тільки через роки, а саме 22 березня 2015 року. Запис і зведення альбому відбувались в легендарній харківській студії Dark Essence Recording Studio, в кузні якої створювались творіння таких мегалітів, як Nokturnal Mortum, Khors, YGG, Ulvegr, Elderblood тощо.

Новий альбом зустрічає чудовим акустичним інтро зіграного в дусі «Пісень Скорботи і Самітності» у виконанні Самі-Знаєте-Кого, абсолютно повторюючи ту «веселу і благоговійну» атмосферу. Його завершення дає старт першій композиції альбому – «Час», яка, вибачте за порівняння, наводить думками до 2010 року і неймовірно прекрасного передостаннього альбому Agalloch– Marrow of theSpirit. Їх об’єднує пошматована структура композицій, часте підключення акустики та чистої гітари, програші та перебори яких чергуються з шаленими припанковими партіями (дякуємо за це Raven’у і його участі в хардкор-проектах та Winterheart’у) і, звичайно, екстремальному вокалу (читай: вереску) Білої Люті, який до слова став легше сприйматись, за що, очевидно варто окремо подякувати звукорежисеру при зведенні альбому. Взагалі, можна сказати про відхід від дещо кродівського паган-блекового псевдо-елітарного звучання в більш атмоблековий, який звучить набагато цікавіше. Єдине, що пов’язує минулий язичницький Буревій із нинішнім – все той же недоладний чоловічий вокал Nemezis,а який ніби урізноманітнює і пом’якшує істерику Білої Люті, але в цілому видається все одно зайвим, зважаючи на відмінний інструментал. Наступні ж два треки альбому «В оковах хвиль» та «Затемнення» можна спокійно назвати найцікавішими на альбомі, і вони ще більше підкреслюють думку про вплив панку тахеві-металу на музику гурту. Найсоковитіші моменти кожної з цих композицій – інструментальні: відмінна гра на ударних Jotunhammer’а в сукупності з жорсткими качовими гітарними ходами дійсно нагадують той фірмовий портлендський атмоблек та каскадіан, який при підключенні жіночого вокалу взагалі скидається на Ludicra. Лірикою таких композицій як «Нитки Нойр» та «Пісня валькірій» музиканти звертаються в міфологію скандинавії, при чому друга з них виконана повністю російською мовою. Як пояснюють музиканти, це уривки з Едди – найбільш відомої збірки творів з германо-скандинавської міфології. Завершальна композиція альбому - «Гробниця» - єдина, де дует Nemezis’а і Білої Люті звучить найбільш органічно і дещо навіть готично, зважаючи на уповільнений приречений темп всієї композиції. Особливого шарму такій Лакрімозі додає мова виконання – німецька. Завершення альбому, як і його початок, відбувається під голодне каркання вороння.

Втаємничене за межами простору викликає в цілому позитивні враження. Недурно ж засвітились на D.T.B. Records! Цілком очевидно, що в інструментальному плані ансамбль звучить дуже потужно і оригінально. Ритм-секція на чолі з досвідченим і талановитим Jotunhammer’м взагалі відіграла на тверду 5-ку, жодного разу не давши засумувати чи навіть подумати про наступний в черзі трек. Чесно кажучи, вона могла б просто підірвати, чи то пак, відірвати, змусити взагалі вибухнути на місці, якби не рідкісні моменти, коли замість Agalloch включається гуцульський паган-метал в поганому значенні цього слова. Вокал Nemezis’а тут мені здається не так поганим, як непотрібним особливо в такому його вигляді. Виключення – завершальна пісня альбому, яка спокійно могла б увійти в будь-який спліт-альбом із Urfaust. На любителя прийдеться і жіночий вокал, який порівняно із демкою звучить як манна небесна, але все одно для звичного обивателя від буде здаватись надто істеричним. Правда, іноді він переходить на шепіт (а ще краще - мовчання), додаючи тої правильної псевдо-містичної атмосфери, без якої альбом видався б не настільки еклектичним, як в плані музики, так і емоцій, які вона викликає в слухача.

Facebook – https://www.facebook.com/Bureviy

VKontakte - https://new.vk.com/bureviy_lviv