Автостоп

[Никита]

Вообщем, я вот уже давно решаюсь, сомнений нет никаких, просто возможности пока не было, но будет.Слышал много разных отзывов, кто-то стремаеться, кто-то говорит, что мега крута все это, я верю последней точке зрения..Интересна услышать о ваших приключениях: Делимся опытом, даем советы, пожелания, слова напутствия..рассказывайте

[valmakar]

Я обіцяв історію свого першого автостопу. Вибачайте, що так багато написав.

Словом, був я минулого вже року на фестивалі ФортМісія. Це Львівська область, прикордонна зона з Польщею. Я, власне, не думав їхати стопом звідти - в останній день дізнався, що автобуси мають ходити до 22:30, і планував собі в 21:30 уже вибиратися - щоб точно встигнути на свій потяг о 2:40 ночі. Зібрав свої речі перед виступом Перкалаби, вдягнувся у чисте, протер мінімально взуття (до того вже тижні зо два був дощ, і ноги по кісточки тонули в рідкій багнюці) - і пішов на концерт. Думав: постою збоку, не буду танцювати, щоб не залізти в болото знов. Ніфіга - за десять хвилин ми з друзями вже розкидали кавалки під сценою (я наперід зняв капці й закачав штани). Було дуже весело, угарно і так далі. Виступ закінчився, думаю: послухаю ще пісню, чи дві Гайдамаків - і на вйо. Тут дзвонить мама, я їй кажу, що часу в мене до транспорту ще є дофіга. А сам дивлюся - уже 21:25. Йоб, думаю - шось не розрахував. Бігом збираюся, кіпішую, ноги витираю мокрою травою (на диво, одяг був майже чистим), і біжу до зупинки автобусів. Уже темніє, так що я починаю бігати по всій стоянці, і шукати транспорт. Невдача. Підбігаю до ментів, вони кажуть, що автобус стоїть внизу, за метрів 200. "Ну, чи півгодини тому стояв".

Я стрімко пензлюю по болоту, чую здалеку вже виступ Гайдамаків, і в голові крутиться одна думка - встигну я на свій потяг сьогодні, чи ні, але чомусь є відчуття, що попереду буде якась дуже крута пригода. І тут чую ззаду дівчачий голос: "Почекайте, почекайте!". Стаю. Підбігає дівчинка років 18-ти, теж рюкзаком і карематом. "Ви до Львова?" - "Ага" - "О, то давайте разом добиратися!" Познайомилися - звуть її Настею. Ідемо тепер разом. Питаю: "Ти як збираєшся їхати?" - "Стопом" - "Ее, ну хз, ми ж далеко від траси, і вже пізно.." - "Але в мене грошей немає" - "То давай так: якщо зараз буде автобус - я тобі позичу гроші, і поїдемо разом автобусом. Потім якось віддаси гроші" - "Добре, давай так". Походу пробуємо зупиняти всіх, хто проїжджає, але безуспішно - зайняті всі місця доверху.
Спускаємося донизу, бачимо дорогу, але автобусів, які збираються від'їжджати немає. Бляха, думаю. Ще стоїть автобус, але порожній. "Ви до Львова їдете?" - "Нє, я вже додому їду" - "А куди саме?" - (нерозбірливо)"В Золот..." - "Куди?" - (так само нерозбірливо)"В Золот..." - "Ладно. А до траси на Львів нас підкинете" - "Добре, сідайте". Виїхали, вже надворі смерклося. "Тільки нам треба до траси, яка йде через Шегині, Мостиська..." - "Добре, я вам скажу".

Окей, думаю, ніби все ґут. Там траса активна, міжнародне сполучення - зловити когось можна буде. За хвилин 15 приїхали на якесь перехрестя посеред поля, нас зупиняють ДПС-ники, водій їм каже, що вже закінчив рейс, їде додому. Обертається до нас: "Ви сходите тут?" - "Еее... То ви нас до траси довезете?" - "Ви ж до Львова їдете?" - "Ну, так" - "Добре, поїхали". Їдемо, їдемо якимись селами - а надворі вже потемніло зовсім. Настя починає нервувати, я її заспокоюю, що ми ж і до фестивалю добиралися селами. Але вирішили перепитати: "Ми до траси скоро виїдемо?" - "То ми вже на трасі" - "Як так?" - "Ну, оце-во і є траса на Львів, ви ж самі просили" - "Тобто ми десь зараз під'їздимо до Шегинь?" - "Та нє, Шегині лишился по ліву руку" - "Як? Ми ж просили вивезти нас на ту трасу, яка проходить через Шегині" - "То треба було виходити, де я питав." - "І куди ми зараз приїдемо" - (нерозбірливо)"В Золот..." - "Як?!" - "ЗОЛОТКОВИЧІ".

Ахуєнно, думаю. Заїбісь. Приїздимо десь об 11й ночі в ці Золотковичі. Зустрічає нас бетонна радянська зупинка з великими металевими буквами. Сама траса, на якій ми стоїмо - вузенька місцева асфальтна дорога без розмітки. Питаєм, а як же, власне, звідси вибратися до Мостиськ? "А тутво скоро буде маршрутка на Львів - о 6й ранку. Нею і виїдете" - "А до Мостиськ цією дорого далеко?" - "Ну, кілометрів з 15".

Вирішуємо, що це не так уже й багато - йдемо пішки, і паралельно стопимо в обидва боки (треба ж якось вибратися з цієї діри вночі!). Починається дощ, і в голову лізуть думки про те, щоб просто тут стати з наметом до ранку. Машин майже немає. Але тут стається чудо, і нам через хвилин 20 зупиняється тюнінгована спортивна машина з двома місцевими пациками всередині. Дівчинка Настя стрімається, але вибору немає. Сідаємо. Всередині звучить рашн ґанста реп із текстами типу "Я накончаю в рот!" Але, як не дивно, хлопці виявляються дуже адекватними і доброзичливими. Довозять до Мостиськ, розказують - де краще стати. До речі, відстань виявилася зовсім не 15 км, а десь 35 - так що йшли б ми до ранку пішки.

Пройшли пішки з центру до краю міста, побалакали - виявляється, Настя тільки 1й курс закінчила, але вже стоп освоює активно. Ще й зі схваленням батьків. Планує по Європі покататися якось.

Вийшли, значить, до знаку кінця міста, стали на горбі, голосуємо. 12-та ночі, пускається ніфіговий такий дощ, навколо їздить багато транспорту, але ніхто не хоче ставати. Нарешті, не пройшло й півгодини, як зупинився пікап з польськими номерами. Коло водія сидіння тільки одне, я сідаю ззаду них, на автомобільному скаті. Чувак (років 35 на вигляд) виявляється зі Львова, сказав, що довезе нас без проблем. Їдемо, почали балакати. І тут він задає питання: "А в чому сенс життя, як ви думаєте?" Я трохи стрімаюся - не дуже люблю езотериків. Але вирішую, що сперечатися не буду ні з чим - усе-таки він нас добровільно везе. Як виявилося, побоювання мої були даремними: дуже інтелігентний і позитивний чувак. Ну, просто зі своїми ведичними віруваннями. Балакаємо, значить, про місце людини у світі, і тут він питає: "А це ви з фестивалю якогось їдете?" - "Так, з Фортмісії" - "А там, часом, не виступав гурт Shockolad?" - "Виступав" - "Блін, як же шкода. Намагаюся не пропускати їх концерти. Я їх фотограф." (Я просто випадаю в осад.) "Але я не головний, а другий фотограф - я не зобов'язаний робити знімки. Тобто якщо є натхнення - можу зняти 100 кадрів, а як немає - можу взагалі нічого не зняти."

Під'їхали вже до передмість Львова, Настя просить зупинити їй на трасі коло зупинки Зимна Вода. Водій (Олегом, звуть, до речі) навідріз відмовляється - і підвозить її прямо під будинок. На виході дав свої контакти (поспілкуватися, чи як треба послуги фотографа). І тут щось згадує: "Стоп, це ж ви з рок-фесту вертаєтеся? То чекай, зараз тобі дещо ввімкну." (дістає болванку, вмикає) "Це група Yello. Подобається? Дарую! А от іще одна група. Теж класний рок - подобається? Бери, дарую!"
Попрощалися, від'їхали. "Ігоре, ти ж любиш джаз?" - "Так, дуже" - "А сам щось граєш" - "Ну, так... На ударних учуся грати" - "О, зараз я тобі дещо ввімкну" І вмикає крутий польський джаз. Уявіть собі картину: пів на другу ночі, заїжджаю я до Львова на швидкості 90 км/год і слухаю крутий польський джаз! Думаю: "Як же добре, що я не поїхав автобусом".

Олег завіз мене до вокзалу, і ще хвилин 40 ми сиділи і балакали про музику (від Ролінгів і Зепелінів - до Кейт Буш і фольклору), і він мені постійно щось вмикав послухати. А як прощалися - ще дав печива і бубликів на дорогу.
Я ще півгодини постояв на пероні - і сів у свого потяга.

[3im]

хороша история
но если б в этом моменте пошло иначе- все могло бы быть гораздо пижже и интересней

Сообщение от valmakar

і в голову лізуть думки про те, щоб просто тут стати з наметом до ранку

[haithabu]

пытаюсь с горем пополам автостопить в северной африке, почти все деньгопросы (хотя в начале прикидываются что рады тебя подбросить). планировал из судана вернуться в киев стопом но возникили проблемы с сирией

[Raven]

вот это уровень)

Добавлено через 35 секунд
как история про гроб и самогонку, только по части автостопа